Таке враження, що навіть округи робили з огляду не на потреби людей, а зовсім з інших міркувань, – Володимир Дибель

Верховна Рада ухвалила в другому читанні Закон №7117 «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування в сільській місцевості» 14 листопада.

Документ пролежав у парламенті трохи менше двох місяців — народні депутати проголосували за нього значно швидше, ніж за законопроекти, які дають старт урядовій версії медичної реформи.

Про це йдеться у публікації газети “День”.

Реалізація цього закону все ближча, тож кореспонденти видання опитали представників медичної спільноти в регіонах щодо очікувань від реформи. Нас цікавило, які проблеми з медициною в селі допоможе вирішити реформа, зокрема, як покращить ситуацію телемедицина і — болюче запитання — як привабити фахівців працювати в селі. Прикметно, що не всі лікарі погоджувалися коментувати прийдешню реформу. Проте кілька цікавих думок ми зібрали.

Генеральний  директор територіального медичного об’єднання Любомльського і Шацького районів Володимир Дибель головною проблемою вважає нестачу кадрів.

Ми ще не завершили реформи первинної медичної допомоги, а вже пишемо закони… Закон може задекларувати багато доброго й потрібного, але яка буде його ефективність, якщо матеріальна база первинки — слабка? Спочатку потрібно оснастити амбулаторії, ФАПи, дати їм нормальний транспорт, адже медик не перебуває на території, яку має обслуговувати. Потрібно дати апаратуру для первинної діагностики, та багато чого ще треба, щоб медики в первинній ланці могли надавати бодай мінімальну допомогу. Найпершою проблемою медицини на селі є забезпечення кадрами. Їх нема. Звісно, досвідчені «аси», які вже у віці, працюють і вже не поїдуть за кордон. Але вони відходять, а де молоді лікарі?

За словами Володимира Дибеля, українська зарплата не дозволить прогодувати сім’ю та підвищити свій фаховий рівень.

Сьогодні медик на селі — при зарплаті, котра часто не досягає і 3200 грн! Нема житла для медиків, з цієї мізерної зарплати він ще оплачує квартиру. Ось сьогодні до мене прийшов молодий лікар, добрий фахівець, який поїхав у Німеччину, вивчивши мову, склав там відповідні іспити, і його вже беруть на роботу. Звісно, що він їде, бо українська зарплата не дозволить прогодувати родину, підвищити свій фаховий рівень. Нема мотивації — ні в медиків, ні в пацієнтів. Пацієнти вкрай зневажливо почали ставитися до свого здоров’я, а з другого боку, коли були колгоспи, ми не мали проблем із транспортом, щоб організувати профілактичні огляди по селах. Я в медицині пройшов шлях від фельдшера до головного лікаря, ми маємо в Любомлі прекрасну лікарню. У нас палати на одну-дві людини, з усіма зручностями, і гаряча вода в нас цілодобово.

Але якщо так піде, то не буде просто кому лікувати людей. Нема стратегії в розвитку охорони здоров’я. Ми чуємо: «Треба щось робити», але наразі по селах медик сам-на-сам з пацієнтом, і я поки не бачу того, що закон щось змінить. Потрібні великі кошти. Телемедицина — це було б чудово, але чи скрізь у сільській місцевості є банально інтернет? Та нема! Або такий, що постійно з перебоями, тому про телемедицину тут нема що і говорити.Ми дуже розраховували на створення госпітального округу в Любомлі. Села Шацького району віддалені навіть від Любомля, а що казати про Ковель, у якому такий округ має бути? Влітку наш регіон приймає кілька сотень людей, які відпочивають на наших озерах. Люди — з усього світу. Аварії, хвороби… Всього вистачає. А таке враження, що навіть ці округи робили з огляду не на потреби людей, а зовсім з інших міркувань. Тут і політика, і знайомства.