Середа, 13 грудня 2017,17:09

Як Рада вирішила проблему відходів в Україні однією поправкою

12.08.2017 / Новини, Статті

Із 1-го січня 2018 року в Україні сортуватимуть усе сміття. Це не передвиборча обіцянка якогось політика, а чинна норма Закону “Про відходи”.

Чи дійсно за півроку у нашій країні запрацює система сортування, перероблення і утилізації сміття?

Трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі та перенакопичення сміття у Львові протягом року продемонстрували небезпечність відкладання проблем відходів у довгу шухляду. Місцеві чиновники та обранці почали працювати над новими стратегіями поводження із побутовими відходами, шукати (частіше позірно) інвесторів для сміттєпереробних заводів, – пише сайт 24.

Водночас державні посадовці давно працюють над облаштуванням системи утилізації сміття в Україні “за європейським зразком”. Принаймні, ще 2012 року до статті 32 Закону України “Про відходи” було додано пункт, за яким у країні “забороняється з 1 січня 2018 року захоронення на полігонах неперероблених (необроблених) побутових відходів”.

Цей пункт відповідає двом Директивам ЄС – 1999/31/EC та 2008/98/EC. Вони врегульовують поводження із сміттям у країнах Європи, надають чітку послідовність дій, що необхідно виконувати із відходами, класифікують сміття, ставлять стратегічну мету скоротити кількість відходів, що вивозять на полігони. Отже, українські парламентарі, доповнивши Закон “Про відходи” забороною вивозити на полігони необроблені відходи, імплементували європейську законодавчу норму у цій сфері. 2012 року Україна вже готувалася до підписання Угоди про асоціацію.

Як тепер має виглядати вивезення сміття?

Закон “Про відходи” говорить, що “оброблення (перероблення) відходів – це здійснення будь-яких технологічних операцій, пов’язаних із зміною фізичних, хімічних і біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення”.

Це означає, що із 1 січня 2018 року усе українське сміття мають спершу сортувати за видами матеріалів. Далі його мають поділити на безпечне і небезпечне для захоронення або на готове для повторного використання. Безпечне відвезуть на полігони. Із небезпечним проведуть операції, щоби знешкодити його (перетворять властивості чи транспортують у спеціальні місця для зберігання) і відвезуть на полігони. Готове для повторного використання перероблять відповідно до технологій підприємства. При цьому на звичайні сміттєзвалища не мають потрапляти відходи, які розкладаються біологічним шляхом (норма Директиви ЄС 1999/31/EC).

Так має виглядати процес збору, сортування, вивезення, перероблення та утилізації сміття. Якщо не в ідеальному варіанті, то бодай за нормами ЄС. Але теперішній Закон України “Про відходи” не подає перелік та послідовність операцій із сміттям.

Депутати запровадили європейську норму, надто широку для трактування тими, хто відповідає за поводження із відходами. За таких умов доданий 2012 року пункт до статті 32 цього Закону набуває декларативного характеру. Але цьому сприяє не лише нечіткість самого документа.

Чи працюватиме нова норма закону?

Експертка міжнародної неурядової організації “Екологія. Право. Людина” Алла Войціховська говорить, що норма про заборону захоронення неперероблених побутових відходів навряд чи запрацює із 1 січня наступного року. За її словами, в Україні немає для цього інфраструктури.

Потрібно сортувати сміття. Але незначна кількість населених пунктів сьогодні роздільно збирають сміття та мають сміттєсортувальні лінії. Це справжні господарі. У коштах не проблема. Проблема у бажанні зробити користь для людей і довкілля,– стверджує Алла Войціховська.

У звіті Міністерства регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства “Стан сфери поводження з побутовими відходами в Україні за 2016 рік” зазначено, що минулого року лише 5,8% усього сміття у нашій країні було утилізовано: 2,71% – спалили, а 3,09% – відправили на перероблення. Також відомство повідомляє, що торік у 575 населених пунктах впроваджували роздільний збір сміття, працював один сміттєспалювальний завод і три сміттєспалювальні установки (можуть переробити значно меншу кількість відходів, ніж завод).

За даними Верховної Ради, в Україні на 1-го січня 2017 року було 29722 населених пунктів: 460 міст, 885 селищ місцевого типу і 28377 сіл. У дослідженні Мінрегіону не йдеться, який саме обсяг сміття сортують в Україні, а також на якій стадії перебуває впровадження ініціатив роздільного збору відходів. У нашій країні досі немає жодного заводу із комплексного перероблення сміття.

Як запустити нову систему поводження із відходами?

У відповідь на запитання про те, як Мінрегіон збирається виконувати норму про заборону захоронення неперероблених відходів, заступниця начальника управління благоустрою та комунального обслуговування відомства Людмила Полтораченко послалася на закони “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про відходи”. Зокрема вона зазначила, що “до відання виконавчих органів сільських, селищних і міських рад належать вирішення збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів”.

Посилаючись на Положення про Міністерство регіонального розвитку, Людмила Полтораченко написала, що її відомство “забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері поводження із побутовими відходами”. Інакшими словами, Мінрегіон насамперед слідкуватиме за дотриманням закону “Про відходи” органами місцевого самоврядування, безпосередньо відповідальними за вивезення сміття.

На запитання ж про те, чи працюватиме пункт про заборону захоронення неперероблених відходів, у Мінрегіоні не дали відповіді. Людмила Полтораченко зазначила, що відомство активно працює над впровадженням Директив Європейського Союзу 2012/19/EC (про відходи електричного та електронного обладнання) та 2006/66/EC (про батареї та акумулятори).

Передбачено розширення відповідальності виробників та імпортерів, що сприятиме сталому виробництву та споживанню електричного та електронного обладнання, батарейок та акумуляторів. Передбачено створення належних правових умов для їх діяльності та спрямування коштів виробників електричного та електронного обладнання, батарейок та акумуляторів до сфери поводження із побутовими відходами,– пояснила Людмила Полтораченко.

Алла Войціховська зауважує, що українська держава поволі рухається у вирішенні проблеми відходів. У липні Міністерство екології та природних ресурсів України закінчило роботу над “Національною стратегією поводження із відходами”. Це ледь не перший документ в Україні, який пропонує комплексне вирішення проблеми відходів. Але він потребує уточнень.

У Стратегії детально описано проблему поводження з побутовими відходами та заходи для її вирішення. Однак, Стратегія потребує детального аналізу. Наприклад, на підприємствах України попит на RDF-паливо (паливо, що отримують з відсортованого сміття – “24”). А до RDF/SRF палива (тверде відновлювальне паливо – “24”) у ЄС є доволі жорсткі вимоги і стандарти до спалювання через контроль викидів забруднюючих речовин. І це відбувається як із боку самих підприємств, так і з боку держави,
– резюмувала експертка.

Варто зазначити, що перепоною для реалізації цієї Стратегії може стати кількість органів, відповідальних за поводження із відходами. Коли ми зверталися до Мінекології за коментарем стосовно пункту “і” статті 32 закону “Про відходи”, то там зазначили, що безпосередньо не працюють над вивезенням, утилізацією та захороненням сміття. Це компетенція Мінрегіону, а Мінекології контролює безпечність об’єктів поводження із відходами.

Зрештою перепоною може бути і чинний закон “Про відходи”. Прийнятий 1998 року, він залишається невідповідним теперішнім “сміттєвим викликам”. Хоча до нього були внесені зміни, згідно із європейським законодавством про відходи, доля пункту “і” статті 32 виразно свідчить про неефективність документа.

У Верховній Раді наразі зареєстровано шість законопроектів, що безпосередньо стосуються сфери побутових відходів. Один стосується мита на вивезення відходів і металобрухту – так можна запустити експорт сміття. Другий – поводження із небезпечними відходами. Третій – пропонує змінити механізми контролю держави над сміттєзвалищами.

У контексті утилізації та захоронення сміття найбільш цікавими є законопроекти 4028, 4838 і 6602. 4028, співавторкою якого є Альона Бабак, пропонує новий варіант утилізації товарних упаковок.

Виробники товарної продукції в упаковці повинні взяти на себе обов’язок за відходи упаковки своєї продукції. Вони повинні створити неприбуткову організацію, яка акумулюватиме фінансовий ресурс від таких виробників. Це дозволить компенсувати витрати на вивезення, сортування і перероблення таких відходів. Цю ідеологію підтримують великі виробники із ЄС,– пояснює депутатка.

Законопроекти 4838 і 6602 майже повністю змінюють чинний закон “Про відходи”. Це документи, які закладають основу для запровадження нових стратегій поводження із відходами в Україні. Відповідно до законодавства ЄС, ці акти чітко прописують систему моніторингу, збору, сортування, транспортування, утилізації та захоронення сміття. Зокрема, вони пропонують чітку послідовність операцій у сфері побутових відходів: запобігання утворенню відходів, підготовка відходів до повторного використання, матеріальна утилізація, інші операції утилізації, видалення. Також вони зобов’язують підприємства брати відповідальність за утилізацію своїх відходів. Зрештою, ці два документи пропонують відтермінувати норму про заборону захоронення неутилізованих побутових відходів із 1 січня 2018 до 1 січня 2025 року.

Алла Войціховська говорить, що в Україні є негативна тенденція збільшення відходів, що відправляють на полігони, а не утилізують. Її організація дослідила цю проблему. Виявилося, що 2016 року в Україні захоронено на сміттєзвалищах на 1,2 % більше побутових відходів, у порівнянні із 2015 роком.

Причинами такої ситуації є незацікавленість населення та виробників у скороченні обсягів продукування та сортуванні сміття, незацікавленість підприємців у переробленні сміття (відсутність стимулювання займатися цим) і застарілість законодавства.

Також, за словами Алли Войціхоської, Україна потребує перегляду принципів перероблення сміття на тих підприємствах, які вже цим займаються. Адже компанії, які використовують сміття як джерело енергії, завдають великої шкоди довкіллю. Експертка говорить: щоб зробити ці підприємства екологічно чистими, потрібно витратити чималі кошти. Наприклад, очисне обладнання на сміттєспалювальному заводі у Польщі коштує 140 мільйонів євро, коли вартість самого заводу сягає приблизно такої ж суми. Навряд чи хтось із власників сміттєспалювальних заводів в Україні зараз готовий до таких інвестицій.

Читайте також:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*