В Україні триває процес декомунізації відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів і заборону пропаганди їх символіки». Сільські ради Шацького району буквально на перших після виборів (25 жовтня 2015 року – авт.) сесіях прийняли рішення про перейменування вулиць з більшовицько-комуністичними назвами.
В селі Піща вулиця Леніна стала Центральною, в селі Пульмо вулиця Калініна – Незалежності, у Прип’яті перейменовано аж дві вулиці: Радянську – на Центральну, Комсомольську – на Березівську.
У селі Пулемець не повважали за необхідне змінити назву вулиці Жовтнева, хоча всі прекрасно розуміють, що походить вона не від назви другого місяця осені, а від Жовтневого перевороту 1917 року. У Світязі також залишили назви Радянська, Жовтнева, Комсомольська.
На думку депутатів, назва «Радянська» походить від невинного і повсякденного слова рада (адміністративно-територіальна одиниця). Тюрми народів — Радянського Союзу — світязькі обранці громади взагалі до уваги не взяли. Хоча убивчі наслідки радянської політики – русифікації, пригнічення національної самобутності, голодоморів, політичних репресій і, зрештою, окупації частини території України й війни в наші дні– донині терзають слабку і знекровлену державу.
В Самійличівській та Прип’ятській сільських радах комуністичні назви вулиць відсутні, тому відповідно й перейменовувати не було що. У Шацькій селищній раді давно немає вулиць Леніна, Комсомольська, Радянської армії, утім, досі ріжуть слух інші – Жовтнева, 17 вересня та Чапаєва. Для прикладу, вулицю Чапаєва деякі шацькі депутати не те що не спішать перейменовувати, а палко захищають, називаючи її історією.
Хочеться запитати: чиєю історією? Українською, волинською?..
Після того, як сучасні дослідники історії зобразили істинну картину подвигів комдива, канонізованого радянською пропагандою у фільмі «Чапаєв» та однойменному романі Дмитра Фурманова, його життя вже не здається таким легендарним. Головними ворогами Чапаєва були уральські козаки, які лише прагнули зберегти свої внутрішні порядки, тому і не визнавали влади комуністів. Каральні загони червоноармійців під проводом Чапаєва, здійснюючи «розкуркулення по-уральськи», грабували будинки козаків (не гребували жіночою білизною і дитячими іграшками!), забирали урожай, ґвалтували та вбивали жінок.
«Легендарний» наказував не брати в полон жодного козачка. «Всіх, — казав він, — кінчати падлюк”.
Така от «наша» історія. Її й будемо розповідати своїм дітям і внукам, коли ті запитають, чиїм же іменем названа їхня вулиця?
А тепер трохи фактів про іншу дату. Якби не було її в історії України, може, й держава наша не пожинала зараз таких гірких плодів занепаду і не було б загрози втрати незалежності. 17 вересня 1939 року радянські війська без оголошення війни перейшли польський кордон і за 12 днів майже без опору зайняли Галичину і Західну Волинь (все робилося відповідно до таємного протоколу Молотова –Ріббентропа, підписаного між СРСР та Німеччиною). Радянський Союз офіційно виправдовував свою агресію необхідністю «надати допомогу українцям перед навислою загрозою».
Ту «допомогу» західні українці відчули дуже скоро, бо радянізація зачепила всі сфери їхнього життя. Була заборонена діяльність усіх українських партій, закривалися товариства, установи, переслідувалися та фізично знищувалися українські патріоти та громадські діячі. Одночасно проходила великомасштабна масова депортація населення краю, що супроводжувалася справжнім геноцидом.
Страшні втрати, які понесли українці в результаті радянського вторгнення, не можна виправдати нічим. Таку дату, як 17 вересня 1939-го, потрібно пам’ятати, бо це наш біль, наша спільна трагедія. Однак не маємо морального права залишати її в топонімічних назвах. Якщо органи місцевого самоврядування під різними приводами відмовляються виконувати закон про декомунізацію і перейменовувати вулиці, це згодом за них зробить обласна влада. Але дасть їм свої назви, ігноруючи думку місцевих жителів.
Замість епілогу. Через деякий час після початку радянського терору зародився потужний рух опору – Українська Повстанська Армія – як відповідь на радянсько-німецьку окупацію. Що ми знаємо про подвиги лісових воїнів, які в ті часи розгортали збройну боротьбу на Волині? Чи відомі пересічним громадянам їхні імена – справжніх героїв, для яких Україна була понад усе? На громадських обговореннях люди мають дискутувати про увічнення в назві вулиці імені того чи іншого захисника України, видатного митця чи науковця, а не про лояльність до знавіснілого в своїй жорстокості більшовика Чапаєва.
Залишити коментар