На Волині мешканка села Підманове Шацького району Ганна Хомич вже 37 років чекає свого сина.
Про це йдеться в матеріалі Ніни Романюк на шпальтах Укрінформу.
Ганна Хомич досі не вірить у смерть сина Володі, який загинув у 1981-муу. Тридцять років батьки не ставили пам’ятник на його могилі, й тільки зовсім недавно дали дозвіл на його встановлення місцевій владі. Вони вважали сина живим, та були переконані, що в могилі поховали невідомо кого, але не їхнього сина.
За розповідями товаришів, машина Володимира Хомича нібито зірвалася в прірву, отож хоронити не було що. Все подальше своє життя батьки присвятили пошукам сина, бо всі екстрасенси й гадалки в один голос стверджували: він живий.
Кожні півроку вони приїжджали до Луцька, писали заяву в Червоному Хресті – й чекали. Розшуком безвісти зниклих у радянські часи займалася тільки ця організація, вона вела перемовини, домовлялася про викуп і т.д.
І вся інформація була практично закритою, бо на афганську тему було накладено суворе табу, яке зберігалося навіть у перші роки української незалежності. Можна було добути інформацію про всі військові конфлікти, стихійні лиха, тільки не про Афганістан.
Хомичів обнадіювали : “Ждіть. Моліться і надійтеся. А може він втратив пам’ять і взагалі не знає, хто він і звідки”.
Вони молилися, чекали й вірили. І може ця віра допомогла їм протриматися після втрати сина стільки літ.
Залишити коментар