Віра Шум 40 років свого життя віддала вчителюванню у невеличкому селі Олеськ, що на Любомльщині. Навіть тепер, через багато років по закінченню школи, колишні випускники, як рідні діти, навідуються привітати її зі святами та присвячують їй вірші й публікації в газетах.
Погожої спекотної днини у домі вчительки-пенсіонерки гамірно. Близькі та колишні учні прийшли привітати іменинницю з 80-річним ювілеєм. Невістка та племінниця жінки накривають стіл.
Все подвір’я господині майоріє барвами квітів. Перехожі постійно уповільнюють хід, щоб встигнути оглянути той ботанічний міні-сад.
Випускниці 1990 року, у яких Віра Шум була класним керівником, одними з перших завітали до оселі тодішньої наставниці. Із гумором разом пригадують, як колись розшукували двох школярів – Михайла Ціп`ящука та Олега Вавриша, які п’ятикласниками пішли в ліс й зникли на кілька днів.
«У нас був великий клас. Якщо щось погане в школі зробили, то знай – тільки ми. Вірі Кузьмівні як класному керівнику перепадало через нас. Але вона ніколи не кричала, мала особливий підхід до кожної дитини. Лише зараз, подорослішавши, розумієш, наскільки все серйозно», – пригадує Оксана Терещук.
Ще одна з учениць Світлана Булавчук із Штуня по закінченню школи пішла по стопах свого наставника – стала вчителем української мови та літератури. З того часу промайнуло 25 років.
Про багатьох випукників Віра Кузьмівна згадує, як про рідних дітей, переймається їхнею долею. Один з них – Василь Ячук – живе і працює у Москві, але завжди особисто вітає вчительку зі святами, приїздить на її дні народження. Цього разу у нього не було змоги прибути, але спозаранку зателефонував.
«Він плакав, і я плакала, – говорить імениниця ,- а зараз десь має прийти його двоюрідний брат і привітати від нього. Він як тільки приїде, ніколи не обминає хати. Завжди дарує букет квітів. Приходить, стає на одне коліно і цілує мою руку. Стільки ласки як від нього, від своїх рідних дітей не відчула», – каже жінка.
Не забуває педагог й про двох улюблениць, котрі гарно навчались, – Валентину Чухрій та Валентину Валещук, про бешкетника Анатолія Проня, у якому насправді завжди бачила відповідального хлопця.
Віра Кузьмівна показує альбом зі світлинами та вирізками із газет, де її вихованць Василь Торохимук присвятив їй вірш та публікації.
«Завжди найцінніше, то перше. Як і перший крок, як і перший поцілунок, запам`ятався мій перший випускний клас. Дзвінок після тривалих канікул завжди омолоджував мою душу. Школу та учнів повсякчас любила й люблю», – наостанок додала жителька з Олеська, що навічно залишиться в пам’яті учнів молодою зразковою вчителькою.
Залишити коментар