31-річна дівчина з Рівного своїм хобі вважає виклики – складні і незвичні цілі.
“Тепер я точно знаю, яке у мене хобі! Всі ці теми з хенд-мейдом, малюванням і тд надто прості для мого складного характеру, тому моє захоплення – це виклики:) ну або складні і незвичні цілі! Переважно звісно вони стосувалися зовсім різних сфер життя, але ніколи не торкалися спорту. Тому час настав;)”, – пише Марина Хромих на своїй сторінці у Facebook.
Дівчина бігає з 13-ти років, а починалося усе зі шкільного стадіону, без особливих знань про техніку, взуття чи методики дихання.
“Я просто робила це для себе. Мені ніколи не хотілося пробігти ні марафон, ні взагалі прибігти кудись першою, чи щось подібне. 2 роки тому довелося відмовитися від бігу через операцію+подальшу реабілітацію та переключитися на плавання. З плаванням все ще простіше, ніж з бігом – за виключенням пари поліських озер, взагалі ніколи не було бажання щось перепливати чи хоча б навчитися плавати якимись різними стилями. Я завжди любила воду, ніколи не боялася її, а мама навчила гарно на ній триматися. Тому я вважала, що цього всього мені було достатньо:)”, – розповідає рівнянка.
Відтак мотивації плавати правильно і багато не було – де ж тут те саме задоволення, яке отримуєш від навіть стандартної пробіжки?) Але минулого літа, прочитавши купу відгуків про заплив через Босфор, вирішила, що це буде непогана нова ціль і виклик для себе.
“Тож побачивши, що Live.Love оголошує новий набір до груп підготовки на Босфорський заплив не думала ні хвилини. Ну і далі почалося… Реєстрація. Я підійшла до процесу серйозно (ну за класикою поведінки людини з синдромом відмінниці) – зарання зареєструвалася, перевірила картки та ліміти на них (все це потрібно було для оплати реєстрації, яка цього року складала 120 доларів), в ніч відкриття реєстрації була біля нормального інтернету і просто спокійно чекала та робила все за інструкцією. Хто не в курсі, цього року Босфорський заплив – ювілейний 30-й і зокрема тому інтерес до нього був надвисоким. І саме тому дуже не багатьом пощастило таки отримати слот для участі в запливі. Всього пливе близько 2500 учасників. Квота для України – 250. Цього року українські місця закінчилися менше, ніж за півгодини. Зазвичай, у мене все гаразд із удачею, тому я успішно пройшла все, що треба було, і почала готуватися до тренувань”.
Як пише дівчина, підтримувати загальну тенденцію соцмереж про те, як в житті все солодко і легко (водночас обманювати себе і тих, хто це читатиме) – не хочеться ні разу, тому далі почнуться нормальні такі “камінгаути”.
“Плавати, а не купатися. Мої перші тренування були жахливими: я зрозуміла, що насправді вміла просто купатися (ну або триматися на воді), але аж ніяк не плавати. Я сама себе привчила до техніки, яка забирала тонни енергії та не давала нормальної швидкості. У той же час я бачила як поруч мене купа людей робить все краще і легше, ніж я. Особливо важко було після тренувань в будній день на 7.00. В умовах Києва, навіть якщо досить близько жити біля басейну, все одно потрібно вставати в годині 5.00 щоб нормально встигнути. Але періодична недостатня кількість сну – це ще не найгірше. Найгірше те, що я “здихала” вже всередині тренувань, а після них не було сили тупо ні на що. Хотілося одного – швидше лягти, навіть не спати, а просто – лягти:)”, – продовжує розповідь Марина Хромих.
Харчування. Я дуже схудла ще влітку минулого року, а набравши вагу – точно не набрала її в м’язах. Ну а на жирку далеко не запливеш)) Тому довелося швидко збалансувати своє харчування і підходити до кожного прийому їжі крізь призму “дози білків/вуглеводів і тд”. Я не їм м’ясо 3,5 роки, тому з білками своя історія, але про це напишу ще якось потім;)
“Минулий рік також подарував мені впавший на мінус не ясно який рівень імунітет і всі наступні наслідки, тож кожне тренування взимку для мене було окремим викликом. Свій перший 1 км я проплила з температурою 37 з чимось там. Тому результат в 32 хв 10 сек мені видався справжнім досягненням;)) Через ту ж температуру я пропустила майже весь березень тренувань, тому повертатися до них і відновлюватися поруч із колегами, які плавали вже суттєво краще за мене, теж було нелегко. Та і взагалі, групові заняття – це реально хороший спосіб вилазити із зони комфорту/ракушки, щоб не сильно в ній розслаблятися! Проте завдяки пропускам я почала ходити на відпрацювання до інших груп і таким чином у мене є два крутих тренери, кожен із яких по-своєму стимулює розвиватися і робити все краще, швидше і легше). Попереду ще багато маленьких і не дуже викликів – від тренувань на відкритій воді (де вже не зупинишся в кінці доріжки, щоб передихнути, і там уже не можна пожалітися тренеру, що не виспалася чи щось подібне) до подолань всіх страхів і невпевненості в собі і своїх силах, які ясна річ є в кожної самокритичної людини. Але ніщо так сильно не гартує характер, як перемоги в першу чергу над собою”.
“PS Я так довго збиралася написати цей пост тому, що переважно лінуюся писати, особливо так багато в фб. Але дуже сподіваюся, що хоча б цей текст (ну і всі наступні про мій запливчик) надихнуть ще когось частіше виходити із зони комфорту і рухатися вперед;)”, – підсумовує дівчина.
Смілива дівчина! Так тримати.