Четвер, 15 листопада 2018,22:42

Уродженка Любомльщини подорожує “автостопом” (ФОТО)

28.07.2018 / Новини, Статті

Разом зі своєю подругою дівчина вже побувала у Білорусі, Грузії, Молдові, Румунії.

Здебільшого, коли заходить мова про поїздку на кілька днів, а то й тижнів в іншу країну, розташовану за кілька тисяч кілометрів, в уяві тут же постає вартість, виражена як мінімум п’ятизначним числом. У тому, що така асоціація — це всього лиш хибний стереотип, на власному досвіді неодноразово переконалася уродженка села Бірки Тетяна Сиротюк, яка нині живе і працює в Луцьку у колл-центрі одного з комерційних банків.

Молода дівчина разом зі своєю подругою ось вже кілька років періодично подорожує різними країнами “автостопом” — зупиняючи транспорт, який прямує у потрібне місто. Про свій досвід, враження та плани Тетяна охоче розповіла “КОРДОНу”.

“Мандрувати ми почали, коли навчалися у Луцькому педагогічному коледжі. Марічка — так звати мою подругу із Львівщини, з якою потоваришували, ще коли подавали документи при вступі, як і я, легка на підйом, відтак, кращої супутниці годі шукати, — ділиться Тетяна. — Перші наші подорожі були територією України. Це виглядало так: ніч у поїзді — прогулянки упродовж дня тим чи іншим населеним пунктом — ніч у поїзді. З огляду на те, що студентський квиток давав право на 50-відсоткову знижку, такий формат був доволі зручним і не обтяжливим фінансово”.

Таким чином дівчата відвідали Чернівці, Львів, Київ, Тернопіль, Івано-Франківськ, інші міста. Під час однієї з мандрівок вони й познайомилися з хлопцем, який подорожує “автостопом”.

“Ми якраз задумувалися над тим, щоб спробувати їздити у такий спосіб, але ніяк не наважувалися, тож знайомство виявилося своєчасним і корисним. — продовжує розповідь співрозмовниця. — Цей хлопчина разом зі своїм другом ознайомив нас з усіма тонкощами, які мають знати “автостопери”. А тонкощів цих — сила силенна. Наприклад, кожен, хто зважився на “автостоп”, насамперед, має знати, що зупиняти попутний транспорт треба підтятим вгору великим пальцем — це відомий усім автомобілістам світу жест означає, що мандрівник хоче їхати безкоштовно. Також хлопці докладно розповіли, що треба мати з собою у дорозі, як планувати маршрут, як шукати тимчасові помешкання через “КаучСерфінг” тощо.

ДОВІДКОВО ПРО “КАУЧСЕРФІНГ”. Йдеться про одну з найбільших всесвітніх мереж гостинності, яка являє собою онлайн-ресурс. Тут залишають свої координати люди з усіх куточків світу, які готові безкоштовно поділитися один з одним місцем для ночівлі під час подорожей, організовують спільні подорожі та розвивають культурний взаємообмін. За неписаним законом, який не є обов’язковим, але його, тим не менше, дотримуються всі учасники мережі, той хто прихистив подорожуючого, при потребі може розраховувати на таку ж послугу від нього. На жаргоні “автостопників” місце, де мандрівник може безкоштовно переночувати, помитися, поїсти і, відпочивши, знову вирушити в дорогу, називається “впискою”.

“Першою країною, де ми побували “автостопом», була Білорусь, — каже Тетяна. — Хлопці розробили маршрут, вирахували кілометраж, подбали про “вписки” поїхали разом з нами. Упродовж чотириденної подорожі ми побували у Бресті, Мінську, Гомелі. Це, образно кажучи, було наше своєрідне бойове хрещення. Відтоді минуло вже майже два роки, але ці перші враження — незабутні”.

Після цього дівчата наважилися самотужки почали подорожувати у новий спосіб. Зрозуміло, що спочатку це були міста у межах нашої держави. Ну а для першого самостійного зарубіжного “вояжу” подруги обрали Грузію. Було це минулого літа.

“Подорож тривала два тижні. Марічка працювала над маршрутом, я займалася пошуком “вписок”, — пригадує мандрівниця. — Сім днів пішло на дорогу туди й назад. Зізнаюся, країна мені дуже сподобалася, можна сказати, підкупила. Звичайно, тут певним чином накладається той факт, що це була перша така мандрівка, але Грузія направду гарна і чиста країна, а особливо мене вразила гостинність, щирість і привітність тамтешніх людей. Також кілька слів про витрати: з собою ми брали десь в межах 2 тисяч гривень кожна, і їх нам цілком вистачило, адже витрачалися тільки на харчування (і то далеко не завжди, зважаючи на те, які грузини хлібосольні) та сувеніри. Тож подорожі “автостопом” — це, як мовиться, дешево і сердито”.

Дівчина розповідає, що кожна така мандрівка — це, звісно, нові краєвиди, побачені наяву визначні місця, які до того зустрічалися тільки на картинці. Але найбільше, можливо, й визначальне враження залишається від спілкування з людьми.

“На щастя, нам завжди траплялися адекватні, цікаві і комунікабельні люди, від яких дізнаєшся багато нового, з багатьма у нас зав’язалися приятельські стосунки, — каже Тетяна. — До речі, помітила, що у всіх країнах, де доводилося побувати, місцеві люди дуже добре, до найменших подробиць, знають свою історію. Нам ще варто повчитися цьому”.

Скільки б не тривала подорож і якою цікавою вона б не була, наймилішою завжди є та дорога, що веде додому.

“І це справді так, — зізнається дівчина. — Вже коли бачу назви українських міст на дорожніх знаках, першою приходить думка: нарешті ми вдома, в Україні!”.

Окрім Білорусі, і Грузії, дівчата вже встигли підкорити румунську столицю Бухарест і сусідню Молдову. Звісно, зупинятися на цьому не збираються. Мандрівниця розповідає, що загалом вони не проти побувати у країнах Західної Європи, щоправда, для цього доведеться грунтовніше попрацювати над англійською.

Цікавимося, як дивляться на таке собі екстремальне Тетянине захоплення її рідні.

“Звісно ж, вони не у захваті, — відповідає. — Звісно ж, переживають… Але водночас розуміють, що доки я молода, доки є можливість побачити світ, її треба використовувати”.

Наостанок — кілька порад тим, хто хотів би спробувати й собі подорожувати автостопом.

“Не буду зупинятися на спорядженні “автостопника”, адже цієї інформації є вдосталь у відкритих джерелах. — розповідає Тетяна. — Мандрівникам-початківцям найперше раджу детально все прораховувати, обов’язково шукати “вписки”. Знайшовши, слід зателефонувати чи написати людині, повідомити час виїзду та орієнтовну дату і час прибуття. Обов’язково треба повідомляти рідних про своє місцезнаходження. Першу подорож бажано провести так, як і ми — з людиною, яка вже має досвід таких мандрів. Важливий аспект — впевненість у людині, з якою подорожуєш. Коли відчуваєш поряд надійне плече, мандрувати психологічно легше. Обов’язково слід володіти мовою, якою можна було б порозумітися у державі, де ти збираєшся подорожувати: у пострадянських країнах — російською, в інших — англійською. Завжди потрібно бути комунікабельними, вести діалог з водіями: розповідати їм щось про себе, цікавитися їхнім життям. Люди, з якими спілкуєтеся мають розуміти, що ви їм не нашкодите не маєте наміру їм нашкодити. Додам, що найкраще подорожувати влітку або навесні (за умов, що вже достатньо тепло): якщо раптом щось не складеться з ночівлею, завжди можна “перекантуватися” у наметі. Звісно, у дорогу слід вирушати здоровим, бути готовим до того, що десь, можливо, доведеться ніч не поспати. І наостанок: не треба боятися — не такий страшний «автостоп», як його малюють. Як мовиться, очі бояться, а руки роблять. Насправді все дуже просто: виходиш на дорогу, зупиняєш авто і вирушаєш у подорож. Треба лишень вірити у себе, і все обов’язково вдасться”.

 

Читайте також:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*