Теплий вересень приємно продовжив сезон на Світязі (фото)

Ніби на календарі осінь, а за вікном погода, наче у серпні.

У минулі вихідні термометр показував 28−30 градусів!  Журналістка Наталія Кравчук наважилася продовжити купальний сезон, пише “Високий замок”.

І не де-не-будь: якщо вже  ловити літо за хвіст, то неодмінно на найкращому озері Волині — Світязі.

Окуні табунцями ходять просто під ногами

“У таку пору я тут ще не була. Бо зазвичай туристичний сезон у Шацькому краї короткий, погода «сира», літо рясніє дощами. Це вам не Крим. У кращому разі, спека тримається півтора-два місяці – і то з перемінним успіхом. Скажімо, нинішній липень добряче господарям «підмочив» прибутки – погожими були заледве днів десять. Зате коли знову почалася спека, туристи аж до Дня Незалежності щодня прибували тисячами”, – пише журналістка.

Та гамірний відпочинковий сезон на Світязі давно позаду. Уже позакривалися більшість торгових точок на Турбазі та Гряді, у селі Світязь розібрали атракціони, поїхало кіно. Не носять на пляжі гарячої кукурудзи – лише одна тітонька припрошує сиротливих туристів скуштувати її пампухів з ягодами чи згущенкою по десять гривень.

Оксамитовий сезон п’янить неймовірною тишею. Не галасує захмеліла молодь, не гримить з кожного кутка новомодна музика. Та й найближчий сусід, що гріє боки на сонечку за метрів десять-двадцять від тебе, не набридає довгими й голосними балачками по телефону. Можна досхочу ніжитися у теплих сонячних променях та слухати шепіт хвиль. Ніщо не дратує, не порушує твоєї рівноваги, не боронить злитися у гармонії з природою. Блаженство.

А водичка… Вона ще краща, ніж була влітку! Чистюсінька, як сльоза, і напрочуд тепла, адже Світязь, хоч і є найглибшим озером в Україні, біля берегів дуже мілкий. Вода швидко ловить сонце, прогрівається й поспішає віддавати своє тепло кожному, хто у неї ступить. Йдеш десять метрів, двадцять – а вода однаковісінько прозора, ще й світиться, граючись сонячними променями. Легкі хвильки спершу ніжно лоскочуть п’яти, потім сором’язливо цілують коліна… З кожним кроком відчуваєш неймовірну легкість у тілі. Заходиш по шию – і чітко бачиш не лише кожен вигин пальчиків на ногах, а й свої сліди, залишені далеко позаду.

А перед самісіньким носом пірнають за рибкою дикі качки. Поміж ними полюють на свою здобич і чайки. Птаство не лякається людей, не здіймається у небо, лопочучи крилами. Качка може випірнути й за два метри від тебе. Здається, ось-ось би впіймав за хвіст. Та їй не до тебе. Чому? Розумієш, глянувши під ноги. Там уже крутяться сімейки 10-15-сантиметрових окунів. Не бояться, підпливаючи зовсім близенько, а окремі навіть торкаються тебе. Їх сачками просто у тебе з-під ніг ловлять місцеві рибалки. Не на юшку чи тараньку – улов закидають у свої ставки, де розплодилося занадто багато малька.

Сонце подарувало гарну засмагу

На центральному пляжі у ці вересневі вихідні ще можна було взяти напрокат катамаран з гіркою (діти люблять з них з’їжджати просто у воду) чи човен. Хтось навіть красувався біля берегів острова на вітрильнику. На Турбазі ж усі катамарани стояли, припнуті до берегів заплави. Визирали з очерету, ніби сумуючи за тими днями, коли гойдалися на хвилях. Їм ще довго чекати своєї пори…

«Оксамитовим» туристам не до «купованих» розваг. Хтось приїхав зі сім’єю, щоб діти поніжилися в останніх теплих сонячних променях, хтось – із коханою половинкою, аби в тиші скупатися у хвилях любові. Замість «гір» порожніх пляшок з-під пива лише де-не-де валялися пляшки з-під шампанського… Лише на кілька годин цю ідилію порушили туристи з Києва, що прибули на Світязь двоповерховим автобусом. Усі – працівники однієї фірми (дводенне турне по Волині та Рівненщині їм оплатили роботодавці), ніколи не були у тутешніх краях. Емоції від побаченого довго не стихали. Було чути, як домовлялися між собою, що наступного року влітку обов’язково приїдуть сюди ще – цього разу з рідними. А ще два кола зовсім низенько над озером зробив чийсь невеличкий літак. Покружляв, погойдуючи крилами, і зник у далечінь.

…Поки запарювався трав’я­ний чай, забігла у душ. І, зирк­нувши у дзеркало, з подивом помітила: а я добре припеклася! Хоч сонечко осіннє, а силу таки має літню. Треба було намаститися захисним кремом. Та огірковий сік робить дива – на ранок неділі почервоніння було ледь помітне. Зате у понеділок на роботі кожен по-доброму позаздрив – засмага за два дні на хвилях осіннього Світязя була не гіршою, аніж у колег після десяти днів літнього морського відпочинку.