Однак місцевого вугра на Світязі не знайти.
Про це розповів директор Шацького національного природного парку Володимир Захарко. Кажуть, у Шацьких озерах виловлена лише кожна п’ята рибка, що красується на тамтешніх прилавках, пише на сторінках видання “Вісник і К” журналістка Наталія Кравчук.
«Рибалку» влаштовували на городі Ще кілька літ тому на Світязі головний делікатес – копченого вугра – можна було придбати в межах 120-150 гривень. Нині ж продавці правлять від 450 гривень аж до 1200! Оскільки кілограм цієї риби оцінюють у 800 гривень, то одна більшечка рибинка й тягне на мінімальну місячну зарплату. Випитую у продавців, де вугрів навудили.
Більшість навперебій запевняє, що чоловіки тягають їх зі Світязя. І лише одна жінка чесно зізналася: свого, місцевого вугра, на ринку не знайдете, є лише привізний. Цікавлюсь у директора Шацького національного природного парку Володимира Захарка, чи ж справді вугрі покинули води Світязя. Він трохи заспокоює. Каже, така риба є, однак її не так багато, щоб масово потрапляла на прилавки. Помітно менше вугрів стало впродовж останніх років. А були ж часи, коли їх буквально за хвости виловлювали з місцевих меліоративних каналів, – ними аж кишіло все навколо! Перед цим Світязьке озеро зарибнили французьким мальком. – То було у 1983 році, – розповідає Володимир Захарко. – Справді, личинки вугра – такі малесенькі, як сірнички, – літаками привозили з Франції. Доставляли їх у спеціальних колбах, під час транспортування підтримувався температурний режим.
Рибка у водах Світязя гарно прижилася й за кілька років, як попідростала, стала «перебігати» і в інші водойми Шацького краю. Кажуть, люди інколи знаходили вугрів у себе на городах. Охоче віримо, адже ця риба може повзти по вологій траві та прокопуватися крізь мокрий пісок до 50 кілометрів, аби тільки дістатися до річки чи ставка! Розмножуватися пливе з Полісся до берегів Америки Цікаво, що вугор не нереститься у місцевих водоймах. Єдине місце, де відкладає ікру, – Саргасове море.
Розсекретили вугрів учені лише сто років тому, хоч перші відомості про незвичайну рибу, схожу на змію, подавав ще Арістотель у V ст. до нашої ери. Тому справжньою сенсацією стало дослідження данського професора Йоганна Сміта, що побачило світ у 1922 році. Він у водах Атлантики виловлював вугрів на різних стадіях розвитку й дійшов висновку: ніде, крім Саргасового моря, вони не розмножуються. Риба знайшла собі «тиху гавань» для продовження потомства в єдиній у світі «водоймі без берегів», на північ від містичного Бермудського трикутника. Підрісши, вона ловить теплу атлантичну течію Гольфстрім і мігрує з нею до Європи.
А далі мандрує річками вгору, поки не повертається до місць, звідки прибули на розмноження у Саргасове море предки. Та, схоже, до Світязя вуграм надто складно добиратися, тож їх і поменшало у водах озера. Теоретично відстань до Волині у кілька тисяч кілометрів риба долає за два-три роки. Ще кілька літ – і знову мандрує назад у води Атлантики. Складний процес. – А якщо знову зарибнити Світязь вуграми? Не думали, скільки б це сьогодні могло коштувати? – цікавлюсь у Володимира Володимировича. – Навіть не знаю, – на мить задумавшись, відповідає. – Така процедура нині потягне на мільйони. Тож поки туристів на відпочинок до перлини Волині заманюють чужинськими вуграми. Але відпочивальники все одно клюють на цей гастрономічний гачок.
Залишити коментар