Субота, 10 листопада 2018,18:43

Мер волинського міста – 20 років на посаді (ФОТО)

Петро Саганюк уже 20-й рік поспіль займає посаду міського голови Володимира-Волинського. У 2014-му році жителі міста вп’яте віддали йому велику честь і водночас неабиякий клопіт – очолити громаду.

Чим же він заслужив довіру виборців та які секрети його успіху? Чи тільки роботою живе мер та чому стільки разів брав участь у виборах? Про це та інше Петро Данилович розповів журналістам інтернет-видання “БУГ“.

Розпочали бесіду із запитань, які зараз на часі.

– Петро Данилович, 1-го березня, коли у Польщі вступив у силу так званий «антибандерівський» закон, Володимир-Волинський приймав делегацію з Грубешова. Чи не помітили якихось змін у відносинах з сусідами? Як, на вашу думку, потрібно діяти керівникам нашої держави після таких дій поляків?

– Ухвалений Сеймом Польщі закон не відобразився на партнерських відносинах із містами-побратимами нашого міста. Ми давно співпрацюємо і дружимо. Це не місцева проблема, а загальнодержавна. Ситуацію, яка склалася навколо «антибандерівського» закону потрібно вирішувати та згладжувати не на місцях. У цей процес повинні втрутитися перші особи обох держав, щоб якось вийти з такої пікантної ситуації.

– Оскільки місто розташоване неподалік від кордону, багато володимирчан завдяки йому заробляють, не сплачуючи ніяких коштів у бюджет міста. Чи можна якось вирішити цю проблему?

– Щоб якось вирішити цю ситуацію, перш за все необхідно створювати нові робочі місця. Та є певні чинники, які не зовсім цьому сприяють. На жаль, інвестори не дуже хочуть йти в нашу країну, так як не має такої гарантії, що вклавши кошти, можна буде отримати хороший прибуток чи навіть просто їх забрати. У нас нестабільна ситуація як в енергетичній галузі, так і в інших сферах. Але, я думаю, це тимчасово.

Ми стараємося надавати можливість підприємствам розвиватися на території міста. Так будується на території міста новий потужний елеватор. Але в час комп’ютерних технологій процес виробництва став автоматизований, тому немає необхідності у великій кількості робітників. Безперечно, потрібно «боротися» за кожне робоче місце і, звичайно, піднімати мінімальну заробітну плату. Для прикладу, в поляків мінімальна винагорода за працю близько 20-ти тисяч гривень, а у нас середня по Україні – всього 7 тисяч. Я вже не говорю про пенсії.

– Наскільки нам відомо, то протягом минулого року спостерігалося перевиконання місцевого бюджету. За рахунок чого і куди пішли кошти? Чи вдалося їх якимось чином примножити?

– Бюджет міста виконаний на 111%. Ми додатково отримали більше 2-х мільйонів гривень прибутку. Це в більшості податок з фізичних осіб, а також акциз. Варто зазначити, що частину останнього держава нам ще не повернула. Кошти від перевиконання спрямуємо на розвиток міста. Так на останній сесії міськради розділили вільні залишки і зараз необхідно їх освоювати. На депозиті у нас близько 16-ти мільйонів. Дав доручення начальнику фінансового відділу покласти туди ще більше 2-х. У минулому році ми завдяки депозиту отримали додатково 4 мільйона.

– Проблеми міста – які вони і як вирішуються?

– Завжди актуальні питання – це будівництво та ремонт доріг, ремонт навчальних закладів, лікарні, теплових мереж, а також медицина, дошкільна освіта.

У галузі освіти є певні проблеми. У школах нашого міста з прилеглих ОТГ навчається майже 400 дітей. На них частина грошей йде з державного бюджету, а ще частина – з місцевого. Одна дитина в місяць потребує залучення більше 3-х тисяч гривень місцевих коштів. Крім того, є ще художня і музична школа, де також багато діток з ОТГ. Ми нікого не виганяємо, навпаки. Але кошти за навчання дітей, які ми витрачаємо з місцевого бюджету, повинні відшкодовуватись територіальними громадами, де ці діти проживають.

Необхідно вирішувати питання побудови нового сміттєзвалища. Мені потрібно це почати, щоб мешканці міста не відчували незручностей у майбутньому. Дві карти на сьогодні майже повністю заповнені. Є резерв до 2-х років. Ми вже розробили проектно-кошторисну документацію на виготовлення 3-ї карти сміттєзвалища. Загальна сума, яка необхідна для цього, сягає більше десяти мільйонів гривень. Цього року ми заклали 10% від необхідної суми з місцевих коштів. Спілкувалися з народним депутатом Ігорем Гузем посприяти в залученні державних коштів, щоб за рік-два завершити будівництво.

– Чи часто співпрацюєте з командою народного депутата? Плануєте спільні проекти?

– Так, ми продуктивно співпрацюємо з Ігорем Володимировичем. Я не один рік на посаді міського голови і пам’ятаю добре народних обранців. Найкращого депутата Верховної Ради, який знає ситуацію на місцях, працює з округом і громадянами, в нас не було. Результат його праці видно.

Дякуючи депутату та його команді у минулому році утеплили дах ДНЗ №8. Далі будемо працювати у цьому напрямку, плануємо утеплювати стіни будівлі. Хоч і садок невеликий (на 400 дітей), але треба його термомодернізувати: проектно-кошторисна документація вже виготовлена, спланований ремонт вартує більше 4-х мільйонів гривень. Півмільйона ми готові закласти з міського бюджету, а частину грошей прагнемо отримати субвенцією з держбюджету за сприяння нардепа.

Хочемо провести благоутсрій території біля річки Риловиця, що по вулиці Луцькій, зробити там зону відпочинку. Ігор Володимирович нас у цьому підтримує.

– Торгівля контрафактом. Розкажіть історію боротьби з нею у місті. Яка ситуація зараз?

– Ситуація така, як і була. Вся справа у тому, що кордон нікуди не подінеться. Він не залежить від міста. Усі звинувачують міську владу, але це не наші повноваження. Є правоохоронні органи та відповідні служби, які повинні із цим боротися. Ми вже бралися активно за боротьбу із цими речима, почали писати листи. Але хтось побачив, що міська влада активна в цьому напрямку та й почався опір. Навіть взялися за мене: тоді були і звинувачення у мою адресу і обшуки…

– Які роботи ви та ваша команда плануєте виконати у місті цього року?

– На крайній сесії міськради затвердили 17 млн 318 тисяч видатків. Це на капітальний та ямковий ремонт доріг та дворів будинків та на ряд важливих робіт.

Півтора мільйони виділили на ремонт моргу. Приміщення здали ще 30 років тому і він вже давно потребує ремонту. Навіть покійники не повинні ображатися на владу.

На культуру виділили більше 2-х мільйонів, з них півтора лише на ремонт історичного музею, який ремонту дійсно потребує. Такі плани були ще минулого року, але, так як це історична пам’ятка, то будівельні роботи може виконувати тільки фірма з спеціальним дозволом. Цього року вже знайшли будівельну організацію і, думаю, все вдасться.

– У Володимирі-Волинському відкрили реабілітаційний центр для діток з інвалідністю. Олена Токарєва нам розповідала, що з вами, Петро Данилович, легко було втілити задумане у реальність.

– Хочу сказати, що дуже вдало підібраний керівник – професійний, грамотний. Всі питання, з якими вона звертається – аргументовані. Ми розуміємо, що дітки, з якими вона працює, потребують особливого підходу і піклування. Приміщення ми виділили. Якщо потрібно буде його розширяти – будемо щось думати.

– Питання №1 у місті кінця 2017 –го, яке важливе і сьогодні – фінансування школи-інтернату. Чи збережуть школу в такому ж вигляді, як вона є зараз? Що це коштуватиме місту?

– Цей навчальний заклад був в експерименті Міносвіти. Хочу сказати, що директор Валентин Вірковський вклав душу і здоров’я в розбудову школи. Сьогодні цей заклад – один з найкращих в області. Справа у тому, що згідно з вимогами бюджетного кодексу 70% вихованців у закладі такого типу має бути з району, а 30% – з міста. У нас велике військове з’єднання, є багато контрактників з інших населених пунктів. Діти прописані через це у місті. І склалася пропорція 54/46. Наразі ми включили заклад в перелік міських закладів освіти. Область передала нам субвенцію, щоб ми здійснювали фінансування.

З початку року у школу будуть набирати нових учнів із сільської місцевості. У закладі є дві групи для дошкільнят. Якщо туди потраплятимуть місцеві діти, то нам виставлятимуть рахунок, який ми будемо оплачувати.

– Всі обговорюють можливості зміни вигляду центрального простору міста. Яка з представлених ідей вам більше до вподоби? Що ви думаєте про перенесення міської ради?

– Всі проекти хороші і кожен має родзинку. Спеціально поки що не висловлюю своєї думки. Нехай висловлюється громада. Думаю, все ж домовляться і на чомусь зупинимося.

Своїми думками щодо приміщення міської ради вперше поділюся з вами. Я бачу його там, де зараз офіс Сергія Ковальчука. Міськрада була б більшою, у центрі міста і на видноті. Сергію Михайловичу можна було б запропонувати взяти в оренду приміщення так званої «червоної школи» при умові, що він ззовні нічого не змінюватиме. Та це все спочатку потребує громадського обговорення.

– Чи складно вам було зібрати свою команду та якими критеріями керувалися? Як можете оцінити її роботу? Розумієте один одного з півслова?

– Не сказав би, відсотків так… на 90%. Вони усі молоді люди, а я вже із досвідом, не завжди погляди збігаються. Та я розумію, що потрібно готувати достойну заміну. Це має бути людина, яку сприйматиме громада. У моїй команді багато молодих людей, які вчаться і набираються досвіду. Дуже важливо любити свою роботу, місто та громаду. Якщо це є, то все буде виходити добре.

– Чи пам’ятаєте яким було місто під час перших днів вашої роботи?

– Вперше мене вибрали головою виконкому міської ради у 1988-му році. На той час тривав експеримент в області. Об’єднали місто і район і я був головою територіальної громади. Таке об’єднання було експериментом радянської влади. Управляти було складно, можливо, через мій молодий вік, а було тоді мені 38. також було важко через те, що на території району знаходилося багато сільських господарств. Економіка руйнувалася, відбувалися зміни в усіх сферах.

5 років був на посаді. За цей час сталося багато змін. Розвалився Радянський Союз, а з ним і економіка. І я залишився один на один з проблемами, економічними та господарськими, а ще, в додаток, політичними. Були і скандали навколо пам’ятника Леніну. І я в один вечір прийняв рішення – знести його. Без шуму зняли вночі пам’ятник і вранці його вже ніхто не побачив. Ми ж і перші повісили державний прапор на будівлі районної ради.

Потім повернувся на своє попереднє місце роботи. Працював директором лісгоспу. Там був великий колектив, 994 працівники, тому керувати було складно. На керівні посади у місті прийшли люди, які, мабуть, менше жили проблемами Володимира-Волинського.

У 1998-му році мене знову обрали на посаду міського голови. З того часу люди висловлюють мені довіру знову і знову. Багато змін відбулося, багато вдалося зробити. Вдалося побудувати басейн, спортивний комплекс, добудувати першу школу, школу для дітей з особливими потребами, почали активно ремонтувати місцеві дороги.

– Що вас спонукало повернутися знову на посаду міського голови? Чи пригадуєте які цілі ставили тоді, на початку? Вдалося їх реалізувати?

– Не думав повертатися, мене влаштовувала моя робота в лісгоспі. Та тоді багато людей, яких поважаю, звернулися з проханням повернутися.

Цілі, які ставив – це перш за все зупинити дерибан та руйнування того, що вже було попередньо зроблено. Почати розбудову і ріст. Думаю, що завдяки хорошій команді вдалося багато чого зробити.

– Ви практично цілодобово на роботі, адже маєте бути в курсі усіх подій у місті, чи не так?

– Підйом у мене о 5-й ранку. О 6:30 стараюся бути вже в місті, щоб побачити ситуацію. Зранку цікавлюся роботою правоохоронних органів, комунальних підприємств. А в час морозів сплю як заєць, бо ж раптом якась проблема виникне і буде нічний дзвінок.

– Нам відома ваша звичка робити ранковий об’їзд міста перед роботою. Як вона склалася?

– Мені доводилося працювати з багатьма людьми і з різними керівниками. Дещо перейняв у них. Якщо виїжджаю зранку, спеціально їжджу різними дорогами, щоб побачити все. Складаю і план, де треба побувати на тижні та що подивитися. Спостерігаю таким чином чи виконують мої доручення.

– Часто гуляєте містом?

– Стараюся, звичайно. Заходжу на ринок, в магазини. У вихідні люблю прогулятися з онуками парком.

– Чим займається міський голова у вільний від роботи час?

– У суботу та неділю намагаюся (якщо є можливість) відпочивати. Маю батьківське обійстя в селі Сусваль (колишнє Жовтневе), де зараз живе сестра, люблю туди приїздити. Там є 12 вуликів. Люблю працювати на пасіці і, зазвичай, роблю все сам. Інколи допомагає старший син Руслан, а ось молодший Андрій обходить вулики стороною, бо його в дитинстві покусали бджоли (сміється, – ред.).

Люблю також рибалку, ходити по гриби. Я за професією лісівник, тому мене тягне до природи.

Вдома також відпочиваю. Маю онуків, тішуся. Данилку скоро чотири роки, а Тимофійку – два.

– Сварки політичні і не дуже вирують у Facebook. Ви берете участь в таких обговореннях? Чи слідкуєте за чварами у соцмережах?

– У мене не має власної сторінки у соцмережах. Думав про це, але як подивлюся на те «болото», що там деколи розводять…Так, я слідкую за всім, що пишуть про місто в інтернеті. Виділяю кілька хвилин в день, щоб переглянути усе.

– Чи часто чуєте критику у свій бік і як до неї ставитеся?

– Так, чую, усім ж подобатися не можна. Є критика об’єктивна, а часом – несправедлива. Перш ніж когось засуджувати, потрібно подумати про власні досягнення. Є і ситуації, коли замість того, щоб критикувати, можна спробувати допомогти.

– Де ви читаєте новини, які ЗМІ подобаються ?

– Наші місцеві та волинські усі читаю. Ну і «БУГ» звичайно. Стараюся бути в курсі усіх подій.

– Ми чули, що багато людей у місті вас називають «папа». Чи знаєте ви про це і звідки таке прізвисько?

– (усміхається, – ред.) Коли прийшов у 1986 році працювати директором лісгоспу, у мене був водій Валерій, вже покійний. Так ось у нього батько був українець, а мама – росіянка, тому він говорив суржиком і мене називав «папа». Так воно і вчепилося.

– Як щодо власного бізнесу?

– У мене нормальна заробітна плата. Ставка міського голови – 7 тисяч гривень. За стаж отримую 3 тисячі, плюс ще надбавки. Загалом маю близько 14-ти тисяч, а також отримую пенсію. Мені цього достатньо і не потрібно бізнесу. Якби я хотів цим займатися, то не йшов би на посаду міського голови. В свій час мав вибір.

– Чи задоволені ви роботою депутатського корпусу? Не секрет, що останнім часом багато суперечок виникає у сесійній залі.

– В принципі, задоволений. Хоча з часом якісний склад, можливо, і став слабшим. Напевно тому, що нові люди повинні довше вникати в усі питання.

– Будете ще раз балотуватися на міського голову, тільки чесно?

– Ні. Я вже минулий раз був налаштований не йти. Але з тих кандидатів, які балотувалися, не побачив людини, яка могла би впоратися із завданнями, що ставить місто. Я йому віддав усе своє життя, тому переймаюся, хто стане послідовником моїх справ.

– А кого ви бачите наступним мером?

– Це можуть бути і мої заступники, які зараз набираються досвіду. Та є ряд кандидатур, громада вирішить. А я буду їм допомагати працювати.

– Яким ви бачите місто через 10, а то і 100 років?

– Хотілось би, щоб наше місто було сучасним і європейським, яке приваблювало б туристів.

– Петре Даниловичу, ви мабуть людина консервативних поглядів, чи не так? У вас старі стільці та меблі в кабінеті. Чому ви не зробили євроремонт?

– Головне, щоб було чисто та акуратно. Замість дорогого шкіряного стільця краще купити новий комп’ютер в школу. У мене було таке крісло, що крутиться, але я його подарував. Прикро, коли в кабінетах очільників євроремонти, а бабці не мають можливості за свою пенсію купити елементарний набір продуктів. В мене був і телевізор у кабінеті, але і його подарував. Лікарні.

– Ваші словосполучення вже стали крилатими і метафори у вас дуже влучні. Цим, до речі, славитеся. Ви взагалі знали про це?

– Ні, не чув (сміється – ред.).

– Яку ви слухаєте музику та які книги читаєте?

– Люблю хорошу класичну музику, вона розслабляє. Книжки читаю історичні та життєві.

– Ваш день народження збігається з жіночим святом. Чи не бракує вам уваги від сім’ї у такий день? Які традиції святкування?

– Така воля Божа, що народився у цей день. Та він, мабуть, і не думав, що придумають жіночий день саме 8-го березня (сміється – ред.). Приємно отримувати вітання від старих друзів. Вітаю у цей день свою дружину, невісток, всіх своїх.

Щодо традицій у святкуванні, то виходить так, що в дружини день народження 3-го березня, а в мене – 8-го, тому і відзначаємо разом вдома, в колі родичів та друзів.

– Який ваш секрет успіху?

– Потрібно любити свою роботу та не лінуватися. Поважати своїх батьків, цінувати друзів, любити рідний край та місто.

Читайте також:

1 Коментар Мер волинського міста – 20 років на посаді (ФОТО)

  1. за 20-років накрав нормально.а досвід підлеглих своїх-не переживай.вони в тємі.СУЧАРИ ВИ ТАМ ВСІ-ЗА ЖАБРИ-ПАЛЬЦІ В ДВЕРІ ВСЕ ВІДДАСИШ ЩО НАКРАВ НЕ ЧЕСНИМ ШЛЯХОМ.ДРОЖИ.ПРИЙДЕ ВЛАДА ПРАВИЛЬНА

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*