Пятниця, 28 липня 2017,18:06

Жителям села Римачі накипіло: від них “відхрестилися” усі (ФОТО,ВІДЕО)

31.03.2017 / Відео, Новини

Від села Римачі до Євросоюзу – півтори години пішки й десять хвилин автівкою. Щоправда, від такої близькості з Європою місцевим ні холодно, ні гаряче.

Люди із сумом констатують: у Європі вони не потрібні, а українська влада про них забула, адже не дбає про найголовніше – їхніх дітей, йдеться у матеріалі щотижневика Волинські Новини № 12 (60) від 30 березня 2017 року, – повідомляє Інформаційне агентство Волинські новини.

До цього села з Луцька їхати добрих дві години. І якщо до Ковеля де вибита, а де горбата дорога захвату не викликає ні у водія, ні у нас, пасажирів, то від Ковеля відомою ягодинською трасою наш автомобіль летить без жодних затримок.

У село ми в’їжджаємо з надією побачити Європу. Ще б пак, тут до Єврозоюзу рукою подати: якихось сім кілометрів – і митний перехід. Крім того, в Римачах – адміністративна будівля митниці. Проте на ділі Європою тут не пахне.

Журналістів, у Римачі запросили місцеві жителі. Кажуть, що в них є проблема зі школою, яку не розв’язують роками. Людям накипіло, бо від них відхрестилися усі.

ПІД ШКОЛУ ПРИСТОСУВАЛИ КОЛИШНІЙ ІНТЕРНАТ

Майже три з половиною гектари території – на такій площі розміщені всі споруди Римачівсько­го навчально-виховного комплексу «ЗОШ І-ІІІ ступеня – дошкільний навчальний заклад». Цією величезною територією розкидані корпуси дитсадка, молодшої ланки, головного корпусу школи, їдальні та майстерні. Крім того, ще є величезний стадіон. Він замінює школярам і спортзал, і актову залу.

На території школи – жодної облаштованої доріжки, лише протоптані стежки. Розуміємо: коли піде дощ, будемо ловити ноги у слизькій багнюці. Одна стежка веде до їдальні, інша – до майстерні, потім звертає до стадіону і далі десь ховається в позаторішній траві. Ще одна через горбочок веде до червоної будки, на якій промовисто біліють великі букви «Ч» і «Ж». Остання споруда нас зацікавила чи не найбільше. Ми згадуємо близькість Європи та переглядаємося. Якось не віриться, що тут, у Римачах, для школярів так і не облаштували теп­лий туалет.

Головний корпус школи дивиться на нас старими шибками. З дверей вилітає зграйка школярів – вітаються, з цікавістю позирають на незнайомих гостей. Розхристані, в накинутому абияк верхньому одязі вони біжать кудись за школу. Розуміємо, що поспішають на обід у їдальню.

На порозі школи журналістів зустрічає директор навчального закладу Тетяна Іщенко. Розповідає: колись у стінах Римачівського НВК розташовувався інтернат.

«Ця будівля пристосована, а не типова для школи. Найбільша проб­лема – відсутність приміщень для навчання. Нам потрібні спортзал, котельня, актова зала. А ще – чотири класні кімнати для початкової ланки і їдальня», – розповідає педагог.

Під нашими ногами голосно рип­лять та прогинаються старі дош­ки. Всередині школи тепло, стіни пофарбовані. Створюється враження, що цей заклад, попри його старенький стан, люблять та вкладають у нього душу.

«Приміщення валиться, але зав­дяки спільним зусиллям педагогічного колективу й батьків тут хоча б косметичний ремонт роблять. Труби, підлога постійно гниють. А я вважаю, що діти мають мати достойне навчання в Україні, тому що це наше майбутнє», – до розмови долучається Наталія Корнелюк, яка працює в цій школі вчителем. За її руку міцно тримається маленький хлопчина.

«Тут навчається двоє моїх дітей. Третій теж скоро піде на науку. Сталося так, що школа ще не бачила капітального ремонту. Через постійні перебіжки від їдальні до туалету, від туалету до майстерні діти часто хворіють. Через те, що немає спортзалу, уроків фізкультури теж немає, а це позначається на здоров’ї школярів. Вони можуть узимку на лижах десь пройтися, але зазвичай замість уроку фізкультури – шашки, шахмати», – каже Наталія.

Про шкільні проблеми навперебій розповідають і діти. Нарікають: дуже люблять футбол, проте в негоду годі грати на вулиці. Тож рухливі школярі змушені проводити уроки фізкультури в чотирьох стінах.

«Погано, що нема спортзалу й не можна взимку вийти надвір. Доводиться робити фізичні вправи у класі, грати в шашки, шахмати або в теніс на другому поверсі школи. Хотілося б нову школу, особливо спортзал», – із сумом каже восьмикласниця Наталія Дахнюк.

А початкова школа, за словами дітей, розташована майже за півкілометра від основної. Там навчаються діти з першого до четвертого класу, та й то в дві зміни: перший і третій класи – в першу зміну, а четвертий і другий – у другу. Щоб поїсти в їдальні, їх щоразу збирають, одягають та ведуть через стадіон і в дощ, і в сніг.

«Навіть нам, що ми ближче до їдальні, аби сходити на обід, доводиться щоразу одягатися, йти в їдальню, там роздягатися. Так само з майстернею і туалетом. Весь час доводиться бігати туди-сюди», – нарікають старшокласники.

ОБІЦЯНКА-ЦЯЦЯНКА ВІД ВЛАДИ СЕЛЯНАМ

Як розповідають наші супровідники, їхню школу вже два десятиліття обіцяють добудувати. Тож саме спираючись на такі примарні плани, влада не дає грошей на капітальний ремонт.

«У нас 60 років ніхто не міняв труби. Торік ми хотіли це зробити, але треба 300 тисяч. Вирішили їх хоча б промити. Приїхали майстри, але боялися це робити будь-якими реагентами, адже думали, що труби не витримають. Ми почали протестувати, то нам замінили труби в двох класах, тепер вони найтепліші в усій школі, туди ходять грітися всі діти», – розповідає Наталія Корнелюк.

Директор школи додає: на добудову навчального закладу треба чимало – 20 мільйонів гривень. Майбутній проект школи розробили, проте вже встигли переробити – ціни, доки він лежав на столі в управлінні освіти, змінилися.

«Нам обіцяли поетапну добудову. Спочатку спортзал, потім котельню, бо вона розміщена у підвалі, що є порушенням технічних вимог. А тоді добудувати актову залу, чотири класні кімнати для початкової ланки і їдальню. Але кошти виділять тільки на добудову. Попри те, що старе приміщення школи потребує заміни вікон, дверей, ремонту підлоги, це не передбачено», – розповідає Наталія Корнелюк.

За словами місцевих, сільська рада вже давно розробила проект добудови школи. Проте чиновники райдержадміністрації поклали його в далеку шухляду та нічого із ним не роблять.

«Ще п’ять років тому ми розробили проект добудови школи за гроші сільської ради. На це виділили 120 тисяч гривень із бюджету. У 2016 році після довгих перемовин із райдержадміністрацією та відділом освіти наша сільська рада виділила ще 50 тисяч гривень на розробку цього документу», – розповідає голова Римачівської сільської ради Богдан Зосимчук.

Голова фракції політичної партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» у Волинській обласній раді, радник голови обласної ради Вячеслав Рубльов каже, що нинішня будівля школи не відповідає санітарним вимогам до організації навчального середовища та потребам учнів. Каже: близькість від кордону дає змогу місцевим жителям написати проект для програми транскордонного співробітництва й виграти грант на добудову школи. Та найбільше депутата обурило те, що в цьому навчальному закладі досі не побудували внутрішньої вбиральні.

«Гроші на побудову санвузлів у школах виділяють уже кілька років. З бюджету області постійно скеровують кошти на облаштування туалетів усередині корпусів. Наприк­лад, у Шацькому районі змогли побудувати санвузли за 200 тисяч гривень. У цю суму включено вартість побудови, накриття, внутрішні роботи й купівлю сантехніки. Розв’язанням цього питання опікується управління освіти, яке виділяє школам на це кошти, районні адміністрації контролюють процес на місцях. Я думаю, вони не зацікавлені. Напевно, їхні діти вчаться в тих школах, де є санвузли, і місцеві чиновники просто не звертають на таке уваги. А якщо є безкарність, то вона призводить до того, що ці розпорядження не виконують», – переконаний Вячеслав Рубльов.

Щоб проект добудови школи отримав фінансове підґрунтя, Вячеслав Рубльов пропонує написати звернення до голови Волинської обласної ради Ігоря Палиці з проханням виділити кошти з обласного бюджету на умовах співфінансування з місцевого бюджету.

«Коли буде розподіл вільних залишків із бюджету, ми могли б внести перші 500 тисяч гривень як співфінансування з обласної ради. Це потрібно, щоб Державний фонд регіонального розвитку взяв до розгляду проект добудови школи», – каже депутат.

…Після закінчення уроків у школі було гамірно. Батьки підписували звернення до голови обласної ради. Зневірені селяни отримали надію на те, що про їхню проблему не забудуть, а діти таки ходитимуть у школу європейського стандарту.

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*