Ім’я завідуючого відділенням інтенсивної терапії районної лікарні Олександра Згоранця добре відоме на теренах нашого району. Звісно ж, з позитивного боку. Без перебільшення, він належить до когорти медиків, про яких пацієнти кажуть: “Лікар від Бога”.
Народився та зростав Олександр Георгійович у селищі Головне. Тут закінчив школу, звідси пішла його дорога в самостійне життя.
“Бути лікарем мріяв з дитинства, — каже співрозмовник. — Щоправда, чомусь сумнівався, чи вдасться вступити у медичний вуз. Вирішальним кроком стала пропозиція мого доброго товариша Андрія Конашука, який теж хотів вчитися на медика. Ми взяли направлення, подали документи в Івано-Франківський державний медичний інститут, успішно склали вступні іспити”.
По завершенні у 1993 році навчання було ще три роки інтернатури на базі факультету післядипломної освіти Львівського медичного інституту, а у 1996 році Олександр Згоранець повернувся у рідну сторону й очолив відділення інтенсивної терапії у Любомльській лікарні. Зізнається, що спеціалізацію анестезіолога обрав свідомо, попри те, що це велика відповідальність.
“Це як ходити по лезу ножа: одна помилка — і біди не минути. Втім, мене чомусь завжди приваблював екстрим, певно це й позначилося на виборі професії”, — каже лікар.
За понад чвертьвікову практику в Олександра Георгійовича було багато неординарних випадків, що, з огляду на лікарську спеціальність, й не дивно, але один з них запам’ятався найбільше.
“Привезли якось до нас з однієї із автозаправних станцій району електрика, якого вразив струм напругою 380 вольт, що є смертельно небезпечним, — пригадує співрозмовник. — Чоловік не подавав ознак життя. Масаж серця, дефібриляція — нічого не допомагало. Майже годину повертали чоловіка і врешті після вісімнадцятого розряду дефібрилятора вдалося відновити серцеву діяльність. Вийшло так, що спершу електричний струм позбавив людину життя, а потім — повернув”.
До речі, цей чоловік і досі проживає в одному із сіл неподалік Любомля й кілька років тому розміняв восьмий десяток.
“Загалом, коли вдається врятувати пацієнта, спершу відчуваєш невимовну радість, ейфорію, а одразу після цього — відчуття страшенної втоми і виснаження, відтак цілком природно виникає величезне бажання відпочити”, — ділиться Олександр Згоранець.
Як відомо, нині триває реформування і медичної галузі в цілому, й окремих її ланок. У царині реанімації одна з дискусійних реформ — безперешкодний доступ відвідувачів до пацієнтів які перебувають у відділеннях інтенсивної терапії.
Згідно наказу МОЗ, вони мають на це право 24 години на добу в будь-який день тижня. При цьому відвідувати пацієнтів можуть не лише родичі. Одночасно може перебувати не більше двох відвідувачів, а більша кількість осіб може бути лише за згодою лікаря.
“Гадаю скрізь треба шукати раціональне зерно. Наприклад, якщо йдеться про дитячу реанімацію, то, без сумніву, перебування поряд із маленьким пацієнтом рідних усуває психологічний дискомфорт, сприяє заспокоєнню, швидшому одужанню. Чи є така потреба у випадку з дорослими — не впевнений, — міркує лікар. — Багато питань щодо права перебувати у палаті з хворим у будь-яку пору доби. Звісно, це прописане у міністерському наказі, але з іншого боку у кожній лікарні є чітко визначений час відвідування, маніпуляцій, прибирання тощо.
Окрім того, лікарі, які працюють з пацієнтами, регулярно проходять медогляд, а чи всі, хто приходить провідувати хворих, можуть впевнено сказати, що вони здорові? Адже є низка недуг, коли людина ще й сама не знає, що хвора, але водночас вже є переносником захворювання. Звісно, ми не перешкоджаємо тому, щоб у відділення до наших пацієнтів приходили відвідувачів, але все має робитися з розумом”.
Робота роботою, але у більшості з нас є ще й улюблені заняття поза нею.
“Одне з моїх хобі — “тихе полювання”, — каже Олександр Згоранець. — Яким би зайнятим не був, але завжди знайду час, щоб вирушити до лісу по гриби. Окрім того, дуже люблю спорт, особливо футбол”.
Щодо цієї найпопулярнішої гри можемо засвідчити: наш співрозмовник і справді затятий її любитель і є активним учасником багатьох футбольних змагань та, зокрема, турнірів з мініфутболу, які щороку організовує газета “Наше життя”.
Наостанок —традиційне побажання колегам з нагоди професійного свята.
“Звісно ж, зичу усім, лікарям, медсестрам, санітарам, усім, хто причетний до нашої галузі, міцного здоров’я, йти на роботу і повертатися додому у піднесеному настрої, із задоволенням, матеріального достатку, благополуччя, добробуту і гідної оплати нелегкої праці”.
Власний кореспондент “КОРДОНу” Сергій МАРИНЬОХА
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО
Залишити коментар