У Заозерному є проблема, яку оминає влада (ФОТО)

19.05.2017 / Новини

Село Заозерне Любомльського району заховалося в густих лісах за двома Згоранськими озерами. Перспективне село – так свій населений пункт характеризують місцеві.

До журналістів проекту «На межі» звернулася жителька Заозерного, завідувачка місцевого ФАПу Наталія Гірич. Жінка переконувала, попри те, що село розвивається і росте, тут є проблема, яку оминає влада, – фельдшерсько-акушерський пункт. Журналісти вирушили майже 150 кілометрів від обласного центру, аби на власні очі переконатися, що медична установа у критичному стані.

Про це йдеться у матеріалі газети Волинські Новини №19 (67), – повідомляє Інформаційне агентство Волинські новини.

РЕМОНТ У ФАПІ РОБЛЯТЬ САМІ МЕДИКИ

Ветха хатина, на стіні якої синім виділяється табличка, і є фельдшерсько-акушерським пунктом. Попри те, що будиночок доглянутий та побілений, його майже столітній вік видають стіни, які вросли в землю. Сюди з усього Заозерного та сусіднього хутора Власюки приходять люди. Кому треба тиск поміряти, кому укол зробити, кому поставити крапельницю.

Молода фельдшерка Наталія Гірич зустрічає нас на порозі ФАПу. Щоби зайти до приміщення, доводиться згинатися, аби не вдаритися об одвірок. Низька стеля в коридорі прогнулася та набралася води. Її підперли палкою, аби не обвалилася зовсім. «Тут у дощ на голову вода капає», – коментує Наталія.

За дверима, в сусідній невеличкій кімнатці, на лавочках біля стін рядочком сидять бабусі. Вітаються, усміхаються та навперебій починають хвалити фельдшерку і свій медпункт. А й справді: коли заходиш досередини, зовсім не відчувається, що будівля така стара. На пофарбованій підлозі тут килимові доріжки, на стінах – шпалери, стеля й пічка акуратно побілені. І якщо не брати до уваги зовнішній вигляд, то й не здогадаєшся, що цю хатину збудовано ще за Польщі.

«Пам’ятаю, коли я була зовсім малесенька, це була хазяйська хата. Але після війни людей, які тут мешкали, вивезли десь, може, навіть на Сибір. Хата була велика. За крайньою стіною були ще кімнати. Коли хазяїв не стало, тут зробили клуб. Потім школу на сім класів. А коли те приміщення за стіною почало завалюватися, його відкинули і лишили ті дві кімнатки з коридором, що є зараз. Тут навіть працювали бібліотека і сільська рада. Вже у 60-х роках організували медпункт», – розповідає жителька села Марія Ціпяшук. Вона у 1962 році стала працювати тут фельдшером. На цій посаді пробула аж до 2000-го. «Ще у 60-х ця хата вже лізла в землю, але її обмурували цеглою і потроху ремонтували. Але толку з того нема», – каже жінка.

У приміщенні фельдшерського пункту – дві кімнати. У першій проводять амбулаторний прийом, інша пристосована під кабінет щеплень. Тим часом фельдшер відсовує тумбочку та доріжку: через тріщини в стіні сиплеться глина, а з дірявої підлоги тягне вогким холодом. «Раніше тут підлогу ремонтували, бо пацієнти провалювалися. Тепер вона дуже гнила, вкрита грибком. Нас працює двоє у ФАПі: я і молодша медична сестра Валентина Мазурок. Ми все робимо самі: ремонтуємо, клеїмо шпалери, підбиваємо і латаємо підлогу, – розповідає Наталія Гірич. – Хатина опалюється пічкою, але дуже швидко охолоджується, адже немає ані пластикових вікон, ані хороших дверей. І стеля неутеплена. Дрова на опалення самі заготовляємо, брикет дала лікарня. Так і працюємо».

У таких умовах фельдшер обслуговує три сотні місцевих людей, двічі на рік проводить медогляд школярів та малюків.

«У ФАПу немає автомобіля. Доводиться або пішки ходити на виклики, або велосипедом діставатися. А уявіть, як узимку: в приміщенні холодно, а ти взуваєш сніготопи і йдеш до людей на огляди», – каже медсестра Валентина Мазурок.

Ми виходимо із ФАПу. За нами надвір висипають бабусі. Показують: дах будівлі світить дірками, гребінь покрівлі де-не-де взагалі облетів, крокви потріскали та погнулися. «Можна було би дах залатати, але туди залізти страшно – от-от упаде», – бідкаються селяни.

           Стелю, щоб не впала, підперли ціпком

«БЕЗ ФАПУ МИ ВИМРЕМО»

Про закриття заозерненського ФАПу у владних колах поки не говорять. Та люди впевнені, що коли будівля сама розвалиться, то лишаться без здравниці й без фельдшерки. «Нам треба амбулаторія, адже Заозерне – перспективне село, тут є дитячий садочок, початкова школа, а головне – багато старших людей, які постійно потребують медичної допомоги», – переконують бабусі. Найближчий медпункт – у Згоранах, а до нього – годину пішки.

«Маю тиск – 200 на 130. У Згорани з таким не підеш. А в нашої медички я постійний гість. Вона й сама до мене приходить, якщо не можу дійти», – каже місцева жителька Галина Купира. «Інколи прошу, аби наші медики з ФАПу прийшли до мене додому і тиск поміряли. А мені вже скоро 80 років», – провадить Марія Ціпяшук.

«Люди звертаються часто з тим, щоби поставити крапельницю, бо не хочуть лягати в лікарню. Попри те, що це не входить у мої обов’язки, завжди з цим допомагаю. Так само, коли уколи призначають, теж іду додому до людей, аби їх робити», – каже фельдшерка Наталія Гірич.

«Мені хотілося б, аби тут не робили ремонтів, а звели нову будівлю на два-три кабінети. Не треба два поверхи, треба щось маленьке й затишне. Територія біля ФАПу велика, є де будувати, – каже Марія Ціпяшук. – Якщо ФАПу не буде, то доведеться їздити в Згорани. А маршрутка до нас тільки зранку о 8:30 їде і більше немає. Є ще раніше, але вона коли їздить, а коли й ні».

«Люди прийшли підтримати, щоб село було з ФАПом, бо дуже тим переймаються. Будівля така давня, що наші найстарші жителі не пам’ятають, що тут було раніше. Працюємо, як на пороховій діжці, тому дуже хочу, щоби побудували в селі ФАП. Я молода й прагну працювати. І люди кажуть: якщо медпункту не буде, то ми пропадемо, тож взялася добиватися у влади грошей. Спочатку на виготовлення кошторисної документації, а потім на добудову. Бо людям старшого віку до інших сіл діставатися нереально. Та й один фельдшер зі Згоран не може обстежувати пацієнтів і там, і в Заозерному», – каже Наталія Гірич.

Жінка розповідає: зверталася до згоранського сільського голови Олександра Лукашука, аби в бюджеті сільради передбачили гроші на кошторисну документацію для нового ФАПу, проте у бідному сільському бюджеті знайти їх непросто. «Для сільського бюджету це велика сума, на виготовлення документів треба десять тисяч гривень. Обіцяють: коли з’являться вільні кошти, то обов’язково передбачать їх. Проте поки це лиш обіцянки, – констатує молода фельдшерка. – Зверталася і до нардепів, і до їхніх помічників. Вони приїхали, подивилися, що у нас тут чистенько, гарненько, доріжки на підлозі, та й поїхали».

Депутат Любомльської районної ради від фракції «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» Світлана Прокопук переконана, що ФАП для Заозерного вкрай потрібен, адже населення збільшується. «Крім місцевих, які тут живуть, сюди і туристи приїжджають по медичну допомогу. Тому треба або знайти нове приміщення в Заозерному, або будувати нове», – переконана депутатка. Світлана Прокопук планує звернутися із запитом до районної ради, аби для нової амбулаторії в Заозерному виділили гроші на кошторисну документацію.

…Тим часом від ФАПу потихеньку розходяться люди, а фельдшерка прямує на виклики. І медпрацівники, і селяни тепер мають надію, що їхнє село й старенька амбулаторія отримають шанс на життя.

Анна ВОЛОЩУК, Любомльський район

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*