З 17-го березня 2016 року Шацьке відділення поліції офіційно очолює В’ячеслав Моніч. Хоч він і виконує обов’язки начальника тимчасово, проте має наснагу та ентузіазм працювати, як то кажуть, на совість.
За плечима пана В’ячеслава не один рік служби у кадрах МВС. Крім того, В’ячеслав Моніч – учасник бойових дій у зоні АТО. З жовтня 2014 по лютий 2016 року він добровільно захищав честь нашої Батьківщини на передовій.
Чимало довелось пережити там: були перемоги та поразки, проте пан В’ячеслав вважає, що це неоціненний досвід. Про бойове хрещення, актуальність поліцейської реформи та важливі питання Шацького відділення поліції далі в нашому інтерв’ю.
Коротка біографічна довідка.
Народився у Шацьку, де й закінчив місцеву школу, згодом – лісовий коледж ім. В.В. Сулька. У 1994 р. вступив на денне відділення Харківського інституту пожежної безпеки МВС. Після закінчення працював у Любомлі в інспекції пожежного нагляду. Під час реформи системи МВС у 2002 р. вирішив залишитись працівником МВС. Згодом працював у Шацькому райвідділі спочатку дільничим, потім – начальником дільничих інспекторів. У 2005 р. призначений старшим оперуповноваженим по боротьбі з економінчими злочинами. У період з 2009 р. по 2011 р. працює старшим оперуповноваженим по боротьбі із злочинами в органах влади УМВС України у Волинській області. У 2012 р. звільнився з органів за власним бажанням. Упродовж 2013 року – радник голови Любомльської РДА по питанню взаємодії із силовими структурами.
– Розкажіть, як Ви потрапили у зону АТО?
До вступу у роту патрульної служби поліції особливого призначення «Світязь» я працював у системі МВС вже не один рік. Цей добровольчий підрозділ був створений у червні 2014 року, а вже у жовтні того ж року я добровільно вступив бійцем роти та відправився на Схід. Неабияк важко було підготувати сім’ю до цього. Ми їхати туди виконувати функції охорони громадського порядку, підтримувати законність на території антитерористичної операції.
– Як пройшло Ваше бойове хрещення?
Так сталось, що наш загін відправили у відрядження до міста Вуглегірськ Донецької області десь у середині грудня. У кінці січня рота була змушена захищати та стримувати супротивників заради того, щоб дати можливість закріпитись своїм силам. Ось тут ми й потрапили в оточення. Бої тривали три доби.
Крім того, ворог переважав в озброєнні та кількісно: нас – 38, їх – близько 3000 чоловік. Про це ми дізнались потім, коли сепаратисти «звітувались», описуючи кожне протистояння з нами, кількість бійців та втрат зі своєї сторони у соціальній мережі «Фейсбук».
– І як Вам вдалось вибратись із цього пекла?
Для оборони ми зайняли місцеву школу-інтернат та Будинок культури. Розуміли, що три поверхи будівлі перетворилось на два, а отже, ворог йде у наступ впритул з танків. Тому командир роти Олександр Фацевич прийняв рішення взяти вогонь артилерії на себе, водночас у ворожих танків закінчились боєприпаси, то у нас було 15-20 хв. залишити будівлі та усе замінувати. Всі бійці наполегливо здійснили маршкидок до Дебальцевого, а це близько 12 кілометрів, де й дістались наших позицій.
У нас не було жодного вбитого, лише троє поранених. Потім з тої ж статистики ворога ми дізнались, що у цих боях загинуло до 300 бійців ворога.
– Нелегко було залишити поле бою за таких умов…
Кожен з нас мав понад 40 кілограмів додаткової ваги. Це боєкомплекти, зброя та інше устаткування. Крім того, бійці одягнені в зимовий одяг, тому це був витривалий маршкидок для кожного з нас.
– Як змінилось ставлення жителів Сходу до бійців української армії за весь час, що Ви перебували там?
Коли ми тільки потрапили на Схід, відразу відчули, що люди зневірені та байдужі. Вони на той час не вірили вже нікому, та й не хотіли вірити. Тому неодноразово чули різкі висловлювання у наш адрес. Але ми старались знайти спільну мову з усіма місцевими жителями. Перед ротацією я був Сєвєродонецьку та Лисичанську, то з впевненістю можу сказати як командир взводу, що ставлення до підрозділу стало кращим. Перед нами був не один підрозділ і кожен вів свою політику. Всі звикли давати хабарі, а ми не брали, – це й дивувало та викликало непорозуміння у місцевих.
– Перейдімо з теми АТО на питання реформування національної поліції. Ви вбачаєте у цьому актуальність?
Так, звичайно. Ця реформа дасть змогу докорінно змінити структуру МВС, що й повинно було статись рано чи пізно. Оскільки всі прекрасно знали недоліки райвідділків міліції. Всі сподіваються, що зміниться структура нашого органу і діяльність буде зовсім не такою.
Я також вірю в актуальність реформування поліції України, оскільки це надасть змогу забезпечувати громадську безпеку та публічного порядку краще, охороняти та захищати права й свободи людини, але найголовніше завдання теперішньої поліції – це протидія злочинності. До того ж поліцейські тепер змушені надавати послуги з допомоги особам, які з певних причини чи надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. Це, на мою думку, дасть людям можливість звертатись до будь-якого офіцера з певного питання, а той обов’язково повинен надати допомогу та розібратись у поставленій проблемі.
– Над вирішенням яких питань працює зараз Шацьке відділення поліції?
Як і будь-якому містечку, проблем є чимало. Але ми стараємось їх контролювати та вирішувати. Це, насамперед, крадіжки, шахрайства, розбої, контрабанда тощо. Проте у літній період у районі процвітає повний комплект злочинів. Це й наркотики, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, кримінальне хуліганство тощо. Багато роботи виконують працівники поліції у справах щодо порушень земельного законодавства, а також зловживання посадових обов’язків чиновників.
Таким чином функції Шацьке відділення поліції виконуватиме ті ж самі, що й до реформи, проте, сподіваюсь, з кращими результатами.
Розмову вела Мар’яна Грабовська
Залишити коментар