У суспільстві ставлення до тих, хто веде активний спосіб життя і займається спортом, завжди було, є і буде особливим. Це й не дивно, адже саме такі люди показують гарний приклад для наслідування іншим. Серед них і наш співрозмовник, один із лідерів полапівської футбольної команди Володимир Маляс (на фото — крайній праворуч), який встиг пограти не тільки за рідне село, любомльський «Рубіж», а й спробував футбольного хліба за кордоном.
Розповідає, що до спорту, особливо до футболу, його, як і багатьох ровесників, тягнуло змалку. Пояснення цьому доволі просте: на теренах району Полапи здавна славляться спортивними традиціями, відтак, регулярно завойовують різноманітні трофеї і звання. Зрештою, хто грав проти цієї команди, підтвердить, наскільки це незручний і непоступливий суперник, який у, здавалось би, безнадійній ситуації вміє переламати хід поєдинку і повернути все на свою користь.
— То й не дивно, що у нашому селі ставлення до футболістів особливе: їх поважають, вони на слуху, — пригадує Володимир. — Звісно ж, ця обставина нас, тоді ще хлопчаків, надихала на те, щоб затято опановувати премудрості футболу і теж бути у цій когорті. Врешті свого часу за Полапи грав мій батько, троє дядьків, тож, певно, захоплення футболом мені передалося ще й генетично.
Так пішло-поїхало: перший вихід на поле, перший гол, перша радість перемоги і перша гіркота поразки…
Іще коли навчався у Володимир-Волинському педагогічному коледжі, мав шанс поповнити лави тамтешньої команди «ДЮСШ-ВІК».
— Ми доволі часто приходили на стадіон, регулярно мірялися силами з юнаками, які займалися у спортшколі і досить часто вигравали у них, — пригадує. — Пізніше підходили тренери, пропонували займатися, але я на той час мав певні проблеми зі здоров’ям, тому не наважився збільшувати навантаження.
Є у нашого співрозмовника і досвід виступів у Польщі. Якось одного року депутат райради Дмитро Маляс, який родом з Полап, запросив команду односельців взяти участь в урочистостях з нагоди відкриття міжнародного пішохідного переходу Адамчуки — Збереже. Один із заходів передбачав товариський матч між Полапами і «Вітрумом» з польського села Воля—Угруська. Наші тоді показали доволі змістовну гру і перемогли 3:1. Певно, гра окремих полапівських виконавців сподобалася тренерському штабу поляків, і вони запропонували Володимиру Малясу та Юрію Сільчуку пограти у їхній команді.
— Щоправда, Юрій тоді не погодився, бо мав виїжджати на проживання за межі України, а я вирішив спробувати, — каже Володимир. — «Вітрум» виступав у п’ятій польській лізі (за рівнем це щось на зразок нашого обласного чемпіонату). Я там відіграв рік, потім прийняв запрошення «Влодавянки» (м. Влодава), яка на той час виступала у четвертій лізі.
На жаль, у Влодаві нашому співрозмовнику не судилося довго пограти через травму, яку отримав… в Україні. Справа у тім, що Полапи тоді боролися за чемпіонство, тож Володимир приїхав на першу півфінальну гру з гущансько-рівненським «Кордоном», щоб допомогти землякам. В одному з ігрових зіткнень ушкодив суглоб і кілька місяців змушений був ходити у гіпсі.
— Звісно ж, довелося на певний час повісити бутси на цвях, — веде далі спортсмен. — Планував повернутися до Польщі наступного літа, але до того часу встиг одружитися, тож наразі відклав цю ідею.
Звісно ж, за рік перебування у польських командах, Володимир мав можливість порівняти тамтешні спортивні реалії з українськими. Запитуємо його про це.
— Насамперед впадає у вічі, що у Польщі державна і місцева влада значно більше, порівняно з українською, приділяє уваги розвитку спорту і футболу зокрема, — розповідає співбесідник. — Мова не тільки про інфраструктуру. Простий приклад: якщо команда перемагає у певній лізі й отримує підвищення у класі, усіма організаційними моментами, пов’язаними з доїздом, підготовкою стадіону, забезпечення інвентарем та амуніцією тощо займається керівництво спільно з місцевою владою.
Всі клопоти футболістів зводяться лише до того, щоб виходити на поле і показувати результат. Нам, на жаль, до цього ще йти і йти. При цьому зауважу: якщо порівнювати українську команду, яка, скажімо, виступає у чемпіонаті області, з рівноцінною польською, то у поляків рівень гри, виконавської майстерності поступається. Тобто, якби нашим командам створити такі умови, як за Бугом, то вони б виглядали б на порядок сильнішими за польських сусідів. Словом, є у нас над чим думати і що розвивати.
Наостанок цікавимося у співрозмовника, якими бачить перспективи рідної полапівської команди.
— Без сумніву, про зміну думати треба, — ділиться роздумами Володимир, — Спостерігаючи за сьогоднішніми школярами, все ж бачу серед них дітей, які справді горять бажанням займатися футболом, і це тішить. Великі надії покладаємо на те, що влада ОТГ дотримає слова і у селі все ж спорудять сучасне футбольне поле, що додатково сприятиме залученню школярів до занять спортом. До того ж, у нас діє секція футболу від Згоранської ДЮСШ. Відтак, сподіваюся, й що надалі Полапи триматимуть марку незручного, вольового суперника зі здоровими амбіціями, який вміє боротися і перемагати.
Микола СЕРГІЄНКО, «Наше життя», 8 квітня 2020.
Залишити коментар