Три історії на класичну українську тему “Як досягти дна при мінімальних витратах будь-яких ресурсів”.
“Головний герой” всюди один і той самий, пише “Без Табу”.
Історія перша, економічна. Мало хто знає, що англійські футбольні клуби навесні традиційно проводять розпродаж предметів і речей з клубною символікою за зниженими цінами. Припустимо, футболку з третього комплекту форми можна придбати зі знижкою 80-85 відсотків. 15 фунтів за те, що зазвичай стоїть під сотню? Чудова пропозиція. Особливо, якщо у вас в Англії є знайомий, який готовий на ваші гроші гарненько скупитися і вислати вам покупки поштою.
Саме так подумали три любителі футболу з України чотири роки тому, замовивши давньому знайомому з Ноттінгема кілька футболок, кухлів та інших дрібничок з символікою клубу «Ноттінгем Форест». Сумарна вартість покупок в пару сотень фунтів не бентежила трійцю, оскільки заробляв кожен непогано і курс валют в той час був цілком собі “людським”. Та й продавати на місці з націнкою ніхто нічого не збирався – все виключно для себе або на подарунки. Однак на шляху товару в руки покупців виникла несподівана перешкода в особі українських митників.
Хоча, чому «несподівано». Власне кажучи, товариші в формі спочатку бажали злегка нажитися. Але коли один з “замовників” проговорився про те, що вміст ящика було придбано з величезною знижкою, доля посилки була вирішена. Митник, схожий чи то на китайського бовдура, чи то на актора Семчева, відразу ж натякнув “клієнтам”: двісті доларів – і ми не відкриваємо чорний ящик. “Клієнти” погодилися, оскільки не звикли торгуватися і сперечатися з держслужбовцями. Історія, ніби як, знайшла щасливий кінець.
Але з тих пір один з цієї трійці – В.Могилевскій, зарікся зв’язуватися з українською митницею. Бо ну її, таку економію.
Історія друга, благодійна. П’ять років тому полтавська Ворскла – нечастий гість у єврокубках – зуміла пробитися в груповий етап Ліги Європи і в першому домашньому матчі мала приймати Ганновер. Німці якось з самого початку повелися не по-людськи. Спочатку керівництво клубу відмовилося від місцевої їжі і води – мовляв, край дикий, можуть і отруїти ще (про те, як сильно образилися на це гостинні полтавці, краще промовчати). Потім уроджений сибіряк футболіст Костя Рауш на передматчевій прес-конференції радісно заявив про те, що “радий повернутися на батьківщину”. Це зараз всі розуміють розмах імперських амбіцій російських (та, навіть тих, що з німецькими паспортами), а тоді це здалося милою помилкою. І справді, де Томськ, а де Полтава? Гості ще й виграли на додачу, ніж остаточно зіпсували настрій.
Рядові ж вболівальники Ганновера заслужили повагу. Особливо ті, хто залишився вдома і зайнявся збором гуманітарної допомоги для вихованців полтавських дитячих будинків. Назбирали чимало – одного тільки ношеного одягу і взуття вистачило з головою, як показала практика. Ніхто не намагався ні на кому заробити і нажитися. Точніше, майже ніхто, якщо не брати до уваги доблесну київську митницю. Вантаж банально завис: і полтавці не могли його отримати, і тому його ніхто не збирався відправляти. Хабар, яку просили так звані держслужбовці, для громадських активістів виявилася просто непідйомною.
Якщо вірити найбільш правдоподібною версією, то хеппі-енд трапився лише після втручання покійного нині президента “Ворскли” і тодішнього мера Кременчука Олега Бабаєва – людини, яка цінувала не тільки власну репутацію, але так само репутацію клубу та країни. Однак жалісливі німці з тих пір зареклися зв’язуватися з українською митницею, особливо в таких масштабах.
Історія третя, анахронічна. До іноземного громадянина перед вильотом з аеропорту починають посилено чіплятися митники. Починають тому, що іноземець заявив про відсутність предметів і цінностей, які необхідно декларувати. В результаті під час обшуку знайшлися “зайві” 800 доларів, які конфіскуються на додачу до штрафу за порушення Митного кодексу. Увага, питання: назвіть час і місце дії.
Дев’ять з десяти опитаних напевно дадуть відповідь щось на кшталт “Москва, 1983 рік” та будуть неправі. Правильна відповідь – Запоріжжя, 2016 рік.
Насправді, звичайно, все не так просто, як здається. Хоча б тому, що різні джерела надають на суд читачів різні версії подій. Одні стверджують, що злощасні 800 доларів були єдиною готівкою в гаманці громадянина Туреччини. Інші (самі чиновники) наполягають на тому, що у турка при собі була п’ятизначна сума в іноземній валюті, яка перевищувала дозволений для вивезення без декларації ліміт в 10000 євро. Але правда в тому, що ніхто не представив жодних документальних доказів, а новина на сайті УКРІНФОРМ про небачений подвиг колег, була благополучно видалена, проте те, що написано пером, тим більше – в інтернеті, не вирубаєш сокирою.
У будь-якому випадку, звичайно, варто відзначити, що турок висік себе сам подібно унтер-офіцерської вдови. Якби у нього вистачило розуму хоча б усно задекларувати наявні готівкові кошти, то все пройшло б як по маслу. Але важливо інше – як митниця-то то не дуже поспішає очищати свою репутацію, далеко не ідеальну і без цього випадку. Якби було чим відмиватися, хтось небудь вже виступив би перед пресою, а підгодовані інтернет-ресурси завалювали б користувачів спростуваннями. Але нічого цього не видно й близько.
Совок, на жаль, невикорінний.
Залишити коментар