23 липня літній спокій коридорів та класів районної гімназії порушив радісний, збуджений гамір: на зустріч зі своєю юністю із різних куточків нашої області, із Рівного, Харкова, Чернівців, Одеси, Бреста, Москви, Краснодарського краю… прибули випускники 1976 року.
Про це пише “Район.Любомль”.
40 років тому путівки в життя із рук світлої пам’яті директора Остапа Олексюка отримали 134 юнаки та юнки.
На жаль, у цей день зібралася менша половина: у когось проблеми зі здоров’ям, хтось не зміг прибути через сімейні обставини, інші – через роботу. А ще – майже цілий клас із чотирьох уже ніколи не прийде на зустріч, як і більшість учителів. Усіх, хто відійшов у Вічність, пом’янули хвилиною мовчання.
Потім почалися спогади про безтурботне дитинство та щасливу юність.
«Ми сьогодні знову знайомилися, адже з деким не бачилися довгих 40 років. Але знаймося, не цураймося, один до другого признаваймося, підтримуймо у важкий час, бо лише разом, лише наполегливою працею ми збудуємо нову і міцну державу в ім’я щасливого майбутнього наших дітей та онуків», – вітаючи присутніх, сказав Микола Пархомук.
Приємно подивував однокласників Петро Пашко (10-В), який уже 45 років як покинув стіни школи, бо після 4 класу став курсантом Суворовського училища і до цього часу живе в Москві: він вітав присутніх чистою українською мовою та пригадував такі подробиці шкільного життя, які в інших давно стерлися у пам’яті.
До речі, і йому, і Тетяні Смітюх (теж 10-В) довелося спеціально відкрити візу, щоб зустрітися із друзями та рідними. З труднощами їхала і Надія Яценюк (10-Б), яку на білоруському кордоні мало не відправили назад у Краснодарський край (не мала запрошення на в’їзд в Україну).
Радість зустрічі прийшли розділити і класні керівники – Марія Крамар (10-В) та Надія Петрук (10-Г).
…Довго лунала цього вечора запальна музика 80-х в одному з ресторанів Любомля. А потім випускники 10-Б та 10-В повернулися під стіни рідної школи, де влаштували під керівництвом незмінного музиканта Валерія Суліка імпровізований концерт-спогад пісень шкільних років.
А в неділю за традицією всі, хто зміг, пішли на кладовище, щоб поклонитися тим учителям і учням, які вже ніколи не прийдуть на зустріч.
Залишити коментар