Волинянка Оксана Скіпальська весь вік прожила одиноко у селищі Головне Любомльського району.
А зараз немічна бабуся, аби прожити, змушена економити на всьому, – пише Наталія Кравчук на шпальтах Вісник і К.
Нелегка старість прийшла до бабусі Оксани Скіпальської. Як минуло пенсіонерці 75років – узагалі «розклеїлася», передусім морально. Бо сама поратися по господарству не може, треба в когось помочі просити. Від цього, каже, найдужче втомилася.
Вона – дитина війни. Добре закінчила школу. Пізніше таки вступила на агронома в технікум у Горохові, але через безгрошів’я швидко науку кинула. На місцевому овочесушильному заводі пропрацювала майже чверть століття.
А зараз має пенсію 1300 гривень. «На що вистачає? Найперше треба дрова. Три фурманки одним конем привезли, одну парою – вже пенсії нема. Порізали – заплатила. На ліки йде багато. Бо мала операції на очі, треба каплі всякі капати. На це гривень 200 на місяць йде, не менш. Дякувати людям, односельчанам, що допомагають: картошку, моркву, буряк, капусту – все приносять. Хліб печу чи блінчики жарю, то муку купляю, олію. А сало чи м’ясо – рідко», – оповідає бабуся про своє життя.
Зізнається: найбільше на їжі економить. Про цукерки й пряники давно забула. Хоч солоденького хочеться. І ложечку медку до чаю. Але грошей навіть на такі ласощі нема.
«Тоді в дім пристарілих хочу. Я терпляча, але вже нерви не витримують. Набридло всіх просити. Бо просити – треба платити. А не вистачає», – скаржиться старенька.
Залишити коментар