Вони радіють, якщо чужі люди приділяють їм навіть мінімальну увагу, і відчувають подвійний біль, коли нема кому їх підтримати та почути. У них є надія на велике майбутнє, мрія збудувати справедливий моральний світ та реалізувати щирі життєві задуми. Єдине, що їм треба для цього – мама й тато.
Напередодні Великодніх свят із гостинцями до вихованців Головненської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату, що на Любомльщині, завітали активісти Нововолинського Молодіжно-ресурсного центру “Нові Крила”. Вони доставили дітям речі та солодощі. Разом із благодійниками там побували й журналісти КОРДОНу.
Діти зустрічали гостей усмішками, віршами та загадками. Кожен намагався продемонструвати свій талант, аби вразити відвідувачів й заслужено отримати подарунок.
Поїздка відбулась за сприяння Фонду Ігоря Гузя “Прибужжя”. Виконавчий директор Фонду Борис Карпус особисто прибув поспілкуватися з дітьми. Матеріально долучились нововолинські підприємці, брати Бадзюні, та лікар-стоматолог стоматологічного відділення міста Любомль Сергій Шидловський.
Директор інтернату Наталія Сушик висловила щиру вдячність за допомогу небайдужим нововолинським та любомльським волонтерам. Вона провела гостям екскурсію по території закладу.
У житловому приміщенні облаштовані окремі спальні кімнати для хлопчиків та дівчаток. Дизайнерські витвори вихованців чудово доповнюють інтер’єр затишних кімнат.
Одразу на місці є тренажерний зал, народна фольклорна світлиця, стоматологія та інші медкабінети. Під час наших відвідин медики були на робочому місці. Скрізь чисто, охайно та пристойно омебльовано.
Класи, розташовані у сусідній будівлі, виграють мозаїкою дитячих малюнків та рукодільних виробів. Одне з достоїнств закладу – комп’ютерний клас. Такого не часто побачиш навіть у міських школах. Ще одна гордість інтернату – музей вишитих ікон вихованців.
«Не позор нас», – пролунало з уст дванадцятирічної дівчинки до ровесниці з фізичною вадою, яка поспішила знайомитись із журналістами. Для цих дітей важливо, незалежно від їхнього соціального статусу, тримати “марку” закладу, не заплямовувати обличчя інтернату.
Для підлітків спілкування з нами та наша увага до їхніх індивідуальних особистостей були на вагу золота. Здавалося, й про печиво, й про привезені речі діти забули. Потягнулися обніматися з відвідувачами, пропонувати власні ідеї для журналістських проектів. Запрошували погратися на гарно облаштованому спортмайданчику.
Залишити коментар