У ці міста хочеться повертатися і щоразу відкривати щось нове.
Про це у блозі видання Новое время пише ведучий Єгор Гордєєв.
Берлін
Пам’ятайте, як в радянському фільмі: “Стамбул – місто контрастів”. Забудьте. У XXI столітті контрасти мешкають не в церквах і не по той бік вікон екскурсійних автобусів, а під шкірою і в повітрі. Для мене головним містом контрастів є Берлін.
Це сучасний Вавилон. Але, на відміну від Нью-Йорка, дуже компактний і скажено затишний.
Якщо ви фанат німецького серіалу “Вавілон-Берлін”, у вас немає вибору – почніть з кабаре на Фрідріхштадтпаласт. Найбільша сцена Європи, правильний напій – і ви не помітите, як поринете в повну страху і тривоги атмосферу Веймарської республіки.
У Берліні спокійно уживаються найнепоєднуваніші речі. Розкішні мішленівські ресторани і “радянська” столовка при Музеї НДР, бабусі в Chanel і зататуйовані з голови до ніг неформали всіх мастей.
Звичайно, як у будь-якої європейській столиці, що себе поважає, в Берліні є музеї мистецтва, історії та побуту. Головні з них сконцентровані на острові в центрі міста. Він так і називається – “Острів музеїв”. Втім, якщо музейна тема стоїть першою у ваших туристичних пріоритетах, то раджу вибрати щось екзотічніше: музеї цукру і комп’ютерних ігор, берлінської каналізації або побуту часів НДР. На мій погляд, все це в рази самобутніше й крутіше.
Втім, Берлін роблять люди. Тож, якщо замість музеїв ви раптом віддасте перевагу паркам і барам, то пізнаєте місто набагато краще.
Лісабон
Співачка Мадонна купила невелику квартиру на пагорбі в старому кварталі Лісабона, щоб дихати океаном, пити портвейн і трансформувати португальський співочий плач фадо в нову класику планетарних масштабів. Не обов’язково бути фанатом співачки, але варто визнати, що доброго смаку до життя у неї не відібрати.
Лісабон справедливо називають столицею всіх провінцій – адже тут є практично все. А ще звідси рукою подати до океану.
Особисто мені складно зрозуміти гостей Лісабона, що не спустилися в метро, що не пили портвейн в старому кварталі Алфама і обділили увагою величезний критий ринок на березі з мальовничою панорамою.
Нью Йорк
У серці центрального району Нью-Йорка, Манхеттена, між 59-ою та 110-ю вулицею і 5-ою і 8-ою авеню, розташований величезний прямокутний парк, довжиною близько 4-х кілометрів.
Саме там, в Централ Парку, у “Суничній галявини” – меморіальному сквері пам’яті Джона Леннона – я розчулився до сліз. Звичайно, подібно мільйонам людей у всьому світі, я виріс на музиці The Beatles. Але справа не тільки в цьому. У Нью-Йорку все відчувається гостріше – запахи, швидкості, емоції, звуки. Тут кожен знайде місце, де почне прискорено битися серце. Не лякайтеся, якщо це буде старий пустир на околиці Гарлема.
Одна з головних визначних пам’яток міста – його погода. На відміну від Лондона, тут не прийнято про неї говорити, тому що все одно ніхто і ніколи її не вгадає. А нью-йоркці не люблять порожніх розмов. За тиждень в листопаді я встиг згоріти під палючим сонцем і полетіти за годину до аномальних снігопадів. Постарайтеся абстрагуватися від погоди і сприймати місто поза кліматом. Океанічний вітер може видути з голови літри коктейлю Long Island, і ви проклянете місто до того, як дістанетеся до Брукліна.
До речі, мабуть, головна принада міста в тому, що ви ніколи його до кінця не пізнаєте.
Рейк’явік
Після поїздки в ісландську столицю три роки тому я отримав замовлення від одного видання на статтю про Ісландії. У той час для українських туристів це була екзотика. Але я не зміг написати жодного рядка.
Полярна ніч, північ, довга широка вулиця здіймається вгору – до загостреного протестантськоого храму. З лівого боку – веселі бари, праворуч – бібліотеки і книжкові крамниці, нагорі – північне сяйво і міріади зірок. Люди переходять з бібліотеки в бар і, що дивно, – назад. Холодна вода потрапляє в крани з льодовиків на північному заході, гаряча – з термальних джерел на південному сході.
Щоб описати емоції від подорожі Ісландією, мені, здається, як і раніше не вистачає слів.
Валенсія
Місто, в яке хочеться повертатися знову і знову. Іноді мені здається, ніби там живуть мої родичі і мені терміново необхідно когось із них провідати, передати київський торт і свіжу пресу.
Валенсію оминула участь Барселони – мільйони туристів просто не доїжджають до неї, хоча тут дуже красиво.
На відміну від тієї ж Барселони, Валенсія нібито спрямована не від моря до центру, а від центру до моря, тому в місті неймовірно тихі й затишні пляжі.
Тобто море – окраїна міста. І, сидячи в прибережному кафе, можна запросто підгледіти за традиціями звичайної іспанської сім’ї, яка на розкладних стільчиках і столиках збирається на березі, щоб прославити або пом’янути своє життя, море і близьких.
Залишити коментар