Любомльську фірму «Агродвір» знають не лише в районі, але й поза межами області. Підприємство існує вже 15 років й зайняло таку потрібну для Любомльщини і на час свого заснування незайману нішу, як ремонт та продаж сільгосптехніки, сплачує близько мільйона гривень податків у бюджет.
Журналіст “Нашого життя” поспілкувався з керівником «Агродвору» Віталієм Якимлюком про діяльність підприємства, специфіку роботи та перспективи й плани надалі.
— Віталію Івановичу, що за останні 5 років діяльності додалося? З’явились якісь нові напрямки?
— Відкрився магазин запчастини до сільгосптехніки, додалось перевезень, трохи більше стало вантажних автомобілів, виходячи з того і водіїв. Напрямок яким був, такий і лишається. Якби не відомі події в країні, то, звичайно ж, розширилися б більше.
— Скільки у вас зараз працевлаштовано людей?
— Зараз у нас майже два десятки працівників, усі офіційно оформлені. Якщо приходять влаштовуватися і кажуть, що з якихось причин не хочуть офіційного працевлаштування, то таким доводиться відмовляти.
Адже коли ти офіційно оформлений, є якась трудова угода то тоді маєш і певні зобов’язання. Тоді на людину можна і якось вплинути, воно і дисциплінує, притримує на роботі, є якась професійна відповідальність. Був у Німеччині, бачив як там працюють, взяв дещо собі на озброєння, наприклад, ввів стабільний графік роботи: працюємо з дев’ятої до шостої — годину і сорок п’ять хвилин відпрацював, далі — перерва на п’ятнадцять хвилин. З першої до другої — обід. Раніше працювали і в суботу, однак, зараз відмінили, бо багато людей із сіл, поки іще доберешся додому, а в кожного сім’я, якесь господарство. Роботи усієї все одно не переробиш, але якщо якісно працювати, то вистачає й цього.
— Яка середня зарплата, якщо не секрет?
— Від 8 до 11 тисяч, звичайно, що водії отримують більше. В магазині продавець має 8-9 тисяч плюс відсоток від продажі, в теплу пору року виходить трохи більше, взимку менше. Зараз багато наших земляків працюють у Польщі, хваляться, що отримують 10 злотих в годину, в день сто злотих.
Кажу своїм робітникам: хлопці, хто хоче, може залишатися після роботи, понаднормові години оплачуються удвічі більше, тож якщо працювати тут, як у Польщі, по десять годин, то виходить те саме. До того ж там, наприклад, зварювальник спалює по три пачки електродів за день, а у нас аби десять електродів спалив. І трудовий стаж маєш, і вдома завжди.
— Яка географія поїздок ваших водіїв?
— Їздимо по усій Європі: Польша, Чехія, Словаччина, Франція, Бельгія, Голландія, в основному здійснюємо негабаритні перевезення.
— Чи вважаєте себе успішним підприємцем, і якщо так, то в чому секрет успіху?
— В плані успішності то, думаю, що так, адже створив фірму з нуля… А секрет?.. Треба наполегливо працювати 24 години на добу. Я коли збираю хлопців, то завжди кажу, що успіх буде тоді, коли ми усі будемо дбати про загальну справу, коли ми будемо однією командою.
Сам я за освітою вчитель, завжди намагаюся знайти такий підхід до людини, щоб її не образити, коли потрібно якось вплинути, то намагаюся робити це в жартівливій формі. Якщо хтось десь проштрафився, то покарати так, щоб він не образився, не принизити його гідність і водночас, щоб він відчув, що винуватий. Покарати можна, але завжди треба дати шанс виправитися, щоби людина могла могла заробити ту копійку. Кажу, ну підеш ти з роботи, я візьму іншого, і що від того зміниться? Сідаємо разом, розмовляємо, запитую, що не влаштовує: робоче місце, зарплата, спецодяг і т.д. і при розмові стараємося знайти точки дотику.
Якщо цього не вдається зробити, тиснемо одне одному руки, розходимося і все ж залишаємося друзями. Нема такого, щоб я когось звільнив і не виплатив зарплати, чи повираховував із нього. А для тих, хто хоче працювати у нас, двері завжди відкриті. Так само намагаюсь працювати і сам. Нема, наприклад, чоловіка, щоб сісти за кермо, хтось, буває, захворів, сідаю і їду сам, корони у мене на голові нема.
— Ми знаємо, що, окрім усього іншого, ви іще й любитель футболу, облаштували неподалік свого підприємства майданчик з мініфутболу…
— Це справді так. Шкода, що цього року покосили на початку літа, а потім настала спека і воно все вигоріло, потім почало рости зілля, але я цього так не залишу, покропимо від бур’янів, доведемо справу до кінця. Тут у нас поруч прекрасна природа, алейки, діти на роликах катаються. Хто живе неподалік, знає, що безладу тут немає, я не дозволяю смітити ні малому, ні старому, якщо вже накидають пляшок, то беру сторожа, тачку, прибираємо і вивозимо.
Вважаю, що якщо внести людям у свідомість якусь культуру відпочинку, то увесь прилеглий район тут би відпочивав. Іще рік-два і берізки тут підростуть, в планах вирубати чагарники, поставити турніки, капітальну альтанку…
Так само і для своїх працівників плануємо побудувати зону відпочинку. Родзинка проекту — майже завершили будівництво лазні, яка буде працювати як для «своїх», так і для усіх бажаючих, лишилось провести воду. Наостанок зазначу, що колектив у нас дружний, більшість великих свят намагаємося відзначати разом і завжди прагнемо цю гарну дружню атмосферу підтримувати і у будні. Думаю, у такому форматі ми зможемо досягти багато.
Розмовляв Віктор ПИЛИПЕНКО,
фото редакції “Наше життя”.
Залишити коментар