“Янгол” у білому халаті: любомльська лікарка розповіла про тонкощі роботи з дітьми

Завідуючу дитячим відділенням Зінаїду Миколаївну Бондаренко знає чи не кожен другий житель Любомльського району. Адже за кілька десятків років вона врятувала не одне життя своїх маленьких пацієнтів.

Достатньо лікарці лиш раз оглянути дитину, як вона назавжди запам’ятає, що їй колись боліло, навіть коли та виросте і приведе до неї свою донечку чи сина.

У Зінаїди Миколаївни індивідуальний підхід до кожного хворого. Адже не так просто домовитися з дитиною, щоб вона відкрила ротик чи дозволила себе послухати. Процедури, які вона проводить, зовсім не страшні, а хвороби, які лікує, минають швидко.

Про таку лікарку мріють усі діти, а батьки хочуть, щоб вона була їхньою порадницею й особистим консультантом, – йдеться на сторінках газети «Новий погляд+», передає Район.Любомль.

Напередодні професійного свята ми зустрілися із Зінаїдою Миколаївною у її кабінеті, де один перед одним красуються вазони і віє якимось особливим затишком та спокоєм. Ми поговорили про непросту лікарську справу та про секрети успіху педіатра.

– Чому Ви вирішити поєднати свою долю із медициною?

– Ще з дитинства я мріяла бути лікарем. Спостерігала, як місцеві медики роблять уколи, лікують. Практикувала побачене на своїх ляльках. Це мені дуже подобалося. На відмінно закінчивши школу, спочатку вступила у Чернівецьке медучилище. З червоним дипломом його закінчила і без вагань продовжила навчання у Чернівецькому медінституті на педіатричному факультеті. Будучи студенткою, працювала у приймальному відділенні обласної дитячої лікарні. Там уперше побачила, як борються за життя маленьких пацієнтів. Там остаточно зрозуміла, що зробила правильний вибір.

– Ви народилися у мальовничому гірському краї на Буковині. Як опинилися на Любомльщині?

– У народі кажуть: де голка, там і нитка. Так і в мене вийшло. Під час навчання познайомилася з майбутнім чоловіком, а він родом із Любомля. Позустрічалися, одружилися. Отримавши направлення, поїхала на роботу в Любомльську райлікарню. Тут мене прийняли на посаду лікаря-педіатра дитячого відділення. А з 1986 року й по нині його очолюю.

– Як зустріли Вас у прикордонному районі? Хто найчастіше допомагав порадою і ділом?

– Звісно, озера не замінять гори, та це не завадило мені полюбити поліський край. Тут моя друга домівка, де народилися мої сини Андрій та Олександр. Щиро вдячна за допомогу районному педіатру Галині Люлько, начмеду Людмилі Панас, педіатру Тетяні Овадюк. Я й досі пам’ятаю їхні консультації, поради щодо складних випадків.

– Знаходити спільну мову з дітьми не усім вдається. Можливо, Ви маєте свої особливі секрети успіху серед маленьких пацієнтів. Поділитесь?

– Перша і основна порада – бути чесним із дітьми. Розповідати гарні історії про те, що це не болить, – не пройде. Їм варто пояснити, що інколи це може бути неприємно і боляче. Коли дитина готова до того, вона більше розкривається. Налагодити контакт із дитиною – означає більше розмовляти з нею та ставити питання, щоб вона відкрилася.

– Що Ви найбільше цінуєте у своїй роботі?

– Мабуть, самих дітей. Бо дитина – чудо, яке не вміє обманювати, є щирою, відвертою, незіпсованою.

– Щоб Ви порадили батькам?

– Раджу присвячувати багато часу своїм донечкам і синочкам, адже дитинство минає дуже швидко, а спогади залишаються на все життя.

– Що Вас надихає? Є ж, мабуть, речі, події чи люди, які додають сили й снаги в роботі.

– Підтримує моя сім’я. Чоловік Олександр працює сімейним лікарем. Він не лише без слів мене розуміє, а й завжди підтримує у важкі хвилини. Він – моя опора, а його доброті немає меж. Старший син Андрій продовжив нашу справу життя – працює у травматологічному відділенні. Молодший Олександр обрав логістику. Та найбільша моя розрада і втіха – це онучок Владик. У вільний час постійно підтримую свій професійний рівень. Дуже люблю приємні зустрічі.

– А чи є хобі поза роботою?

– Я дуже люблю природу і все, що з нею пов’язане. Раніше зі своїми хлопцями на риболовлю постійно їздила. Кожен мій день розпочинається із прогулянки своїм квітником, де ростуть різні сорти троянд. А ще люблю господарювати на присадибній ділянці. Щотижня відвідую сауну і щоденно займаюся йогою. Це не лише відволікає від рутинного життя, а й допомагає переосмислити різні події, зосередитися, досягнути гармонії в собі.

– Ваші побажання колегам з нагоди професійного свята.

– Насамперед, бажаю колегам, щоб, допомагаючи людям, вони не забували про своє здоров’я і найрідніших людей, щоб наша робота була добре оплачувана. Мудрості, професіоналізму, терпіння, спокійних робочих змін, абсолютної впевненості у своїх рішеннях.

Розмовляла Анна Карась