Згоранська спортивна школа: без власного даху, та все ж зі здобутками

29.03.2020 / Новини, Спорт
Згоранські волейболісти щороку радують успішними виступами на обласній арені.

Своєрідною візитною карткою Згоран, завдяки якій це село знають не тільки на теренах району, а й в області та за її межами, разом із санаторієм та чудовими озерами є місцева спортивна школа. Її заснування у 1998 році саме тут не випадкове, адже Згорани — одна з небагатьох зон, де чудово можна сумістити відпочинок на озері зі спортивними змаганнями.

Власне, географічне розташування села відіграло свою роль у підборі видів спорту, які планували культивувати у спортшколі: дзюдо, футбол, волейбол, греблю на байдарках і каное. Щоправда, з водним видом так і не склалося, адже для цього потрібен був відповідний інвентар і тренер. Отож, школа розпочала свою діяльність, розвиваючи один вид боротьби та два ігрових, – пише газета Наше життя.

Цікаво, що і тоді, і нині заклад як не мав, так і не має свого приміщення — для занять використовують спортзал місцевої загальноосвітньої школи, а влітку діти, які відвідують секції з ігрових видів спорту, займаються просто неба.

Ця обставина стала однією з причин того, що у 2006 році у Згоранах закрили секцію дзюдо — стареньке татамі, яке доводилося щоразу розгортати і згорати, оскільки після дзюдоїстів ще потрібно було займатися волейболістам і футболістам, врешті-решт не витримало «лихої долі» і стало непридатним. Новим сільських спортсменів так ніхто не забезпечив…

«Відновлення роботи секції дзюдо стане можливим, якщо буде зроблено за прикладом Рівненської ОТГ: у Рівному виділили приміщення, забезпечили інвентарем, і тепер тут діє відділення від Любомльської ДЮСШ, — каже багаторічний директор, а нині тренер Згоранської спортшколи Василь Саць. — Ми ж тепер зосередилися на ігрових видах: волейболі, пляжному волейболі та футболі».

Сьогодні, окрім Згоран, філії школи діють у селищі Головне, селах Гуща і Полапи (футбол), Рівне (волейбол). Сьогодні тут займається 186 дітей, з яких 108 — футболом, решта — волейболом. Секретам спортивних умінь їх навчає сім тренерів (4 з волейболу і 3 — з футболу, які, щоправда працюють на чотирьох тренерських ставках, переважно суміщаючи цю роботу з викладацькою у навчальних закладах.

Щодо фінансування, то на цей рік для функціонування школи з районного бюджету було виділено 295 тисяч гривень, близько 130 тис. — Рівненська ОТГ, понад 50 тисяч — Головненська. Торік дещо оновили спортивний інвентар, придбали форму для волейболісток.

«Попри непрості умови, діти все ж займаються, беруть участь  у різноманітних змаганнях і мають здобутки, — каже Василь Саць. —  Найбільші вони — у вихованців секції волейболу, які останні п’ять років регулярно потрапляють до числа призерів спартакіади школярів Волині, обласної спартакіади «Волинь спортивна» та обласних спортивних ігор школярів. Зокрема, вже у цьому році здобули третє місце на спортивних іграх».

Зауважмо: у цих досягненнях — вагомий внесок дружини нашого співрозмовника, Ніни Саць, яка нині очолює заклад.

Нерідко буває так, що відвідуючи у дитинстві та юності спортивну школу, частина з нас потім присвячує себе сфері фізкультури і спорту. Згоранська спортшкола у цьому плані не є винятком. Наприклад, Віталій і Борис Оксентюки — сини місцевого вчителя фізвиховання та спортивного активіста Павла Оксентюка. Віталій викладав фізичне виховання у Рівненській ЗОШ (нині він очолює цей заклад), а Борис свого часу працював тренером у Згоранській спортшколі. І досі активним спортсменом є нинішній вчитель фізвиховання Гущанської школи Іван Чоботан, який теж «родом» зі Згоранської ДЮСШ. У цьому ж закладі перші спортивні кроки робила й Світлана Оксентюк, яка свого часу очолювала ДЮСШ у Камені-Каширському.

Варто згадати і сина нашого співрозмовника, Михайла Саця, який є майстром спорту по дзюдо і самбо та має здобутки на всеукраїнській арені, а два роки тому здобув п’яте місце на чемпіонаті Європи.

Сьогодні, з огляду на адміністративно-територіальну реформу Згоранська сільська рада й досі не приєдналася до жодної з ОТГ. Відтак, на роздоріжжі й місцева спортивна школа. І думати не хочеться, що у реформаторському вирі про цей заклад забудуть — це було б злочином. Адже є потенціал для його розвитку і навіть забезпечення приміщенням. Про що мова? Нещодавно наша газети розповідала, що наразі у повітрі витає тема закриття школи при  санаторії Згорани. Чому б у такому разі її спортзал не передати для занять спортсменам? Це ж навіть можна було б вести мову і про відродження секції дзюдо.

Словом, є над чим думати державним мужам. Навряд чи хтось сперечатиметься, що розвиток і популяризація фізичної культури і спорту, особливо у місцях масового відпочинку, має бути одним із найголовніших пріоритетів держави, яка вважає себе цивілізованою, адже чим більше людей надає перевагу здоровому способу життя, тим здоровіша нація. А сьогодні це ой, як важливо, чи не так?

Василь БОРОВИЦЬКИЙ

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*