Понеділок, 18 листопада 2019

Уродженець Любомля — один із найвідоміших вчених-філологів світу

23.10.2019 / Новини, Статті

23 жовтня —  135 років від дня народження Н. І. Букатевича (1884-1984) – українського етнографа, історика, мовознавця, професора, кандидата філологічних наук, який народився в Любомлі. Він став відомим вченим на весь радянский союз, його монографії знали закордонні науковці.

“Народився Назарій Іванович Букатевич 23 жовтня 1884 року в м. Любомль у сім’ї лісного об’їждчика. Його батько, Іван Тимофійович Букатевич, працював у лісі і жив в лісному будинку біля с. Борки тодішньої Любомльської волості Володимир- Волинського повіту”, – написав у соцмережах історію про життєвий шлях відомого уродженця Любомля директор Любомльського краєзнавчого музею Юрій Фініковський.

Як зазначив у дописі Юрій Фініковський, у Любомлі майбутній вчений отримав початкову освіту, згодом навчався в Тартуському (колишньому Юр’ївському) університеті, де закінчив в 1911 році історико-філологічний факультет. Там він прослухав курси філологічних наук відомих професорів Д.М. Кудрявського, Н.К. Грунського, Є.В. Петухова і ін.

Розпочав свою трудову діяльність Назарій Іванович на посаді сільського народного вчителя. Трудовий шлях продовжив на посаді викладача російської мови та літератури в жіночій гімназії м. Сідлець. Незабаром став її завідувачем.

Мирне життя перервала Перша світова війна. У зв’язку з наступом німецьких військ гімназію зі своїм молодим завідуючим евакуювалися на схід. Протягом багатьох років Н. І. Букатевич очолював Одеську казенну жіночу гімназію. Після революції, вже з 1918 року, він став викладати предмет, якого ніколи не було в програмах старих гімназій і звався він «українська мова». Цей предмет почали вивчати від першого до найстарших класів.

«Новий викладач не був схожий на гімназійних вчителів, яких ми бачили до того. Наче широкий простір українського степу ввірвався разом з ним у стіни старої гімназії — майже ровесниці нашої Одеси, а мелодійне українське слово забриніло наче музикою на уроці» — згадував його учень, професор, доктор філологічних наук Андрій Недзвідський.

Одразу новий викладач зумів зацікавити слухачів своїм предметом, більшість з них була дітьми міста, далекими за тих часів – внаслідок політики, впроваджуваної царизмом — і від української культури, і від української мови.

Та вже на початку 1919 року влада в місті опинилася в руках білогвардійців і англо-французьких інтервентів — почалось знову переслідування, репресії всього українського. У всіх класах українську мову з шкільного розкладу виключили, а натомість на ці години поставили додаткові уроки співу.

Після звільнення Одеси Червоною Армією в навчальних закладах почали викладати українську мову. В 1922 році викладачі колишньої Рішільєвської гімназії заснували на вулиці Артема радянську трудову школу №50, яка дістала ім’я Льва Толстого. Там короткий час викладав українську мову й літературу Назарій Букатевич і з того ж року він почав викладати лінгвістичні дисципліни у вузах Одеси.

В 1920-х роках Назарій Іванович в Одеському інституті народного господарства читав курс «українознавства», який в ті часи мав елементи мови, фольклору, етнографії та історії літератури (включаючи початки радянської). Саме тоді, беручи участь у роботі Одеської комісії краєзнавства при українській Академії Наук, Назарій Іванович в працях інституту опублікував свою велику наукову розвідку «Чумацтво на Україні» (1928 p.), яка принесла йому широке визнання, згадується і цінується донині. В солідному томі інститутських праць вона займає значну частину.

Серед його перших праць, присвячених питанню української етнографії і фольклору, слід відмітити історико-етнографічний нарис «Український фольклор у творчості М. Коцюбинського»(1931 p.). Його перші праці стосувались питань східно-слов’янського фольклору та етнографії.

Інтерес до народної творчості і народного життя був навіяний враженнями дитинства і юнацтва, які пройшли в Любомлі, в спілкуванні з місцевим населенням і інтелігенцією. Саме в Любомлі вперше почув від старших людей як раніше місцеві чумаки їздили по сіль.

На початку 30-х років він викладач Одеського морського технікуму, по сумісництву також штатний професор Одеського інституту Соцвиху і з 1933 року штатний професор Одеського педагогічного інституту, пізніше т. в. о. професора на кафедрі мовознавства.

У 1937 році Н.І. Букатевич стає викладачем Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова. Це був той період, коли науковців, які приділяли багато уваги українознавству, виявлялась особлива увага, в них стали бачити українських націоналістів. У цей період репресій Назарій Іванович розширив коло своїх наукових інтересів і змушений був перейти на вивчення і викладання російської мови і її історії, слов’янських мов і питань порівнювального слов’янського мовознавства. Але основну увагу Назарій Іванович сконцентровує на історії російської мови, особливо — на його історичному синтаксисі.

В 1938 році доцента Н.І. Букатевича, його cecтpy Оксану і брата Василя з дружиною заарештовують без причини. Навіть не було чітких звинувачень. Його брата Василя Івановича, який був лісником, разом з дружиною органи НКВС розстріляли в Житомирі, а Назарій Іванович і його сестра Оксана «одержали» по 10 років.

Заслання Назарій Іванович відбував у м. Кзил-Орда (Казахстан). Його дружина і син Ігор ( 1924 р. н.) одразу поїхали в Казахстан. Згодом місцева влада довідалася, що в їхньому місті є професор і за їх клопотанням Назарію Івановичу пощастило отримати дозвіл на працю в місцевому педагогічному інституті на посаді доцента кафедри мови. В 1941 році помер його син Ігор. Вже в 1944 році Н.І. Букатевич отримав дозвіл на переїзд в м. Коканд Узбецької PCP.

Будучи в засланні, Назарій Іванович успішно захищає кандидатську дисертацію «Прийменники і прийменникові сполучення в староруській мові». Це сприяло тому, що Н.І. Букатевич достроково повертається на Україну, спочатку в Ворошиловград (Луганськ) і вже в 1945 році працює на посаді доцента кафедри російської мови в Одеському державному університеті.

Зав. кафедрою російської мови Н.І. Букатевич отримує кімнатку в гуртожитку. Не було меблів і основним багатством у них з дружиною був примус і каністра керосину. Згодом йому допомогли позбирати у злодіїв з НКВС дещо з бібліотеки, з меблів, повернули дачу, дали квартиру.

В 1957-58 роках Н.І. Букатевич видає одну з найбільш визначних своїх праць у галузі історичного мовознавства – монографію в 2-х томах під назвою «Опыт исторического изучения предлогов и предложных сочетаний в русском литературном языке».

Ця монографія — наслідок багаторічних досліджень одного із складних і важливих питань історичного синтаксису російської мови. В праці глибоко аналізується і детально висвітлюється стилістична роль прийменників та прийменникових сполучень в будові речення на різних етапах розвитку російської літературної мови, починаючи з найранішого періоду Київської Русі до сучасності.

В дослідженні автор зробив ряд серйозних спостережень і висновків, які свідчать про велику ерудицію в галузі слов’янського і індоєвропейського мовознавства. Монографія широко відома як мовознавцям-славістам в Росії і Україні, так і за кордоном, де вона дістала високу і оцінку.

Значною подією в радянському мовознавстві була поява в 1958 р. «Очерков по сравнительной грамматике восточнославянских языков», присвячених IV Міжнародному з’їзду славістів, яка була підготовлена за ініціативою Н.І. Букатевича і під його керівництвом. Він один із авторів і редакторів цієї солідної монографії. Ця праця протягом багатьох років слугувала цінним посібником до курсу порівняльної граматики слов’янських та східнослов’янських мов для студентів, аспірантів і викладачів філологічних факультетів.

Паралельно з дослідженнями з історії російської мови професор Н.І. Букатевич працював над питаннями слов’янського мовознавства. Окремі його праці присвячені темам слов’янського словотвору: «Главнейшие моменты в развитии восточнославянских языков» (1954 р.), «О некоторых образованиях от местоименных корней в славянских языках»(1962 р.), в інших розглядалися питання праслов’янської мови — «К истории изучения праславянского языка в России и СССР» (1958 р.) і ін.

Його праця була однією з перших у радянському мовознавстві з питань присвячених історичному словотворенню.

У 1970 році вийшов конспект лекцій професора Букатевича для студентів-заочників «Учение о словообразовании русского языка в трудах советских лингвистов», який є результатом семінарських занять по словотвору, які проводились протягом багатьох років зі студентами-філологами.

У 1974 році видано підручник для студентів філологічних факультетів з історичної граматики російської мови, виконаний колективом вчених кафедри російської мови ОДУ під керівництвом і за участю професора Букатевича. Цей підручник до цього часу використовувався як посібник для студентів-філологів.

Важливе місце в науково-дослідній роботі професора Н.І. Букатевича займали багаточисельні рецензії на монографії і учбові посібники, серед яких слід відмітити рецензію на фундаментальну працю А.М. Селіщева «Старославянский язык» (1952 p.).

Деякі статті з історії російського мовознавства присвячені відомим вітчизняним лінгвістам професорам А.И. Томсону, М.В. Бєляєву, П.О. Потапову, академіку В.І. Борковському.

У 1958 році військовий трибунал Одеського військового округу переглянув справу Н.І. Букатевича і його було реабілітовано.

Н.І. Букатевич був невтомним істориком як Новоросійського так і нині Одеського університету – розвитку мовознавства в його стінах. Останню свою студію з цього питання він доповідав у 1983 році на науковій конференції на 99 році життя.

В червні 1965 року Н.І. Букатевич організував і керував експедицією студентів філологічного факультету Одеського університету ім. І.І. Мечникова в Любомльському районі. В складі експедиції було три науковці і 50 студентів. Вони займались вивченням історії, мови, фольклору і побуту в рідному місті Назарія Івановича — Любомлі та сусідніх селах Бірки і Скиби.

Було знайдено багатий матеріал для цінних наукових спостережень. Діалектологічна експедиція протягом десяти днів зібрала багатий матеріал про маловивчені поліські діалекти, адже говірка Любомля і навколишніх сіл на той час ще зберегли свої старовинні риси, як в звуковій, так і в граматичній системі.

Тоді ж Н.І. Букатевич знайшов підтримку в директора Любомльського краєзнавчого музею (який тільки організовувався) Остапюка Д.О. Після експедиції вони листувалися. На той час Назарій Іванович вже володів інформацією про перебування Лесі Українки в с. Бережці і Любомлі в 1892 році. І дуже просив допомогти уточнити деякі питання того часу.

В 100-літній ювілей професора Н.І. Букатевича в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова відбулося засідання Вченої ради, на якому вітали професора із славним сторіччям, а згодом відбулась науково-практична конференція, присвячена вивченню наукових праць, досвіду роботи вченого. На конференції виступили науковці Москви і Києва, Одеси і Кіровограда, Херсона і Тернополя, Ніжина і Ізмаїла. На цьому зібранні йшла мова про внесок Н.І. Букатевича в історію вітчизняного мовознавства та фольклорно-етнографічні студії.

Майже три десятиріччя (1945-1971) він очолював кафедру російської мови Одеського університету. Під його керівництвом закінчили аспірантуру, виконали і захистили кандидатські дисертації 15 його учнів, які пізніше успішно працювали у вузах і науково-дослідних інститутах. Четверо учнів професора Букатевича захистили докторські дисертації.

Найближчим до нього був його племінник Ю.В. Букатевич, який ще з початку 30-х років захоплювався своїм дядьком, мав тісний зв’язок з професором до останніх його днів. Він зберіг архів Назарія Івановича, частину передав в Любомльський краєзнавчий музей, він веде сімейну хроніку роду Букатевичів десь за 200 років. Юрій Васильович пише, що постать Назарія Івановича в їхньому роду була найзначніша і доповнює відомості про свого хрещеного батька, як про людину:

«Мій дядько Назарій Іванович мав дуже спокійний характер. Чемна, добродушна, весела людина. Інтелігент. Порядність, шляхетність були з ним до останнього подиху. Фізично загартована людина. Компанійський. Анекдоти любив розказувати і слухати. Грав на гітарі, співав досить поставленим тенором. І досі звучить (наче чую) його улюблена пісня “Якби мені сивий кінь…».

Рід Букатевичів пішов від Тимофія Букати (пізніше Букатевича), (1820-1892 рр.), лісника, який з дружиною Фьйоклою дали великий рід. Так син Степан до революції був міським головою Любомля, внук Тимофія Микола Петрович Букатевич — відомий волинський художник, який навчався у Варшавській академії мистецтв. Внучка Тимофія Н. К. Андрієвська— композитор, її брат Сергій — поет. Праправнук Тимофія — музичний редактор Хмельницького телебачення, всього 15 педагогів, 10 офіцерів. 6 музикантів і т.д.

Життєвий шлях Назарія Івановича Букатевича закінчився на 101 році життя, 14 грудня 1984 року і похований він на кладовищі міста Одеси.

Невтомна праця і багатогранна наукова та педагогічна діяльність були високо оцінено й відзначені нагородами: медалями “Ветеран праці” і “За доблестньїй труд в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.”, в 1965 р. Грамотою Президії Верховної Ради УРСР і ін.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*