Майже два роки глава держави ігнорує Волинь. З якого дива?
Понад 600 діб українська льотчиця Надія Савченко перебуває в полоні кремлівських загарбників. Із цілком об’єктивних причин Президент України Петро Порошенко не має змоги її відвідати в місцях позбавлення волі поза межами нашої держави. Але чому Петро Олексійович стільки ж часу жодного разу не побував на Волині – загадка з багатьма невідомими…
Як правило, поїздки Президента в регіони супроводжуються не лише ретельними приготуваннями місцевих клерків та чиновників із його канцелярії в плані вигідного для високопоставленого візитера складання маршруту перебування та зустрічей із громадськістю, але й цілком корисними для місцевого люду справами. Щоб картина успішної діяльності на посту глави держави була колоритнішою, до візиту зазвичай приурочують відкриття чогось.
риміром, Леонід Кучма на Волині бував кілька разів, та особливо успішним із точки зору міжнародного іміджу нашої держави був його спільний захід із тодішнім главою Республіки Польща Александром Квасьнєвські в смт Павлівка Іваничівського р-ну, де вони поклялися припинити польсько-українське протистояння з приводу «Волинської різні 1943-го» та заявили про розбудову двосторонніх стосунків на основі взаємної поваги та примирення.
Віктор Ющенко, у свою чергу, у смт Цумань Ківерцівського р-ну вручав ключі від нових будинків для багатодітних родин, а потім проводив велелюдну нараду в смт Шацьк щодо розвитку рекреаційного потенціалу Озерного краю. І якщо використати цей екологічний потенціал не вдалося й досі, то комфортабельне житло для сімей – реальність.
Віктор Янукович також встиг кілька разів відвідати нашу область. На згадку в Музеї Волинської ікони залишився дороговартісний образ одного зі святих (від гріха подалі сховали в запасники), а після серії молитов «богобоязливого» Віктора Федоровича у Свято-Зимненському жіночому монастирі знайшлися державні кошти для його капітальної реконструкції (архітектурний комплекс наразі перебуває у відмінному стані)…
Чесно кажучи, колишні перші особи в області займалися далеко не тільки цими справами, але тема їхніх закулісних діянь слугуватиме предметом окремого висвітлення.
Щодо нинішнього гаранта Конституції, то перший і наразі останній раз як претендента на найвищий державний пост нога Петра Олексійовича ступала на нашу землю на Вербну неділю в травні 2014-го. Він відвідав Володимир-Волинський, Ковель і Луцьк. Передвиборний штаб тоді очолював директор Луцького автоскладального заводу компанії «Богдан Моторс» Володимир Гунчик, і в цьому не було нічого дивного: Володимир Петрович був підлеглим у бізнесі Петра Порошенка, а раз так, то навіщо замість перевіреного виконавця шукати когось іншого?
Тому саме Володимир Гунчик тоді озвучував на користь Петра Олексійовича цілком популістичні фрази (на кшталт «Інфляція, зростання цін, нестабільність валютного курсу призводять до загального зубожіння людей. Потрібно швидко приймати кардинальні рішення, рішуче брати на себе відповідальність за долю держави»), котрі не витримали перевірки часом і за період роботи призначеного головою облдержадміністрації Володимира Гунчика перетворилися на сумні реалії. Не допомогло навіть видалення з «вербних фото» на той момент неугодного Володимира Бондаря, який нині – керівник фракції президентської партії в облраді…
Поглибився рівень довіри до влади в особі Володимира Гунчика після невтішних для парламентського «Блоку Петра Порошенка» жовтневих виборів того ж року до Верховної Ради України: у 5 мажоритарних округах не переміг жоден його висуванець, а у прохідній частині списку був лише Ігор Палиця, який згодом добровільно склав повноваження та почав працювати головою Одеської облдержадміністрації, змінивши їх на посаду голови облради Волині під стягами опозиційного УКРОПу).
Щось могло змінитися на краще для іміджу глави держави у жовтні року, що минув. Але запланований на червень візит Петра Олексійовича на Волинь в останнім момент скасували, а Володимир Гунчик на чолі партійного списку привів в облраду лише 13 депутатів та разом із ними всіма опинився в меншості…
Тобто їхати на Волинь Петрові Порошенку раніше не було сенсу.
Щоб пояснювати, чому 2 роки тому тут було 2 міжнародних пункти пропуску, а нові та обіцяні так і не відкрито?
Що аграрний сектор досі не дочекався сподіваної державної підтримки і, навпаки, зазнає все більшого тиску?
Аби виправдовуватися через відсутність омріяних інвестицій для розвитку промисловості і туристичної галузі?
І, врешті-решт, як громаді розтлумачити, чому не тільки не відбулася помпезно обіцяна «децентралізація» («Виконавча влада в областях належатиме на призначеним згори «губернаторам», а виконкомам, сформованими облрадами, обраними людьми»), а в двох районах Волині понад рік узагалі немає голів райдержадміністрацій і їхніх заступників? І що прокурорів, митників, казначеїв та інших чиновників у ключових ланках виконавчої влади продовжують привозити зі столиці, наче котів у мішках, абсолютно не зважаючи на думку мешканців області?
Але раз Петро Порошенко на Волинь не їде, значить, вважає, що йому тут нічого робити. Пояснювати причини відсутності «доступної медичної допомоги для всіх громадян», в принципі, ще якось можна. Але крах шахтарської галузі та відмову держави добудувати новітню шахту №10 чи процвітаючий «бурштиновий клондайк» не піддаються ніяким логічним обґрунтуванням…
І навіть якщо припустити, що такі особи на ключових постах у місцевій владі як голова облдержадміністрації Володимир Гунчик і голова облради Ігор Палиця Петра Порошенка зовсім не цікавлять, то неувага до простих волинян із цілою масою їхніх проблем починає турбувати… Як-не-як, але на гасло «Вільно. Безбідно. Чесно. Безпечно!», оголошеним під стягом «Жити по-новому», наприкінці травня 2014-го «повелося» 54,41% виборців, і просто забути про тоді нечувано високий, а нині значно скромніший рівень довіри, якось не зовсім правильно. Точніше – зовсім неправильно.
Звичайно, можна з допомогою комп’ютерних програм відретушувати зображення під час перебування на Волині дворічної давності тоді ще кандидата, а нині – повноправного глави держави Петра Порошенка. Але що його візит потрібен, аби не з київських кабінетів, а на волинських шахтах, дорогах і полях отримати реальну оцінку того, що відбувається на нашій землі і знайти, нарешті, шлях розвитку нашої громади.
Бо, як було написано в агітаційних матеріалах Петра Порошенка в травні 2014-го, «єдність – це можливість бути почутим і зрозумілим для кожного, де б він не жив, якою б мовою не розмовляв, які б пісні не співав». А як волинянам почути і зрозуміти Президента України, якщо він за два роки жодного разу їх не відвідав?
Може, найближчим часом прибуде з якоюсь важливою «кадровою місією» та все виправить?
Володимир ДАНИЛЮК, «Волинська газета»
Залишити коментар