Вівторок, 25 вересня 2018,18:14

Нація таки згуртовується перед зовнішнім агресором, – Ігор Гузь (ФОТО)

Волинянин Ігор Гузь – один із тих вітчизняних політиків, яких називають “новими обличчями”.

Він репрезентує у Верховній Раді 8-го скликання виборців округу № 19, започатковує серію діалогів волинян, парламентарів ВР різних скликань.

Народний депутат Ігор Гузь, заступник голови комітету Верховної Ради України у закордонних справах, член Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї Ради Європи, в інтерв’ю виданню “Волинська правда” розповів про що впродовж півтори години народний депутат спілкувався з головою Волинської ОДА Олександром Савченком та чому було драматичним їхнє перше знайомство, у чому полягає ідея волинського владного “трикутника”, запропонована народний депутатом та які люди можуть несподівано піти в політику та створити серйозну конкуренцію для найголовніших гравців.

“Я не вірю в такий сценарій”

– Пане Ігоре, хоч донедавна майже зі стовідсотковою гарантією відкидалася перспектива дочасних парламентських виборів, зараз знову просочується інформація про ймовірність саме такого сценарію, який начебто готує Банкова. Навіть називалася дата, коли начебто мали оприлюднити президентський указ про розпуск ВР, – 28 червня. Правда, її нібито відтермінували. Від такого сценарію відмовилися чи, можливо, це примітивний фейк?

– Важко однозначно сказати “так” чи “ні” в цій ситуації. Думаю, в кабінетах на Банковій неодноразово обговорювали питання дочасних виборів. Логіка зрозуміла. Як на мене, Президент України Петро Порошенко має дуже сумнівні шанси знову обратися на пост, який посідає зараз. Але коли зараз він, завдяки адміністративному впливу, який має через ОДА, через силові структури, інші інструментарії, пішов би на парламентські вибори, то його партія, очевидно, мала б не 140 депутатів, а значно менше. Можливо, набагато. Плюс, розумієте, вибори відбулися б за старим законом.

Але у мене є сумніви. Все одно Петро Олексійович прагне переобратися. Порошенко десь, певне, у глибині душі, вірить, що політичні радники не помиляються і він має шанс на другий президентський термін. Наразі у нього політична підтримка у парламенті досить серйозна.

У тому числі (і передовсім), завдяки позиції  фракції “Народного фронту”, у лавах якої Ви перебуваєте. Але…

Так, із цих 140 з “гаком” народних депутатів  значна частина – мажоритарники. Тому, узагальнюючи,  зазначу: я не вірю в такий сценарій.  Хоча особисто я готовий до будь-яких викликів. Таких чи інших.

– Банкову, де достатньо чесних аналітиків, може не влаштовувати й перспектива приходу  в парламент ще більшого числа українофобів, ніж їх є зараз (у всіх фракціях і групах).  Менше з тим, де-факто вже, на випередження офіційних термінів, стартувала президентська виборча кампанія. Причому одна  із вірогідних переможців, презентуючи свій “новий курс” і програмуючи  свою перемогу, заявляє про доцільність відмови для нашої держави від інституту президентства.

У нас парламентсько-президентська країна. Це по-перше. А по-друге, мені здається, повноваження Президента не є сьогодні в нашій державі надто великими, щоб їх скасовувати. Хоча з цього приводу треба дискутувати. Але у мене є сумнів, що слід це робити до чергових виборів Глави держави.  Розумію, що, напевно, до дискусії можемо повернутися після чергових президентських  і парламентських виборів.

Звичайно, є нюанси. Іноді Петро Олексійович, чинний Президент, перебирає на себе функції керівника Уряду. Наприклад, відкриває дороги, ще  якісь речі робить, що не зовсім притаманні його посаді.

Ці факти, напевне, Юлія  Володимирівна буде використовувати, тому що  посада Глави держави не є популярною. Пригадаймо: після Леоніда  Кучми  жоден Президент України  не переобирався на цю посаду.

  Якщо ж вибори до ВР  відбудуться, як і заплановано, після президентських,  восени 2019 року,  вони, за Вашою інформацією, відбуватимуться за новими правилами? Чи знову парламентарів  обиратимуть  як за партійними списками, так і в мажоритарних округах?

Я особисто  голосував “за”  новий закон у першому читанні.  Так само буду голосувати і в другому читанні.  Але маю сумніви, що він буде прийнятий.

– Чому?

Тому що в першому читанні багато депутатів не зорієнтувалися. Тобто, вони  думали, що законопроект  не пройде  і  проголосували “за”.  І ми отримали закон у першому читанні. Але, наскільки знаю, зараз дана команда  не підтримувати закон у другому читанні.  І для цього будуть задіювати різні механізми: когось відправлять у відрядження, хтось раптом захворіє…

– Тобто, коли  вибори до парламенту дев’ятого скликання   відбудуться у контексті старих  правил, Ви йтимете до ВР від Ковельського округу (№21), де маєте велику кількість прихильників, чи від Володимир-Волинського (№19), виборців якого представляєте в ВР восьмого скликання зараз і теж залучилися підтримкою електорату? Ви готові зараз на це запитання відповісти?

Безумовно! Буду балотуватися від округу №19,  інтереси виборців якого я зараз представляю у парламенті.  Хоча цікава історія: у двадцять першому окрузі  за мене  проголосували більше під час попередніх виборів, ніж у дев’ятнадцятому, де я переміг. Але це нічого не означає.  Я зробив  свій вибір майже чотири роки тому.  Тому, ще раз наголошую, буду балотуватися у дев’ятнадцятому окрузі.

А що стосується Ковельського округу (№ 21), то у мене там справді дуже  багато знайомих, друзів. Та  виборча кампанія  (2012 року) була насичена. Власне… Але таке життя.

Про здобутки та питання, яке не вдається зрушити з мертвої точки

– Які з найсуттєвіших обіцянок (пригадую типовий лозунг-девіз “Гузь прийде – порядок наведе”)  Вам вдалося виконати? Маю на увазі  виборчий округ, оскільки  Ваша  принципова позиція щодо загальнодержавної проблематики відома, вона засвідчена голосуваннями. 

Перше, з чого ми почали, – змінили підходи в роботі. Це найбільше, що турбувало (навіть не економічні питання). Адже люди обирали свого депутата і його не бачили після цього роками.  Я не хочу говорити про попередників і називати їхні прізвища.  Але це була дійсно проблема.

– І за це нардепи “розплачувалися” тим, що їх удруге не обирали до ВР.

До речі, округ № 19 – один із небагатьох, де жодного з народних депутатів не переобрали на наступний термін, до парламенту наступного скликання…

Але повернемося до  попереднього запитання. Я намагаюся почути своїх виборців, знати про їхні  проблеми, стараюся допомогти.  Сьогодні знову вирушаю до Нововолинська, завтра теж зустрічаюся з виборцями. Щороку в мене 250 – 300 особистих зустрічей з громадянами.  Але це не просто зустрічі з виборцями, а спілкування.

Плюс – командна робота. В окрузі  211 населених пунктів. І в кожному  з них упродовж цього року побуваю або я, або мої помічники.  Це – по перше. А по-друге (хай і це не суто моя заслуга), нагадаю, що 2015 року я активно лобіював закон, щоб ремонтувати дороги, зокрема – в нашій області, від коштів української митниці. Це 50 відсотків від перевиконання. Мені дуже приємно, що  виборці користуються двома такими чудовими магістралями (Луцьк – Львів, Володимир-Волинський  – Львів). Там вкладені величезні гроші.  Має бути  і сучасна (з повністю новим покриттям)  дорога з Володимира до Устилуга за кошти від польського кредиту.  Почали ремонтувати дорогу  Нововолинськ –Володимир.

– А ділянку  дороги Новововолинськ – Горохів (принаймні до Іванич, після перехрестя на Благодатне, до колишньої шостої шахти, – це  ж жах для водіїв)?

Ця ділянка буде ремонтуватися, я сподіваюся, наступного року. Це стосується дорожнього покриття.

– Загалом Ви,  не будучи бізнесменом, мусите вишуковувати кошти.

Не буду приховувати, що залучаю кошти  державного  бюджету, які заплановані на соціально-економічний розвиток. Це не мої особисті  гроші. Але таких коштів – уже понад 70 мільйонів.  Нам вдалося дуже багато зробити. Я розумію критику (хоча її обмаль), яка буде звучати з приводу того, що народний депутат не повинен займатися відновленням басейнів, облаштуванням рекреаційних зон, дитячих майданчиків.  Але я нагадую під час зустрічей з виборцями: я це з собою  не заберу, воно залишається для громади. Якщо у мене є можливість залучати гроші, я це роблю для того, щоб громада свою інфраструктуру різного характеру могла покращувати. Це стосується і шкіл, дитячих садочків, ФАПів. Тобто, ми працюємо системно, щоб кожен населений пункт отримав із державного бюджету певні кошти.

– Але ж, очевидно, зважаючи на реалії, не все так райдужно.

Скажу й про мінуси, без сумнівів. Не вдалося зсунути з мертвої точки питання шахт. Зокрема десятої. На превеликий жаль. Тим більше, там актуальність зросла в рази. Ця шахта з 32-ма мільйонами покладів, плюс – вона єдина,  яка будується. До того ж частина Донбасу окупована, звідти не можна отримувати вугілля. Тепло- та елетростанції переходять на вугілля марки “Г” (газоносне). Відповідно, як на мене, хоч актуальність введення в експлуатацію десятої шахти зростає, але немає політичної волі на її добудову.

– У кого персонально?

Ця політична воля може бути тільки у двох – у Президента та в Прем’єра.  Більше ніхто, як на мене, не може це питання зрушити з мертвої точки. У тому  числі – профільний міністр.

– Якщо в когось така воля появиться після завершення виборчої кампанії-2019, у Нововолинську та довколишніх селах просто  не залишиться тих, хто здатен працювати шахтарем. Люди масово виїжджають на заробітки до Польщі, багато хто звідти не збирається повертатися.

Я про цю проблему знаю.  Та й з діючих вугільних підприємств люди масово розраховуються. Адже одна справа – зарплата у вісім тисяч гривень до Майдану (це ж була тисяча доларів) і сьогодні. Сума у гривнях така сама, а в доларовому еквіваленті, тобто, реально – в рази менша. Але це вже інша історія. Робота в шахті важка, складна, небезпечна. Прикро… Можливо, нові Президент, Прем’єр  зуміють зрушити це питання з мертвої  точки.

– Але залишмо наразі у спокої київських вершителів доль, повернімося до можновладців суто волинського «розливу».  На рівні влад у містах, районах, що територіально входять до  виборчого округу № 19, хто Вам у найбільшій мірі «ставить палки в колеса» і хто підставляє плече допомоги?

Я зараз працюю з ОТГ. Це раз. У мене дванадцять об’єднаних територіальних громад. І скажу відверто, серед керівників ОТГ є ті, хто перебуває в різних  партійних структурах: в “Батьківщині”, в БПП, в УКРОПі. Але, менше з тим, з головами ОТГ, їх заступниками, апаратом у мене чудові стосунки.

– З усіма?

З усіма! Ми зустрічаємося постійно, динамічно, спільно плануємо. Тут усе  йде дуже добре.

Коли брати до уваги керівництво міст, то у мене непогана співпраця з Петром Саганюком.  Для когось  це, може, й дивно. Але я відразу запропонував міському  голові Володимира-Волинського, щоб ми відклали якість  там політичні моменти трохи далі та почали разом працювати. І ця співпраця достатньо хороша, результативна.

Трошки складніше з Нововолинським міським головою Віктором Сапожніковим. Але останнім часом, зокрема цього року, ми зуміли порозумітися.  І в принципі  у ключових питаннях  ми маємо спільну думку. У тому числі – щодо тих коштів, які я залучаю. Ми погодилися, що останній транш, отриманий позаминулої середи, буде спрямований на завершення процесу встановлення  пластикових енергозберігаючих вікон і дверей у всіх дитячих садках. Тобто, це питання буде закрите.

Що стосується районних рад чи райдержадміністрацій, то, скажу чесно, інструментарії впливу у них суттєво зменшилися. Та самі райради вже сьогодні ресурсу  не мають, щоб впливати на ситуацію. Хоча, в принципі, знаходжу спільну мову з усіма керівниками цього рівня.

– Будете втручатися в ситуацію, що склалася в Іваничах,  де наяву конфлікт між чинною головою РДА та тими, хто хоче посісти це місце, чи  тими, хто воліє на цій посаді бачити іншу людину?

Я не втручаюся в цю ситуацію, що складається довкола  Лілії Кревської, чинного голови Іваничівської РДА. Чесно  кажучи, в моїй роботі це не принципово.

Знаю молодого політика Андрія Бадзюня,  який хоче реалізувати свої  амбіції. Та, ще раз наголошу, в ці протистояння я намагаюся не втручатися. У мене вистачає своєї роботи. А щодо конфлікту – хай   собі розбираються. Є голова обласної державної адміністрації, є закон. Є Президент, який приймає рішення щодо голів РДА.

А з приводу запитання  ворогів чи  опонентів… Можливо,  вони в мене були та є. Та я цим не переймаюся. Не маю якоїсь  корони. Їду до людей, спілкуюся. У тому числі – з Миколою Юнаком, Юрієм Гупалом, з іншими колишніми кандидатами у народні депутати  під час виборів 2014  року. Спілкуюся з активними діячами. Скажімо, тим самим Валерієм Дібровою. З усіма намагаюся навести якісь мости.  Тому, в принципі, у мене в окрузі нема ні з ким відкритого, яскравого конфлікту.

Про  майбутню перемогу

– Ви згадали колишніх конкурентів під час попередньої виборчої кампанії. До речі, наскільки попередньо відомо, вже «засвітилися» Ваші майбутні суперники на  виборах  до ВР дев’ятого скликання.  В інтерв’ю нашому виданню про вірогідність того,  що балотуватиметься у нардепи, говорив  чинний міський голова Нововолинська Віктор Сапожніков. У ЗМІ також  з’явилися версії про те, що за перемогу в окрузі № 19 має намір поборотися й  бізнесмен-аграрій  Валерій Діброва, який свого часу вже був народним обранцем. На останнього начебто робитиме ставку чинна влада. Мають якийсь реальний шанс виграти у Вас згадувані діячі?

Мені, як діючому депутату, важко про це говорити. Міг би про це сказати як політолог за освітою.

– Гаразд. Світлої пам’яті професор, доктор політичних наук Богдан Олексійович  Ярош  зазвичай дуже приязно говорив про Вас не тільки як політика,  громадського діяча, а й як талановитого політолога-аналітика.

Я думаю, що шанси на перемогу у згадуваних двох діячів є. Але… Наприклад, Віктор Борисович Сапожніков. Так, його гіпотетично підтримає частина виборців Нововолинська. Але  ж електоральні симпатії  у  цьому місті розділені: 50 відсотків проголосували за нього,  а за супротивника, здається, –  42 відсотки. Це одне. А друге – вік. Досвід досвідом, але ж чоловікові вже не 50 чи 55.  Та й є багато іншого (поки що не буду про це говорити).

А тепер про Валерія Григоровича. Людина вже була народним депутатом. Так само – вік. До того   ж пан Діброва – великий, серйозний   бізнесмен, чия  бізнес-імперія  (кажу про це у хорошому розумінні)  постійно розширяється.  Президент, нагадаю, був  у нього в П’ятиднях. Як на мене, дуже важко буде суміщати обов’язки керівника аграрної імперії та народного депутата України.

Я сумніваюся, що  Сапожніков чи Діброва будуть балотуватися кандидатами у народні депутати під час наступних виборів. Через якийсь час  переконаєтеся у цьому. Вони не перший рік у владі. Тому перед тим, як приймати рішення, подивляться на результати соціологічного опитування (я їх маю на нинішній період).

– Рецепт перемоги, всупереч традиції  19-го округу,  коли вдруге до ВР ще нікого не обрали) Ви  також знаєте вже сьогодні?

Знаю те, що якщо народний депутат слабкий,  – це одна справа. І зовсім інша, коли він активний, працює та  готовий далі балотуватися.

– Ігоре Володимировичу, а раптом (часто  наші реалії непрогнозовані,  вони, скористаємося промовистою назвою поеми Василя Симоненка,  – “Подорож в країну Навпаки”),  вибори  до ВР відбудуться у відповідності з новим законодавством (парламент, ще раз нагадаємо,  у першому читанні підтримав новий законопроект), від якої партії балотуватиметься? Запитую про це, бо, зрозуміло, рейтинг “Народного фронту” наразі не обіцяє йому перспективи стати парламентською фракцією. Де знайдете ті 5 мільйонів доларів, які начебто потрібні, щоб мати місце у прохідній частині  партійного списку рейтингової політичної структури?

Скажу вже не як політолог, а як політик.  Під час минулої виборчої кампанії  дехто сподівався: той факт, що Ігор Гузь  перебував у декількох партіях, буде грати проти нього. Але це насправді, зараз я знаю, виборцям байдуже.  Вони оцінюють політичну фігуру, роботу. А партійність при цьому, така моя суб’єктивна думка, не грає суттєвої ролі.  Це по-перше.

По-друге, без сумніву, я думаю, що  у той  чи інший спосіб відбудеться переформатування “Народного фронту”.  Там є знакові політики: Яценюк, Парубій, Аваков, Турчинов. Ці люди давно в політиці, і вони будуть грати свою роль. Є спроба спільно зВолодимиром Гройсманом створити певну платформу, будемо так казати.

Разом із тим,  не приховую цього, я – у дружніх взаєминах з Ігорем  Палицею. Ми постійно спілкуємося і в Києві, і в Луцьку: щодо обласної  ради, перинатального центру, шахт, доріг, з приводу ряду інших питань.  Тому, чесно кажучи, особисто я буду визначатися перед виборами, від якої політичної сили йти до парламенту.

Якщо ж все-таки, як я вже говорив,  збережеться стара виборча система, то можна, до речі,  бути й самовисуванцем. Тобто, обійтися без допомоги партії.

Що стосується нової системи (відкриті списки), то там так не вдасться. Тому доведеться визначатися. Основна небезпека – в тому, що ти можеш отримати дуже багато голосів (будеш балотуватися у Волинській області, а не в окрузі № 19), але  коли твоя партія не подолає 5-відсотковий бар’єр, то не станеш депутатом.  На ці чинники кожен діючий депутат буде зважати. Я – не виняток. Десь влітку 2019 року, ближче до виборів, ми з командою визначимося.

“Трикутник: голова ОДА –  голова облради – народні депутати від Волині”

– Про Вас як  одного з найефективніших ( сказав, цитую: “Він міцний народний депутат”) парламентарів  висловився в інтерв’ю  для “Волинської правди” нинішній голова ОДА генерал-полковник  Олександр Савченко. До речі, Ви оприлюднили інформацію про те, що на Волині буде новий очільник президентської владної вертикалі, ще в  грудні 2017-го, хоч  відповідний указ Глава держави підписав у березні.  На Вашу думку, доцільно було Банковій за рік до  президентських виборів «міняти коней на переправі»?

Це запитання я б розділив на дві частини.  Перша  стосується соціально-економічної ситуації в області. Я маю на увазі – й здатність Володимира Гунчика об’єднати еліти, співпрацювати з Волинською обласною радою та народними депутатами  України.  Тут провал.

– Я чув думку, що, в той час, як Волинь ділили між собою два фінансово-бізнесових угрупування, Володимир Петрович принципово працював на Президента і був приречений стати жертвою домовленостей.

Це окрема і дискусійна, якщо  не сказати неправильна, думка. Володимира Гунчика треба було міняти значно раніше.  Я знаю причину, чому цього не відбулося.

– Поясніть, будь ласка.

Готовність відправити у відставку Володимира  Гунчика була давно. Але не могли відшукати підходящої кандидатури на посаду голови  Волинської ОДА.

– Генерал-полковник Олександр Савченко – оптимальна кандидатура?

З приводу цієї кандидатури… Олександр Ілліч – це  людина, яку, не секрет, запропонувала група “Континіум” (і ті, які входять  до цієї фінансової структури, і ті, які належать до депутатської групи “Воля народу”, – зокрема Степан Івахів). Значить, так вони вважали за потрібне.

Але є певні нюанси. Савченко – не місцевий. Щоб вникнути в ситуацію, в наші, так би мовити, нетрі волинські, треба багато часу. Навіть, щоб познайомитися з депутатами,  адміністрацією, депутатами районних рад – це буде достатньо довго.

– Чинний голова ОДА наголошує, що наразі розраховує  на виконання своїх повноважень упродовж  тільки одного року.

Якби, напевне, він мав можливість очолити  Волинську  ОДА принаймні  за два роки до президентських виборів, то за півроку – рік, очевидно, освоївся б. А далі принаймні рік міг би працювати.  Але  такий вибір Президента.

Я з Олександром Іллічем зустрічався один раз у його кабінеті.  Ми говорили, напевне, години півтори.  Була відверта розмова. У тому числі – про різні моменти. До речі, я сказав, що познайомився з ним,  як і ваша дочка Зоряна Вербич, 9 березня 2001 року, коли нас, студентів-політологів, “Беркут” побив у Києві. Тоді нас затримали… Савченко очолював цей процес.  Таким було наше перше заочне знайомство.

А потім, коли на Волинь, у Павлівку, приїжджали президенти України та Польщі Леонід Кучма й Олександр Квасневський, довелося з Олександром Савченко познайомитися вже не заочно, а, так би мовити, очно. Тоді, 2003 року, Кучма мав  просити вибачення. Ми (Сергій Годлевський ,  я та інші – всього 80 чоловік)  йшли до Павлівки табором. Олександр  Ілліч  відповідав за питання безпеки, громадської безпеки. Нас знову “Беркут” кинув у силовий спосіб в автобуси та везли до Горохова в СІЗО. Правда, цим планам тоді не судилося збутися. Адже Василь Червоній зі своїми людьми зупинив ці автобуси та повернув їх на Павлівку.

Але ми порозумілися  з Олександром Савченком  у тому плані, що це  ж була його робота.  А я відстоював тоді свою політичну позицію. Тому  претензій не було.

– Під час недавньої  півторагодинної зустрічі?

Так. Ми плідно поговорили з Олександром Іллічем, обмінялися думками. У принципі, хоч не можу сказати про  якісь  великі позитиви чи негативи,  але бачу, що він хоче працювати.  Він багато їздить по районах, намагається вникати в теми. Я сказав голові Волинської  ОДА Олександрові Савченку: “Спробуймо об’єднати зусилля для того, щоб в області за цей  період часу (а є інструментарій) щось зробити”.  Тобто, створити такий трикутник: голова ОДА – голова облради – народні депутати від Волині. І є сподівання на те, що це вдасться. Олександр Савченко не йде на конфлікт. Він, дискутуючи, намагається напрацювати спільні позиції.

Чи зважає Савченко на сумний досвід Француза,  не знаю. Але  те, що він не робить необачних політичних кроків, це факт. Теза, нібито “присилають Савченка випалювати тут землю і готувати вибори для Порошенка”, поки що не підтверджується.  І це правильно.

Про обранців волинян, українських президентів і релігійний фактор

– Ви висловилися щодо  об’єднуючого «трикутника»  за участю народних депутатів від Волині.  Хто з них – Ваш однодумець, колега?  Тиснете руки тим, хто голосував за так званий  закон Ківалова-Колесніченка, який став своєрідним “заспівом” до окупації Росією частини української території?

У Верховній Раді, окрім мене, – ще п’ять народних депутатів-волинян: четверо – від округів, Юрій Савчук – за партійним списком. Ми спілкуємося з Ігорем Лапіним, але, чесно кажучи, я не дуже втручаюся в луцьку політику. Так, я хотів би, щоб  відбулися вибори мера, нової міської ради… Найбільш тісні взаємини у мене з  Іриною Констанкевич.  Після того, як стала народним депутатом, десь спочатку вона переймала мій досвід, уже зараз  її досвід роботи з виборцями  цікавий для мене.  З Юрієм  Савчуком (хоч він і член нашої фракції) зустрічаюся  набагато менше. Якщо говорити про Степана Івахіва та Сергія  Мартиняка, то з ними спілкуюся дуже  рідко: у нас не так багато з ними спільних точок дотику, як би делікатніше сказати.  Вони – з іншого “тіста”,  люди з сотнями мільйонів у кишенях.

– А з колишніми керівниками Волині – очільниками облдержадміністрації, облради – спілкуєтеся? Скажімо, екс-голова ОДА Володимир Бондар нашому виданню багато добрих слів сказав про Вас. Про дієву співпрацю з чинним головою обласної ради Ігорем Палицею  Ви вже говорили. Хто з вище згадуваних   впливових  осіб  для   Вас цікавий, чий приклад найповчальніший?

Колись той таки Володимир Бондар сказав дуже важливу річ (я починав свою кар’єру  в унісон із його політичною діяльністю).  Це був кінець дев’яностих – початок двотисячних років.  Так-от, він сказав: “Ігоре, ти в двадцять будеш мислити по-одному, в тридцять – по-іншому”.  Володимир Бондар, незважаючи на різні моменти, – це людина, з якої я на початках брав приклад  у політичному контексті, у той час,  коли зароджувалася “Наша Україна”.  Ми до цього часу, перебуваючи в різних структурах, співпрацюємо з Володимиром Нальковичем.

Якщо чесно, то можу сказати, що в мене збереглися контакти з екс-головою обласної ради  Валентином Вітром. Якось не склалося… Зрозуміло, що не маю ніяких контактів із іншим колишнім головою облради  Володимиром Войтовичем,  який був ставлеником Партії регіонів.

У принципі, я  у хороших стосунках із Григорієм Пустовітом.  Хоч він і  недовго очолював Волинську обласну державну адміністрацію.  Але це був надзвичайно складний час:  початок російської агресії. Тоді я  як заступник голови  обласної ради був ініціаторам  (думаю, пан Григорій це підтвердить)  того, щоб облрада та ОДА тісно співпрацювали.  Більше того, напевне, вперше за багато часу, ми в кабінеті голови ОДА (він, його заступники, голова облради  та заступники) проводили спільні оперативні наради.  Тоді потрібна була повна консолідація та ефективна праця. Та  Пустовіта звільнили з політичних міркувань, оскільки він був представником “Батьківшини”.   Ми досі з Григорієм Олександрович – у дружніх стосунках.

– Ви свого часу брали участь, були одним із лідерів акції «Україна  без Кучми». Хто з українських президентів для Вас, Ігоре  Володимировичу, найбільше відповідав своєму  статусу?

На це питання дивлюся як політолог, у значній мірі – по-філософськи.  Леонід Кравчук був людиною, яка могла б розвернути історію в інший напрямок.  Та він цього не зробив. Тому що пішов за течією і не розвернув корабель, як це зробили в країни Балтії. Можливо, Чорновіл міг би це зробити. Важко сказати. А Кучма законсервував, як на мене, в Україні  і  цю радянську систему  і став “батьком”  олігархату. Найбільше   накопичення капіталів олігархами – саме у період правління Кучми.  Та й, я вважаю, коли йдеться про вбивство Гонгадзе, – кров  на його руках. Це, зрозуміло, моя суб’єктивна точка зору.

Що стосується Віктора Андрійовича – в мене це найбільші емоції: Помаранчева революція, надії… Я вважаю, що Ющенко  був найбільшим з-поміж президентів України  патріотом.  Але водночас він виявився слабеньким організатором, людиною, яка не мала волі. Можливо, ця воля була зламана хворобою (сьогодні знаємо: він пережив до п’ятдесяти операцій).  З Януковичем – усе зрозуміло: це людина, на чиїх руках – кров Небесної сотні.

Що стосується Петра Олексійовича, то, як на мене, його ключова проблема – в тому, що не розділив питання свого бізнесу від питань  свого президентства. Він мав достатньо великі перспективи. Але, як на мене, Порошенко залишився  бізнесменом. Він ним і залишиться після президентських виборів, тому що у мене нема сумніву: його не переоберуть.

– Менше з тим, чинний Президент зробив дуже відповідальний крок, звернувшись до Вселенського Патріарха, аби той надав Томос про автокефалію для Православної Церкви в Україні.  Якщо це станеться,  як би не склалася політична біографія Петра Порошенка, його ім’я вдячно згадуватимуть прийдешні покоління українців.

Це справді принципово важливо. Я відстоював і буду відстоювати автокефалію. Відповідно за й голосував у парламенті. Теза, що держава відділена від церкви,  правильна. Але коли ми воюємо з Російською Федерацією, то знаємо, що фронт пролягає не тільки в окопах, але ще в  інформаційному, політичному, церковному полях.  Я дуже хотів би, щоб цей  Томос був наданий.  Об’єднання розпочнеться  з УПЦ КП та УАПЦ. А потім, я переконаний,  ряд ієрархів та дуже багато вірян УПЦ Московського Патріархату  перейдуть до цієї об’єднаної Православної Церкви в Україні.

Разом з тим, я не вважаю, що  треба захоплювати церкви, вдаватися до силових дій. Люди будуть визначатися і вже визначаються. На Волині ряд  церковних громад  переходить з Московського до Київського Патріархату. Війна ці процеси тільки прискорює.

Нові обличчя та найактуальніші виклики

– Ви часто присутні у ЗМІ, які  наголошують на необхідності  оновлення українського політикуму.  За ким з цих «нових облич» – майбутнє?

Чесно кажучи, це важке запитання. Його часто ставлять і мої виборці, які втомилися від старих політичних облич. Ви знаєте,  я хочу дочекатися до осені, щоб почути позицію таких  людей, як Святослав Вакарчук (при всіх його мінусах). Багато говорять проАртема Ситника, керівника НАБУ, про його готовність розпочати політичну гру.  Можливо, як кандидата у Президенти. Є ще ряд подібних фігур.

Дійсно, наша країна потребує сьогодні нових облич. Дехто вважає, що таким обличчям є пан Гриценко, але це не зовсім так. Питання не тільки віку, але й  попередньої участі в політичному  житті. Згадайте, він був і в п’ятірці “Нашої України”, й обіймав посаду міністра  оборони. Дочекаймося осені. Вона  покаже, чи  справді нові обличчя готові позмагатися  за пост Президента.

–  У контексті нинішніх реалій та тенденцій, які з сучасних викликів найактуальніші для України?  

Війна. Люди думають, як її закінчити.

– Але є тільки один з двох варіантів: перемога або поразка. Іншого не дано.

Наразі я думаю про миротворчі війська, які будуть введені  на окуповану Росією територію Донбасу.

–  Та, погодьтеся,  РФ як постійний член Радбезу ООН скористається своїм правом вето.

Треба тиснути  на Москву, щоб  у цих миротворчих  силах не було росіян.  Це наша  умова для проміжного вирішення ситуації на Донбасі. Ну і питання повернення Криму – це подальша перспектива. На превеликий жаль.

Серед найнебезпечніших викликів – й економічна ситуація. Що б хто не казав, але коли вона буде така, як зараз, чи погіршуватиметься, то  нічого хорошого  в плані розвитку країни не варто очікувати.

Подальші  кроки у євроатлантичному напрямку – це також важливо. І, як уже зазначалося, – консолідація нації. Напевно, це  найсуттєвіше.  Упродовж  останніх років я відчуваю, що нація таки консолідується перед загрозою зовнішньої агресії. Маю на увазі  і мовні, й  ідеологічні питання. Процес триває.

– Хотілося б, щоб швидше давалися взнаки ці оптимістичні тенденції.

Ми пройшли три десятиліття. Країни Балтії зуміли дуже швидко розв’язати ці проблеми. Є  таке поняття, як  генетичний код нації.  У балтійців воно глибоке.  У нас цього не було. Та процес триває.

Я скажу, може, на завершення сьогоднішньої розмови важливу річ.  Виявляється, про це повідомляли наші волинські ЗМІ, добре відома лучанам п’ята школа вперше за тридцять останніх років не буде набирати жодного російськомовного класу.  Чому? Позаминулого року в російськомовних класах хотіли навчатися семеро дітей, минулого – п’ятеро. А перед початком нового навчального року батьки ще не написали  жодної заяви, щоб їх діти навчалися в російськомовному  класі.

Жителі цього мікрорайону знають, що п’ята школа була навчальним закладом з російською мовою викладання предметів. Вона не закривалася, ніхто ніколи  нікого не принижував, не заставляв переходити на українську мову. Але  плин років, обставин і ситуацій показав, що батьки самі не хочуть  віддавати своїх дітей до російськомовних класів.  І не треба було нікого заставляти, викручувати руки…

Це для мене дуже серйозна новина. Насправді нам треба було тридцять років для того, щоб  у переважно  неросійськомовному місті Луцьку  оце мовне питання зникло. Вдома ти говориш якою хочеш мовою, а школа, державні інституції базуються на українській мові.

А наступні тридцять років повинні бути  під лейтмотивом вступу у Європейський Союз.  Я вірю в те, що ми рано чи пізно таки вступимо у ЄС. Хоча хотілося б,звичайно, щоб це відбулося  швидше, а не через тридцять років.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*