Відомий любомльський підприємець Микола Шиць є також активним спортсменом — займається самбо, дзюдо та футболом.
Ім’я підприємця Миколи Шиця відоме переважній більшості тих жителів Любомля і району, хто встановлював у своєму помешканні опалення, водопровід, каналізацію чи сантехніку або займався ремонтом цих систем — хоч раз, та все ж доводилося бути у ролі покупця в його магазині.
Водночас мало хто знає, що цей чоловік веде здоровий і досить активний спосіб життя й у свої п’ятдесят чотири нерідко потрапляє у призери різнорівневих змагань з боротьби дзюдо і самбо та має звання кандидата в майстри спорту.
Останній здобуток Миколи Шиця — звання бронзового призера на чемпіонаті світу по самбо серед майстрів-ветеранів, який проводився на Кіпрі.
«Власне, активні тренування я відновив кілька років тому, — каже Микола Михайлович. — Що значить відновив? Справа у тім, що по закінченні школи я навчався в Луцьку, де у вільний час займався дзюдо і самбо у спортивному товаристві «Динамо».
Моїм тодішнім наставником був відомий на Волині та і по всій Україні тренер Юрій Могильончик. Займаючись під його орудою, вже за півроку потрапив до збірної області, почав завойовувати призові місця. Ну а потім була служба в армії, відтак, заняття спортом поступово відійшли на другий план».
Пауза у спортивному житті Миколи Шиця затягнулася на добрих три десятиліття. А шість років тому привів якось він свого наймолодшого, тоді ще восьмилітнього сина Андрійка, на заняття секції дзюдо у Любомльську ДЮСШ.
«Побачив, як дітки тренуються, і щось неначе тьохнуло всередині, — зізнається чоловік, — захотілося знову спробувати. Та й мотивація була неабияка: на той час важив 116 кіло. Так і почали ходити на тренування разом із сином до тренера Олексія Чуня. Поступово скинув вагу, почав їздити на різні змагання, потрапляти у призери».
До слова, Микола Михайлович зумів прищепити любов до спорту усім своїм дітям: Тарасу, Аллі, Анастасії, Андрієві. А ще всі його нащадки вправно грають на різних музичних інструментах.
Втім, не тільки спортивними здобутками багата його біографія. Народився і зростав у селі Хворостів, потім, навчаючись в Луцькому професійному училищі №1, здобув фах токаря автоматичних ліній. Після служби в армії повернувся в рідне село, де на перших порах працював на фермі місцевого колгоспу підвожчиком кормів, далі — у будівельній бригаді, а потім був призначений заступником голови колгоспу з індивідуального сектора. Заочно здобував фах зооінженера у тодішньому Львівському ветеринарному інституті.
В 1988 році очолив Хворостівську сільську раду і працював на цій посаді протягом усього чотирирічного скликання. Вдалося зробити багато корисного для людей, а однією з найважливіших та найбільш пам’ятних справ тих часів Микола Шиць вважає відкриття залізничної зупинки у селі Руда, що позбавило місцевих мешканців необхідності добиратися декілька зайвих кілометрів до станції «Підгородне».
«Звісно, мав клопотів з цією зупинкою, адже «посмів» вирішувати питання в обхід районних партійних органів, — пригадує співрозмовник. — Але, як би там не було, все це вдалося зробити».
А далі — початок важких дев’яностих: заробітки за кордоном, випадкові підробітки, перші, ще невпевнені кроки на підприємницькій ниві.
«Починали з торгівлі продуктами харчування, — знову поринає у спогади Микола Михайлович. — Кожного дня — підйом о шостій ранку, завантажування мікроавтобуса товаром, «рейд» сільськими ринками. За день, бувало, встигав побувати на трьох базарах. З часом почали змінювати асортимент: окрім харчових продуктів, торгували й господарськими товарами. Потім повністю переключилися на сантехніку, комплектуючі систем каналізації, опалення, водопроводу».
Нині Микола Шиць успішно веде сімейний бізнес з дружиною Лідією. Впевнено перейняв ази цієї роботи і старший син Тарас.
«Дуже велику роль відіграє аспект, коли сім’я поряд, — ділиться сокровенним співрозмовник. — Власне, я завжди хотів працювати і заробляти саме в Україні, на рідній землі, поряд із рідними людьми».
Сергій МАРИНЬОХА.
Залишити коментар