Минулої суботи на 75-му році обірвалося життя відомого волинянина Василя Степановича Гея. Він помер за улюбленою справою — читанням книги. Друзі покійного розповіли, що у нього обірвався тромб. Сьогодні знаного волинянина провели в останню путь. Поховали його на кладовищі поблизу села Гаразджа під Луцьком.
Довідка:
Василь Гей – член Національної Спілки письменників України з 1974 року.
Народився 14 січня 1942 року в селі Заболоття Любомльського району. Після закінчення семирічки у рідному селі та десятирічки в селі Головно Любомльського району працював завідувачем сільської бібліотеки та клубу, вчителював, служив у війську. Повернувшись після трирічної служби в армії, став працювати кореспондентом Любомльської районної газети. Звідти запрошений на роботу в обласну молодіжну газету до Луцька, де був кореспондентом, завідувачем відділу, керівником літературної студії “Лесин кадуб”. Водночас навчався на редакторському факультеті Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова у Львові. У 1989-2006 роках очолював Волинську організацію Національної спілки письменників України. Поет, прозаїк, критик, публіцист. Лауреат літературної премії імені Андрія Головка, літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського та міжнародної премії імені Дмитра Нитченка. Член ради Національної Спілки письменників
Окремими виданнями вийшли книги “Закон вірності” (1973), “Крила Світязя” (1978), “Витоки” (1979), “Вічно пам’ятати” (1983), “Кольори вересня” (1985), “Краплі на листі” (1987), “Лесин кадуб” (1991), “Під сузір’ям калини” (1993), “Підрубане дерево роду” (1996), “Яворник” (1997), “Де маминим голосом тиша мовчить…” (2001), “Зоря з криничної води” (2002), “Кривавник рідного слова” (2004), “Вихор у стиглому житі” (2004) та ін.
Залишити коментар