Коли заходить мова про професійні династії, більшість з нас одразу пригадує найпоширеніші види діяльності — медицину, освіту, правоохоронну сферу.
Тим часом, є у нашому районі родина Литвиненків, яку чи не в кожному селі знають, як династію ветеринарів, — пише газета “Наше життя” від 10 серпня.
Понад півстоліття тому її родоначальником на теренах Любомльщини став Микола Григорович Литвиненко. Народився 3 січня 1939 року на Харківщині. Коли настав час визначатися з професією, обрав фах ветеринара та вступив до Львівського зооветеринарного технікуму, який закінчив з відзнакою і, з огляду на таку обставину, без екзаменів був зарахований у Львівський ветеринарний інститут.
“На той час вже мав львівську прописку, міг залишитися у місті, але для себе вирішив: оскільки моя професія пов’язана з сільським господарством, землею, природою, тож працювати поїду тільки у село”, — пригадує Микола Григорович.
За розподілом, нашому співрозмовнику спершу світила робота у Молдові. Але щоб прижитися і нормально працювати там, треба було володіти мовою. Відтак, вирішив шукати роботу в межах України.
“В той час у селищі Голоби проживала моя тітка, яка працювала педіатром, — розповідає Микола Литвиненко. — Я часто приїжджав до неї у гості зі Львова, тож і роботу вирішив шукати поближче до рідні — на синьоокій Волині, тим більше, що мені припала до душі ця земля”.
Ну а тому, що герой цієї публікації потрапив у наші краї, посприяла випадкова зустріч у дорозі.
“Якось їхав автобусом до Ковеля, а поряд зі мною сидів юнак. Познайомилися, розговорилися, — поринає у спогади чоловік. — З’ясувалося, що він випускник Рожищенського технікуму, повертався додому, на Любомльщину. Дізнавшись, що я теж ветеринар і шукаю роботу, запропонував поїхати до Любомля. Втрачати було нічого, вирішив поїхати”.
Тут для молодого випускника ветеринарного вузу знайшлася вакансія, і з 1 серпня 1962 року він став епізоотологом з інфекційних захворювань міжрайонної ветеринарної бактеріологічної лабораторії. Пройшов усі щаблі ветеринарної служби, 11 років — працював заступником головного ветеринарного лікаря, 23 роки — головним ветеринарним лікарем району. У 1999 році вийшов на заслужений відпочинок.
Завжди був професіоналом своєї справи, мав свої принципи і за жодних обставин не поступався ними. Свого часу міг очолити колгосп імені Мічурна у Запіллі, маслозавод у Любомлі, бути секретарем парткому у колгоспі “Дружба” (с. Хворостів), але відмовився від цих посад, аргументуючи це просто і лаконічно:
“Моє покликання — ветеринарія”.
І зараз, попри поважний вік, його діяльність пов’язана з цією галуззю: Микола Григорович є підприємцем, має усі необхідні ліцензії, займається реалізацією різноманітних ветеринарних препаратів.
Та найстаршого із любомльських Литвиненків найбільше тішить те, що у професійному плані нащадки пішли його стопами: син В’ячеслав нині працює ветеринарним інспектором Ягодинського прикордонного пункту ветмедицини, а онук Віктор нині — старанно й успішно опановує премудрості професії у ветеринарному вузі, де навчається за держзамовленням.
“Цікавий факт: я закінчував у 1962 році Львівський зооветеринарний інститут, син у 1994-му — Львівську академію ветеринарної медицини, а внук нині навчається у Львівському університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького, — каже Микола Григорович. — Три покоління, три назви, а йдеться про один і той же виш”.
Ну а головним ветеринаром-практиком у родині сьогодні є невістка Валентина. Шлях до професії вона починала у Рожищенському зооветтехнікумі та Білоцерківському сільськогосподарському інституті. У ветеринарній галузі району — з 1996 року. До слова, її сестра Марія Самолюк — теж ветеринар, зараз працює у селищі Головне. Це, так би мовити, додатковий штрих до теми професійних династій…
“Ветлікар від Бога, — так відгукується про Валентину Андріївну колега-свекор Микола Григорович. — Кажу це не тому, що вона моя невістка — так говорять люди, яким завжди старається допомогти”.
Підтвердженням цих слів може послужити хоча б той факт, що упродовж нашої розмови жінка неодноразово змушена була відволікатися і приділяти увагу відвідувачам: хтось зателефонував, щоб порадитися, комусь потрібні були ліки для домашніх братів наших менших, ще хтось приніс улюбленого цуцика на щеплення… Словом, у роботі вона практично увесь свій час.
“Варто зазначити, що нині спектр тварин, яких доводиться лікувати, суттєво змінився, — каже Валентина Литвиненко. — Якщо раніше це була переважно велика рогата худоба, то зараз обслуговування перемістилося вже у непродуктивний сектор тварин: коти, собаки, екзотичні птахи і тварини. Отож, попри те, що поголів’я великої рогатої худоби значно скоротилося, роботи у ветеринарів не поменшало”.
Значна частина роботи Валентини Андріївни — різноманітні операції, видалення водянок, стерилізація тощо. Навіть кесарів розтин робить окремим видам невеликих тварин — якщо самки не можуть самостійно розродитися. Якось таке хірургічне втручання доводилося виконувати свиням малих порід. А під час однієї з нещодавніх операцій вправляла око собаці, і зір у нього зберігся! Лікує і травмованих диких птахів, яких приносять люди.
При шаленій зайнятості встигає дати раду й домашній живності: свиноматці з поросятами, курям різних порід, індикам. До того ж, сім’я обробляє майже гектар землі.
“Наша родина живе дружно, допомагаємо одне одному, отож, мусимо встигати, а як же інакше”, — каже співрозмовниця.
Загальновідомо, що ветеринарія — професія нелегка, і престижною її навряд чи хто назве. Хто обирає цей вид діяльності — не просто любить тварин, а готовий заради них жертвувати своїм особистим часом, терпіти негоду, мороз, дощ, бездоріжжя. І, певно, не знайдеться таких, хто скаже, що ця професія не потрібна.
Наостанок — про побажання колегам напередодні професійного свята.
“Звісно ж — міцного здоров’я, щастя, успіхів і терпіння у нелегкій праці”, — каже Валентина Андріївна. А Микола Григорович на правах родоначальника професійної династії підсумовує:
“Хочу, аби молоді фахівці, які сьогодні працюють у галузі, продовжували традиції безвідмовної допомоги тим, хто звертається, і завжди пам’ятали, що медицина лікує людей, а ветеринарія — людство”.
хабарники
А заздрість погана штука
Хто хабарник??? До чого тут взагалі це?
Моя хороша подруга, чудова людина, володіє високими професійними знаннями і навичками,безмежно віддана своїй професії.
Мабуть пані Наталя не знає що таке хабар, або не може відрізнити хабаря від послуги. А Литвиненко на посаді працював тоді коли ще хабарів не було.
Валентина Андріївна Литвиненко гідна стати керівником Держпродспоживслужби району. От тоді і був би порядок в службі.
тупе з тупих, а ще керувати такою службою. Ви Ріта написали не подумавши!!!!!!
Хто дійсно господарний так це Валентина Андріївна, яка всього досягла своєю невтомною працею. А ти “Господаре” краще б зайнявся своїм самовдосконаленням замість того, щоб обгавкувати порядних людей наче шолудива сорбака з кущів, то може й про тебе колись щось хорошого згадали.
Стули писок, ти клоун-госпідар! Тобі до Валі як до неба рачки
Валентина не хабарниця а аферистка з великим досвідом!!!
Валентина Андріївна дуже чудова людина,ветеринарний лікар з божим даром яка йде на допомогу цілодобово.Здоров’я,добра та оптимізму Шановний Лікарю!!!!!!
людина Чудова, а лікар ніякий
Таки давить та українська жаба тих, хто всякі капості пише і наклепи тут зводить. А ви чого нічого не робите, тоді б і про вас писали?! Диванні критики чиєїсь роботи!
Валентина Андріївна хороша людина, фахівець своєї справи. Вміє, знає і завжди допомагає. Успіхів Вам у всьому, Божого благословення у всіх справах!!!
Шановні дописувачі, про які ви хабарі говорите. Лікар не щедрий буратіно і за свій кошт всім пацієнтам ліків не придбає. А обзивати нецензурними словами жінку яка по праву користується великим авторитетом як ветлікар не личить порядним господарям. У нас є велика кількість ветлікарів користуйтеся послугами не аферистів і поважайте в першу чергу себе.
Валя, ти просто супер!!! Пам”ятай, що якщо людина не по зубам, то її їдять очима і плітками,і чим нікчемніші плітки тим достойніша і порядніша людина якій вони адресовані.
За швидкістю і працелюбством Валентини хороші спеціалісти не встигають скористатись своїм авторитетом.
Валя, свекор твій симпатюля, а ти біля нього аж помолоділя