Субота, 31 березня 2018,15:17

Волинянин, який відкрив піцерію в Італії, мріє про бізнес в Україні (ФОТО)

Уродженець селища Іваничі – Андрій Злотко, який відкрив піцерію в Італії, розповів, що мріє пригостити рідних іваничівців справжньою піцою.

Про те, як ідуть справи у Римі та які плани є на найближчий час, він погодився розповісти інтернет-виданню “БУГ”.

Він прославився на всю Україну як переможець чемпіонату з піци, який відбувся в Італії у 2010-му році. Разом із дружиною Яною, теж уродженкою селища Іваничі, відкрили свою власну справу у Римі.

Батько Андрія Петро закінчив факультет журналістики, мама Людмила – бухгалтерський облік. Обоє працювали за спеціальністю в Іваничах: батько – відповідальним секретарем районної газети “Колос”, мама – бухгалтером у місцевому господарстві. Ткож в Андрія є старша сестра Оксана. Дружна сім’я, красива пара, гарні діти – такими вони запам’яталися іваничівцям.

90-ті роки змінили звичний ритм життя багатьох українців, в тому числі й іваничівців. У пошуках заробітків мама Андрія поїхала до Італії, згодом забрала до себе дітей.

– Андрію, завдяки бізнесу в Італії ти став відомим у всій Україні. Як змінилося твоє життя, чи часто турбують журналісти?

– Скажу так: справи у мене ідуть добре. Щодо представників ЗМІ, то приємно мати у себе таких відвідувачів, бо розуміємо із дружиною, що наші старання і праця отримали визнання. Я б сказав, це навіть дає стимул працювати краще, відкривати щось нове, вдосконалювати себе і свій бізнес.

– Як часто навідується до тебе преса і телебачення?

– За останні півроку телебачення було разів п’ять, напевно. Це – канали 1+1, “Україна” , “Новий канал”, два канали “Youtube”.

– А італійські ЗМІ цікавляться тобою і твоїм бізнесом?

– Телебачення не було, а у журналі про нас писали.

– Чи пам’ятаєш свою першу перемогу, коли ти став відомим?

– Звичайно. Це було у 2010-му році. Я брав участь в чемпіонаті з піци і став переможцем у цих змаганнях. Про це написала одна з українських газет, потім приїхав телеканал “Інтер”. Була така передача “Наші”. Далі мною стали цікавитися інші засоби масової інформації.

– Уже минуло від тієї події трохи часу. Що змінилося?

– Нічого не змінилося. Ми які були, такі й залишилися. Носа не задираємо, так само багато працюємо. Інакше просто не можна.

– Андрію, скільки часу ти в Італії і на яких роботах доводилося працювати?

– Приїхав я в Італію у 2002-му році. Як пішов працювати у піцерію – так і до сьогодні у цій справі. Виконував різні роботи, знаю усі тонкощі. І у 2010-му отримав визнання кращого піцейоло. Довго йшов до цього, на мою думку. Міг би швидше.

– Можеш поділитися, що потрібно для того, щоб відкрити свою власну справу в Італії?

– Потрібно бути впевненим, що зможеш зробити це дуже добре. Це найперше. Ну а далі – паперові справи. Потрібно багато документів, я, думаю, так само як і в Україні. Можливо й більше. Якщо всі перераховувати, то дуже довго.

– Ти мав інвестора, коли розпочинав свою справу?

– Ні, ми з дружиною зробили все удвох.

– Приміщення, яке маєте, купили чи орендуєте?

– Приміщення орендуємо. Ніхто в Римі не продає комерційні приміщення, це невигідно. У ньому була піцерія, але вона занепадала. І ми її взяли та підняли. Але це вже була наша справа. Тож почали завойовувати своїх клієнтів.

– Чи багато часу вам знадобилося для відкриття?

– Всього тиждень. За цей час ми зробили все, щоб відкритись. І з першого дня ми мали успіх, тому справи пішли добре.

– Чи не складно було починати працювати і чи було у тебе достатньо досвіду?

– Я мав тверду впевненість у тому, що роблю. Останнім часом я працював завідувачем в одній з піцерій. Вся відповідальність за її роботу була на мені. Власника бачили один раз на тиждень. Тож я отримав хороший досвід, як успішно вести справи.

– Ти вирішив піти, бо відчув, що можеш розвивати свою справу?

– Так, вирішив, що треба мати своє. В мене ж діти ростуть. Старшому скоро 9 років, меншому -7 з половиною. Живемо в Римі. Не відомо, як складуться в подальшому у нас справи, але зараз діти ходять тут до школи. І ми з дружиною половину свого життя уже в Італії, а якщо подивитися по-іншому, то в Україні залишилося наше дитинство.

– Маєш кулінарну освіту?

⁃ Ні, не маю. Все, що знаю і що маю, вчився і відпрацьовував сам, спостерігаючи за роботою італійських майстрів. Тепер можу вчити цієї справи інших. І нещодавно мені зробили таку пропозицію – навчати інших майстерності приготування піци.

– Чи багато людей працює в твоїй піцерії?

– Крім мене з дружиною, ще 13 осіб.

– Андрію, а скільки годин на день ти віддаєшся роботі і чи є у тебе є вихідні?

– Працюємо багато, можна сказати, увесь час в роботі. Мати вихідний, коли ти маєш свою справу і дбаєш про неї, це нереально. Вихідних у нас немає взагалі. Закриваємось тільки три рази на рік: Новий рік, Пасху і 15 серпня.

– Щодо того, щоб розширяти свій бізнес в Італії, є такі плани?

– Так, і, думаю, це буде найближчим часом. Зараз ведемо перемовини щодо приміщення і обговорюємо всі організаційні моменти.

– А щодо України не маєш ніяких намірів?

– Є плани і щодо України. Зараз шукаємо приміщення у Києві. Як тільки знайдемо, будемо відкривати піцерію у столиці. Нещодавно ми допомогли відкрити такий заклад у Львові, справи пішли добре. Це дає стимул до того, щоб розширятися.

– Чи часто буваєш в Іваничах?

– Торік був три рази. Гостювати не доводиться, бо в Італії у нас і життя, і бізнес. Але приємно побачитися із друзями, знайомими.

– Як ти думаєш, чи можна було б відкрити таку піцерію в твоїх рідних Іваничах?

– Іваничі – дуже маленьке містечко. Потрібно починати з Києва, а звідти уже йти на інші міста. Але дуже мрію рідних іваничівців пригостити справжньою піцою.

– Чи можна піцу за твої рецептом приготувати в домашніх умовах?

⁃ Думаю, що не вийде досконало. Є ряд важливих чинників, які неможливо забезпечити в домашніх умовах. Насамперед, піч має мати температурний режим на 300 градусів. Також важлива наявність потужного тістоміса. І я у заміс даю різне борошно у певних пропорціях. До пшеничного твердих сортів додаю соєве і рисове.

– Твій успіх, це наполеглива праця чи ще щось?

– Так, я набирався досвіду роками і багато працював. А ще, я думаю, мені пофортунило, що я потрапив на роботу в особливу піцерію, де вчився у спеціаліста, який свого часу був чемпіоном світу з випікання піци.

– Що цікавого можеш розповісти про свою роботу?

– В моїй роботі багато цікавого. Працюємо творчо. Час від часу з’являються нові рецепти піци. Люблю спілкуватися з моїми відвідувачами, бо настрій людям піднімає не лише смачна їжа, а й добре слово.

– Андрію, а про якийсь приємний момент у роботі розкажеш?

Так, дуже мене тішить реакція жителів міста Неаполя, які вважають, що лише у їхньому місті печуть справжню піцу, а в інших місцях – просто піцу. Я спостерігаю, як вони заходять до мене з пісним виразом обличчя, беруть піцу, бо хочеться їсти, не сподіваючись отримати від цього насолоду, та коли пробують, на їх обличчях з’являється посмішка від вуха до вуха. Мене це дуже тішить. А коли виходять, тиснуть мені руку. Це для мене найбільше визнання.

– Ти чимось в житті ще займався, крім піци?

– Вмію робити столярку. Навчив мене дід Василь. Навіть зараз, якби прийшлося зробити вікно, думаю, впорався б. Пам’ятаю всі елементи виготовлення. Зробив для іваничівців чимало вікон і дверей, хоча ніхто цього не знає, бо замовлення брав дід, а я робив.

Потім від діда отримував винагороду. Так що дитинство моє теж було трудовим.

Хочу додати, що в Італії мене трохи дивує те, що італієць викликає електрика, щоб замінити лампочку, бо вважає, що кожен має виконувати свою роботу як спеціаліст. А українці багато всього роблять самі і це вважається нормальним.

– Твоє найулюбленіше свято?

– Думаю, що Пасха. Це родинне свято. У цей день ми ідемо в українську церкву в Італії. Тут збирається вся українська родина, усі заробітчани. Дуже теплі відчуття і спогади залишаються від зустрічей і спілкування.

– Андрію, і на завершення розмови, що ти хотів би побажати читачам?

– Шукати свою улюблену справу життя, вдосконалювати себе щодня, цікавитися новинками, знайомитися з цікавими людьми, давати волю своїм мріям і бути вдячним за все, що вам посилає доля.

Читайте також:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*