Черепно-мозкову травму та перелом руки отримав 2014-го під час Революції гідності в центрі Києва 41-річний Валерій Фізік із селища Головне Любомльського району на Волині.
Три тижні лікувався в Польщі. Коли повернувся додому, дружина подала на розлучення, – пише Gazeta.ua.
— Як почався Майдан, був на заробітках у Смоленську, — з Валерієм Фізіком зустрічаємося біля пам’ятного знаку загиблим під час Революції гідності на вул. Інститутській у столиці. Тут він отримав травму. — На новорічні свята приїхав додому. Наприкінці січня вирішив відвідати Київ. Думав, походжу, подивлюся, а ввечері вирушу назад. На Хрещатику зі спини помітив низького чоловіка, який рубав дрова. Був схожий на мого молодшого брата Василя. Обійшов — справді він. Більш як шість місяців не бачив його, бо я постійно на заробітках був. Поговорили. Вирішив залишитися.
На вулиці починає дощити. Заходимо в кав’ярню. Валерій у спортивних штанях і шкірянці. Часто усміхається.
— Із братом жили біля монумента Незалежності в саморобному наметі з тирсоплити, накритому плівкою. Був низький. Нахилялися, аби увійти. Спали на піддонах. Під ними тримали палиці, щоб бути напоготові. Місцевий чоловік приніс нам саморобну буржуйку — змайстрував її зі старого сейфа. Деколи з десяток людей у намет напихалися, щоб зігрітися. У сотню не записувався, був у “Громадському секторі”. Попросять води принести, чи в Будинок профспілок щось занести — все робив. Вечорами патрулював вулиці. На Грушевського будував барикади з мішків із піском.
Валерій Фізік витягає з внутрішньої кишені куртки фото. На ньому він лежить на бруківці з перев’язаною головою. Крізь бинти проступила кров. Над ним схилилася жінка в червоній жилетці “Невідкладної допомоги”.
— 18 лютого, коли на сцені оголосили мирний протест, узяв у Будинку профспілок протигаз і будівельну каску, з-під піддонів витягнув палицю і пішов разом із “Громадським сектором”. Був на Інститутській — тримав стіну, щоб “Беркут” не прорвався. Відбивалися димовими шашками, бруківкою та коктейлями Молотова. Стояли годину-дві. Раптом “Беркут” з’явився з іншого боку і нас здавили. Ми дали задню в бік Хрещатика. Далеко не втік. Біля Нацбанку впав. Одразу налетіли кілька “беркутівців” і почали бити. Будівельна каска розлетілася в перші секунди. То відключався, то приходив до тями. Рукою намацав, що голова мокра від крові. Коли вдарили по руці, відключився. Отямився — мене маскують шматтям і як мішок закидають у машину швидкої допомоги.
У київській обласній лікарні Валерія знайшла волонтерка 58-річна Світлана. Допомогла перевезти чоловіка у Вишгород — там було безпечніше. Потім домовилася про лікування Фізіка в Польщі.
— Зі Світланою зустрілися на Майдані. Вона підійшла: “Може, вам щось треба поїсти чи телефон поповнити?” Давала гроші то на сигарети, то на поповнення. Вона працювала в кафе поряд із Майданом. Інколи пекла пиріжки і приносила нам. 18 лютого Світлана подзвонила мені. Просила не йти на Інститутську. Мовляв, будуть заворушення. Не послухав. Знайшла мене вже у лікарні. Разом зі мною поїхала в Польщу. Жила у священика. Постійно провідувала й носила їжу.
У Польщі Валерій тиждень лежав у комі. Там його прооперували. Після травми чоловік перестав чути на ліве вухо.
— Ходити не міг. Медсестри мене перевертали й возили на колясці. Коли пробував піднятися — заносило. Через три тижні сам попросився, щоб виписали. Колега забрав машиною. Відвіз до дружини. Ходити нормально ще не міг, але схопився за косу — хотів город покосити. Почало мене хитати. Дружина побачила, що з мене толку немає. За місяць подала на розлучення. Донька Оля залишилася з нею. Їй 14 років.
Валерій Фізік переїхав до Києва. Орендує кімнату в комуналці. Ніде не працює. Має посвідчення ветерана війни другої групи.
— Хотів влаштуватися офіціантом і охоронцем. Після співбесіди питали, чи маю інвалідність. Чесно казав, що в мене друга група. Брати на роботу відмовлялися.
Залишити коментар