Доглядала безіменні могили: історія жительки Любомльщини, яку нагородив президент Польщі

Бабуся з Волині багато років доглядала безіменні могили поляків, що загинули під час Волинської трагедії. Президент Польщі вручив їй медаль «Чеснота і братерство».

Олександра Калениківна Лукашук народилася після сумних подій літа 1943-го, коли поблизу її рідного села Сокіл Любомльського району було вбито понад дві сотні поляків, – пише Високий замок.

Тато баби Шури, як її кличуть у селі, дружив з по­ляками з Волі-Островецької. І коли почалося Волинське протистояння, переховував ту родину. Та одного дня знайшов подружжя поляків мертвими. Поховав пару під деревом, а на стовбурі вирі­зав хреста. В іншій символіч­ній могилі знайшли останній спочинок ще троє — чоловік, жінка та дитина. На спомин про них Каленик теж вирізав на дереві розп’яття.

Повідомляють, мала Шура разом з татом любила пасти на болоті корів. Не раз бачила, як батько у молитві серед дерев складає долоні. Чому це робив, не зна­ла. Аж поки одного разу Кале­ник її не підкликав:

“Я, дитино, може, довго не поживу, помру. А тут люди поль­ські закопані. Може, буде такий час, сюди стануть з Польщі їзди­ти. Хай заберуть свої люди. І за мене нехай помоляться коли. Не забудеш?”, – каже батько Олександри.

Було тоді Олександрі Калени­ківні сім років. А ті дерева і батько біля них досі стоять перед очима.

Зазначають, непросто склалася особиста доля жінки. У дитинстві пережи­ла голод і вимушене переселен­ня з батьками на Миколаївщину. Потім було повернення додо­му і нещасливе перше заміжжя. Коли одягнула на палець обруч­ку вдруге — розцвіла, бо ста­ла мамою чотирьох діток. Але з коханим не нажилася. Коли старша донька ходила у пер­ший клас, він трагічно загинув. І мусила малечу підіймати вдо­ва сама.

Допомагав в усьому дочці старий Каленик. Бо мати теж за­вчасно відійшла в інший світ.

Діти повиростали. Тата не ста­ло. Якось баба Шура поїхала во­зом із донькою та зятем до лісу по ягоди. Бачать — чиясь машина лі­совими дорогами петляє. Стала коло них. Шофер вийшов, при­вітався «Дзєнь добри». Жінку аж пересмикнуло. «Може, польські могили шукаєте?» — запитала.

Це був Леон Попек із поль­ського Інституту національної пам’яті. Шукав місце масово­го захоронення поляків із Во­лі-Островецької. Жінка сказа­ла, хрест на пам’ять про ті події встановили не там. І якщо чоло­вік справді хоче знати, де було Трупне поле (так його місцеві звали), може йому показати.

Відтак, Леон Попек повернувся че­рез 3 роки. Мав офіційні до­кументи на проведення по­шукових робіт. З допомогою Олександри Лукашук знайшов не лише ту велику братську мо­гилу, а й ще ті дві, які доглядав старий Каленик.

Нещодавно зателефону­вав до баби Шури польський письменник Вітольд Шаблов­ський. Питав, чи готова їхати до Польщі. Перед тим подбав, аби жінка виробила закордонний паспорт.

“Готова. А навіщо?” — відповіла Олек­сандра Лукашук.

“Медаль будуть вручати”, — повідомив чоловік.

Бабуся наголосила, щоб тільки піньонзів не давати, бо не візьме. Хоч сама живе у ветхій хати­ні, а старенький нужник за яблу­нями давно згубив діряві двері.

Баба Шура каже, її, як коро­леву, провезли до Варшави і на­зад. А медаль Virtus et Fraternitas («Чеснота і братерство») їй вру­чав особисто президент Польщі Анджей Дуда.

У польських засобах ма­сової інформації вийшло бага­то публікацій про вручення ме­далей, при цьому журналісти не забули наголосити на жорсто­кості бійців УПА щодо польсько­го населення.