Понеділок, 22 січня 2018,21:34

Вертеп: що це і чому його так чекають в українських сім’ях на Різдво (ФОТО)

07.01.2018 / Новини

Щороку християнські родини з настанням величного свята Різдва 7 січня чекають у своїх домівках на прихід вертепу. Такий собі мандрівний театр, який з хати до хати прославляє новонародженого Ісуса Христа у Вифлеємі.

Вертеп – це молитовне прославлення Бога через театральне дійство та комічне відображення побутового життя, якого вже дотримуються декілька століть поспіль. Однак вертеп бере свою основу далеко не з християнства, а з ще давнього шанування Нового Сонця, Нового Хліборобського Року, що починається з поворотом сонця на весну, – пише сайт 24.

Саме тому різдвяний вертеп тісно в’яжеться з віруваннями в щасливий почин та з магічними діями, що мають забезпечити в новому році добрий урожай.

В Україні старовинний мандрівний маріонетковий театр виник в барокову добу (друга половина 17-18 століття). Хоча перша письмова згадка про вертеп датується ще 1666 роком і вона міститься в матеріалах львівського ставропігіального братства.

Існують й інші припущення щодо першого вертепу: це 1591 і 1639 рр., також скоморошні “игры, глаголемыя куклы”, які побутували ще в Київській Русі, а звичай “ходіння з куклами” відомий ще з 1573 року.

Тоді вертеп складався з дво- або триповерхового дерев’яного ящика, де на третьому або другому поверсі показували різдвяну драму, а на другому і першому, або лише першому, – механічно прив’язану до неї сатирично-побутову інтермедію. Ці поверхи за християнською традицією трактувалися як “підземелля”, “небо” і “земля”.

Першу різдвяну частину вертепу, яку називали “свята”, мала зазвичай стабільну композицію, а от друга частина змінювалася в залежності від місцевих умов, традицій та дотепності вертепника.

Самі вертепні ляльки, які рухалися за допомогою прикріплених до них знизу дротів, мали свої окремі ролі. Ними рухав вертепник, який стояв позаду скрині і водив ляльку по прорізах у підлозі, спостерігаючи за дією у спеціальні віконечка.

Ляльок у вертепах могло бути до 40. Вертепник говорив і співав за всіх героїв, змінюючи голос для надання певної характеристики персонажам та брав відповідальність на себе за цілу постановку.

Зі століттями вертеп видозмінювався – до нього почали приставати різні музичні супроводи, які додавали видовищу більшої містерії. Згодом ляльковий вертеп перетворився у “живий” вертеп, виконавців яких інколи іменували машкаратами, – ця назва походить від слова “машкара”, що означає маска, личина.

Це був наче маскарад, який ніс добрим людям звістку про народження Ісуса Христа. У вуличному Вертепі ходили колядувати діти й підлітки, а в машкарати приймали лише дорослих парубків: діти бути одягнуті в звичайний одяг, а дорослі, котрі грали серйозніші ролі (смерть, царя, янголів) були в масках.

Зазвичай учасники “живого” вертепу готують заздалегідь релігійну виставу, розподіляють ролі, вчать віршовані тексти, шиють та лагодять костюми. Дійовими особами у таких вертепах є: Ангел, Пастушки, Три Царі, Жид Мошко та його дружина Сура, Чорт, Смерть, Цар Ірод та його воїни, Козак та інші. З вертепом також часто ходять колядники старшого покоління.

Вертепну драму зазвичай ділять на дві дії — релігійну та світську, але, розвиваючись, вона майже завжди втрачає релігійний характер, що призводить до злиття обох частин вистав вертепу в цілісну дію.

Сюжети різдвяних вертепів були більш-менш однакові: цар Ірод дізнається від волхвів та трьох царів, що народився Христос, претендент на його престол. Щоб позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому вбити всіх вифлеємських дітей віком від 2 років і молодше.

Воїн виконує наказ, але одна стара баба Рахиль не дає свою дитину на побиття, тому озлоблений Ірод наказує вбити її дитину. За такий страшний злочин смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його в пекло. Після смерті Ірода у постановці, з піснями та танцями, з’являються циган, лях, москаль, жид, селянин, дід, баба, панотець або ж інші.

“Живі вертепи” часто діляться на три основні вікові групи: маленькі діти, віком приблизно від 6 до 10 років, у другій — діти 11-15 років, третя — молодь.

Сценарії Вертепу записували, запам’ятовували селяни і передавали з покоління в покоління, так як вони були засновані на реальних історіях з побуту українців. Справжній фольклор, який часто видозмінювався та доповнювався в залежності від подій.

З плином часу, простота та зрозумілість сюжету відродила вертеп у західних і центральних регіонах України. Стало помітно більше вертепних композицій у костелах, на площах та у великих магазинах, почали з’являтись вертепні театри на дитячих святах у садках та школах. У період різдвяних свят відкривається багато гуртків по створенню фігурок та ляльок для вертепу з дерева, паперу, у вигляді оріґамі та інших матеріалів.

Особливими є також вертепи, які з року у рік виставляють у наших храмах як візуальне нагадування про радісне народження Христа у бідній стаєнці, і маленькі крихітні вертепи на тетраподі, і масштабні, розміром у людський ріст композиції, які встановлюють на церковному подвір’ї.

Все це несе великий вклад у нашу історію. Багато дослідників та українських письменників досліджували явище вертепу і, що цікаво, його актуальність не зменшується з роками.


“.. Христос народився!”

Ми чекаємо на вертепне дійство у своїх домівках під час різдвяних свят, ми чекаємо його на місцях роботи, коли доводиться працювати у свято Різдва, ми чекаємо його на вулицях міст і сіл, тому що саме актори вертепу додають справжнього духу Різдва, який нам завжди потрібний незалежно від віку, погоди чи місця перебування.

Читайте також:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*