Невеличке село Кам’янка з кількома десятками хат, що в Щацькому поозер’ї, обминають природні катаклізми.
Люди дивовижну місцевість жартома називають Капелюхом. Мовляв, накриває Кам’янку від різних негод. І доказів цього чимало, – пише “Голос України”.
Три роки тому, коли довкола Світязя буревій корчував дерева, в Кам’янці не зламало і гілки. Або по всьому району іде дощ чи мете сніг, а в Кам’янці… сухо. Як розповів місцевий старожил Олександр Яковініч, люди не знають, радіти цьому чи сумувати. Бо буває так, що в сусідніх селах уже ростуть гриби, а в Кам’янці немає, бо в лісі сухо.
Але вже коли вродять, то щедро. Олександр Кузьмович пригадує, що в роки, коли працював лісником, лише в його обході заготовляли і варили за сезон по 30 тонн грибів. На місцевих болотах збирали по 5—6 тонн журавлини. Тепер ягід стільки немає, бо осушили болота, та й узагалі рівень води в озерах упав.
У другому за величиною після Свитязя Пулемецькому, наприклад, вода подекуди відступила від берега метрів на 200—300. Величезні сезонні коливання і в найближчому до Кам’янки озері Острів’янському. Особливо тоді, коли заповнюють водою ставки в Ладанці.
Свого часу Олександру Яковінічу довелося копати канал від Свитязя до озера Луки-Перемут. Є такі канали і між іншими озерами. Задумували, що на кожному будуть шлюзи-регулятори або переливні греблі. Та в багатьох місцях вони поруйновані, журиться ветеран, і вода без користі витікає з озер. Особливо прикро, коли таке спостерігається в засушливі роки, як, наприклад, 2016-й. Тоді навіть Свитязь помітно обмілів. Чи варто, запитує чоловік, заради кількох сотень гектарів ставів губити таку красу, яку подарувала нам матінка-природа?!
Намагаємося відгадати, в чому ж секрет такої аномалії, чому дощі обминають Кам’янку і довколишні ліси? Можливо, тому, що розташована вона на невеликому підвищенні. Висота над рівнем моря тут у середньому метрів на 8—12 більша, ніж у довколишніх населених пунктах. А може, існують якісь коридори для повітряних потоків, і вони обминають село. З таким мені вже доводилося стикатися між селами Терешківці Горохівського району і Чаруків Луцького. Довкруг сніг, а в цій місцині завширшки двадцять кілометрів — ні сніжинки. Або їдеш узимку, небо зоряне, і раптом в’їжджаєш ніби у білу ковдру, за пару кроків нічого не видно, такий туман. Там ніби якийсь жолоб між відрогами Волинсько-Подільської висоти.
І ще є одна цікавинка поблизу Кам’янки, яка, власне, і привернула мою увагу до цієї місцини. Маю на увазі лісовий заказник «Ростанський». Створений він уже далекого 1967 року для збереження географічних культур сосни звичайної. Створений він уже далекого 1967 року для збереження географічних культур сосни звичайної. Не обійшлося тут і без уже знайомого нам Олександра Яковініча.
— У ті роки полюбляли експериментувати, — розповідає мій співрозмовник. — Вирішили посадити у нашому краї сосну з 63 областей України, Росії і Прибалтійських республік. Прислали в Ростанське лісництво пакунки з насінням. Ми висіяли його, потім ретельно доглядали.Через рік вручну висадили сажанці. На кожній ділянці вивісили таблички з позначенням, звідки ця сосна. Дерева непогано прижилися, окрім кримської сосни, яка майже вся засохла. Тепер тут люди відпочивають, збирають гриби, ягоди. Журиться лише Олександр Кузьмович, що молодь не дуже хоче мешкати в селі. Тому і порожніє колись досить велика Кам’янка.Залишилося тільки кілька десятків хат, де живуть люди. А місця тут казково красиві: ліси, озера, чисте повітря. Такий собі чарівний заповідний куточок української землі за шість кілометрів від Польщі і за десять від Білорусі. Тож хочеться колишньому ліснику, а в душі ним він залишився назавжди, щоб тут, як і колись, вирувало життя, щоб звучали вечорами пісні і народжувалися діти.
Залишити коментар