Неділя, 7 червня 2020

Від маляра-штукатура до режисера та керівника театральної студії: як житель Любомльщини реалізував свою мрію

07.01.2020 / Новини, Статті

Кілька років тому ім’я Вадима Хаїнського, на той час  учня Любомльського професійного ліцею, регулярно з’являлося у публікаціх місцевих ЗМІ, де висвітлювалися здобутки юних талантів району.

Здібний хлопчина фактично з перших днів навчання став активним учасником драматичного гуртка «Мистецтво художнього слова», виступав на різноманітних конкурсах районного, обласного і всеукраїнського рівнів, пов’язаних з театральним мистецтвом і декламуванням поезій, і доволі часто повертався як не в якості переможця, то призера. Про це йдеться у газеті «Наше життя» на 18 грудня.

Керівник драмгуртка Тетяна Зінчук, яка стала першою творчою наставницею Вадима, пригадує:

«Звісно, не все вдавалося одразу, та юнак виявився доволі  наполегливим і старанним. Дуже швидко запам’ятовував текст. Був слухняним, як в народі кажуть, безвідмовним. Відчувалося, що театральне мистецтво йому до душі.

Пам’ятаю, якось ліцей був закритий на карантин, то він до мене додому приходив займатися перед конкурсами.

Досягнення Вадима — це все-таки у першу чергу результат його наполегливої праці, старань. Звісно ж, приємно, що полюбив театр, художнє слово і пішов цією стезею, хоч заробітки там мізерні. Не цурається: завжди, коли приїжджаю зі своїми вихованцями до Луцька на той чи інший конкурс, — підійде, поспілкується».

Сьогодні Вадим Хаїнський — режисер театралізованих заходів та свят Палацу культури м. Луцька та художній керівник зразкової театральної студії «Бешкетники».  Сам герой цієї публікації зізнається, що на перших початках не планував пов’язувати себе з театральним мистецтвом.

«По закінченні дев’ятого класу  Куснищанської школи вирішив здобувати фах маляра-штукатура, — пригадує. — Все-таки це перспективна професія як з точки зору затребуваності, так і з позиції оплати.

Звісно ж, старанно опановував професійні знання, і за це щиро вдячний усім своїм викладачам, але й театральне мистецтво, премудрості якого черпав у драматичному гуртку під керівництвом Тетяни Григорівни Зінчук, захоплювало все більше й більше. Відчував, що це моє».

Тож і не дивно, що отримавши диплом випускника ліцею, наш співрозмовник тут же вирішив вступати до Волинського державного училища культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського, а потім закінчив Рівненський державний гуманітарний університет, здобувши спеціальність режисера драматичного театру, викладача.

«На кожній сходинці біографії старався здобути практичний досвід, — розповідає Вадим Хаїнський. — Ще під час навчання в училищі культури підробляв з однокурсниками аніматором у майстерні свята «Слід»: проводили різноманітні святкові заходи, корпоративи тощо.

Багато знань і вмінь отримав у Волинському академічному театрі ляльок, поєднуючи цю роботу із роботою методиста у Палаці культури Луцька. Це і співпраця із професійними людьми, які є професіоналами своєї справи, це художники, режисери, звукорежисери, художники по світлу, костюмери тощо. Тут великі ресурси, яких немає в аматорських театрах чи будинках культури.

За чотири роки роботи полюбив театр ляльок, навіть не уявляєте наскільки він різноманітний! Вже будучи задіяним майже у всьому репертуарі, було складним рішенням покинути театр… Довелося обирати!

До речі, для мене дуже щемливим моментом було коли до театру завітали мої земляки — діти з Куснищанської школи і моя перша вчителька. Та все ж основну частину знань і досвіду здобув саме у Палаці культури. Тут відчув, що можу спробувати реалізувати себе у режисурі, творити».

На сьогодні головним своїм творчим здобутком, можна сказати — дітищем, молодий режисер вважає створення у 2016 році дитячої театральної студії «Бешкетники».

З сайту луцького Палацу культури дізнаємося, що навчання дітей тут проходить змістовно й цікаво і переважно в ігровій формі: у вигляді захоплюючих тренінгів, постановочних робіт, різного роду театральних експериментів, які надають дітям сценічного досвіду, розкутості, майстерності, а виступи перед глядачами формують впевненість у собі.

В театральній студії малеча навчається слухати, висловлювати свою думку, працювати в колективі,  знайомиться з прекрасним світом мистецтва та опановує навики притаманні справжнім акторам. Окрім участі у виставах діти показують себе як декламатори та ведучі.

«Поступово у нас сформувався свій постійний репертуар, який поповнюємо, — каже співрозмовник. — Це лялькова вистава «Пригоди Колобка», «Осіння верстка» поезій Віктора Лазарука», вертеп «Притча про шлях до Ісуса»,  вистава за казкою Лесі Українки «Біда навчить», вистава за оповіданням Олександра Олеся «Грицеві писанки», інсценізація «Шлях до мрії або шукання сонця» за казкою Клави Корецької «Сонячна дівчинка», «Зимова хуга» — поетична вистава за творами волинських письменників тощо.

Наші вихованці брали участь у різноманітних всеукраїнських фестивалях у Львові, Рівному, Харкові, Києві, Луцьку, не раз потрапляли у призери».

Прикро констатувати, але заробітки у галузі культури сьогодні, на жаль, не такі, як хотілося б. Навіть той же маляр-штукатур сьогодні може заробити значно більше, ніж режисер в закладі культури обласного центру. Цікавимося у співрозмовника, що ж утримує його у цій галузі.

«І справді, нині театральне мистецтво не приносить великих прибутків, — погоджується Вадим. — Та далеко не все вимірюється грішми, бо, окрім доходів, свою роль ще відіграє можливість  займатися улюбленою справою. Завжди з радістю йду на роботу і з радістю повертаюся. А коли ще й бачиш результат, прогрес, то це просто окрилює!».

Режисер зізнається, що з огляду на шалену зайнятість у рідній стороні буває нечасто. До слова, й хобі його пов’язане з мистецтвом. Мова про театр «Гармидер».  Це своєрідний самостійний прогресивний організм, колектив однодумців, яким цікавий експериментальний театр.

«Нічого не поробиш, — каже. — У нас така робота, що коли усі святкують, ми працюємо. Навіть той же Великдень чи Різдво. Єдина можливість це — відпустка влітку, коли можу приїхати на рідні терени,  почерпнути  натхнення, поспілкуватися з рідними мені людьми, друзями».

З огляду на те, що розпочались новорічно-різдвяні свята, від режисера наостанок линуть побажання землякам.

«Найперше — миру, — віншує співрозмовник.— Щоб врешті-решт закінчилися бойові дії, щоб ми не переживали, не хвилювалися, не думали більше про це. Нехай у всіх буде міцне здоров’я. Ну а як працівник галузі культури, бажаю усім достатку, гідного рівня життя, щоб кожен завжди мав час і можливості завітати на ту ж виставу чи концерт і бодай на кілька годин долучитися до прекрасного».

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*