Час, що минає в дружній компанії, робить багатьох щасливішим. Багатьох, але не всіх.
Виявляється, люди з дуже високими результатами тестів IQ не входить до цього числа.
Як повідомляє портал naked-science, вчені запропонували “Саванну теорію щастя”.
Назва її вказує на стародавність багатьох наших переживань: передбачається, що на задоволеність людини ситуацією впливають не тільки її поточні наслідки, а й ті ті, які слідували з неї в минулому.
На першому етапі роботи вчені розглянули зв’язок між трьома факторами: оцінкою піддослідних за шкалою IQ, населення в місцях їх проживання і рівнем задоволеності життям. Відзначається, що люди частіше задоволені життям в не надто перенаселених містах. Однак якщо IQ виключно високий, цей ефект виявлявся зворотним – такі люди комфортніше почуваються в щільному оточенні інших.
Потім автори взяли три наступні чинники: IQ, задоволеність життям і залученість в спілкуванні – зустрічі, вечірки, телефонні розмови тощо. І знову “занадто розумні” показали себе зовсім інакше, ніж всі інші. Як правило, люди стають щасливішими, більше спілкуючись з друзями і знайомими. Однак власники високих і надвисоких IQ, навпаки, стають менш задоволеними, більше спілкуючись.
Автори вказують, що мільйони років наші предки жили групами мисливців і збирачів чисельністю близько 150 осіб. Тому надлишок людей в сучасних мегаполісах ускладнює нашу взаємодію з ними і робить нас менш щасливими. І навпаки: частий контакт і оновлення соціальних зв’язків з приблизно 150 знайомими потенційно корисні і приносять задоволення.
Але у людей з дуже високими значеннями IQ все не так: їх інтелект дозволяє виключно ефективно сприймати і адаптуватися до нових умов життя. Це приносить задоволення від життя в багатій враженнями і важко передбачуваній обстановці, але робить тихе “сільське” життя неймовірно нудним. З тієї ж причини їм цілком комфортно і на самоті.
Залишити коментар