Село Забужжя розташоване на правому березі річки Західний Буг. Заселення цієї території відбувалось ще в добу бронзи, про що свідчать археологічні пам’ятки з околиць населеного пункту.
Відомі тут також знахідки залізного віку, києворуського періоду, – йдеться на сторінці Любомльського краєзнавчого музею у Facebook.
Перша документальна згадка про село датується 1796 року. Очевидно, що село було засноване набагато раніше, однак у джерелах того періоду воно чомусь не згадується. Власне ця версія підтверджується частими знахідками на теренах села монет XVIІ-XVIII ст.
В кінці XVIII століття православне населення села було приписане до церкви Св. Дмитрія в селі Гуща. На 1796 рік в Забужжі зафіксовано 71 двір, 200 чоловіків і 194 жінки православного віросповідання. Очевидно,що окрім них тут проживали ще євреї та поляки.
Стараннями місцевих парафіян у 1878 році в с. Забужжя була побудована невелика дерев’яна церква Різдва Богородиці. Першим священиком сюди був призначений Велецький Євгеній Петрович.
В ХІХ на поч. ХХ ст. Забужжя належало до Гущанської волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії.
Станом на 1885 рік в Забужжі нараховувалось 113 дворів і 912 православних парафіян, 1 двір з 8 римо-католиками. На північ від села в колонії Забузькі Голєндри проживали протестанти голландського походження.
За ініціативою священика Євгена Велецького і громади села 4 березня 1890 року в селі урочисто відкрито церковнопарафіяльну школу. Вчителем сюди був призначений випускник Холмської духовної семінарії Йосип Кашевський.
В 1892 році Різдво-Богородицьку церкву відвідав Володимир-Волинський єпископ Паісій. Церква належала до 4-го благочинного округу Володимир-Волинського повіту. Приписними до церкви були с. Столинські Смоляри, Локутки.
З огляду на приріст населення, місцеві жителі планували на поч. ХХ ст. побудувати нову церкву. Волинська духовна консисторія на основі резолюції кременецького єпископа Амвросія 5 жовтня 1906 року видала книгу для збору в межах Волинської єпархії, протягом одного року, добровільних пожертвувань на будівництво церкви в с. Забужжя. Однак, ймовірно через нестачу коштів, будівництво не було розпочате.
В період І Світової війни більшість населення села була евакуйована в Харківську, Чернігівську, Катеринославську губернії. У 1919-1939 рр. с. Забужжя входило до складу Гущанської гміни Любомльського повіту Волинського воєводста ІІ Речі Посполитої.
В 1926 році був проведений ремонт церкви. Відомо, що на той час в Забужжіі діяла 3-класна школа з курсом навчання у 5 років. Всього навчальний заклад відвідував 181 учень. В селі Столинські Смоляри діяла двохкласна школа на 4 відділи, учнів було 180, лекцій релігії читалось щотижня 10 годин. Лекції релігії і Закон Божий читав священик Микола Вдовович.
З 1928 року опікуном церкви був Оркіш Дем’ян Іванович. У 1935 році церкву відвідав владика Олексій (Громадський). При церкві існувало церковне братство. З 1922 року проповіді велися українською мовою.
Станом на 1937 рік с. Забужжя нараховувало 280 дворів і 1534 парафіяни, євреїв у 5 дворах – 22 чоловіки, католиків у 5 дворах 26 чоловік, лютеранів у 3 дворах 13 чоловік.
Церква в с. Забужжя пережила Другу Світову війну і діяла до 1961 року. В 1942-1944 роках на Холмщині розпочалися погроми православних церков польськими націоналістами. Українці одного з сусідніх польських сіл переправили через Буг дві ікони на дереві, архангела Гавриїла і архістратига Михаїла для збереження в Забузькій церкві.
Рішенням Волинського облвиконкому №968 від 1 вересня 1961 року церква була закрита з пропозицією перебудувати під клуб.
Будівля церкви збереглась із 1878 року. Вона була трьохдільна, з майже квадратним у центрі нефом, з бабинцем і вівтарем. Шатрова покрівля була чотирьохсхилою з главкою і хрестом. Довжина церкви становила 16 м, а ширина – 6, 85 м.
20 вересня 1962 року, за вказівкою Шацького райвиконкому, староста Забузької церкви змушений був передати культове майно церкви старості церкви села Світязь. Всього було передано 80 одиниць. Серед них 21 ікона і Євангеліє, про що було складено відповідний акт.
Згідно акту від 26.05.1962 року Забузька сільська рада передала будівлю церкви колгоспу ім. ХІХ партз’їзду с. Забужжя.
Рада у справах релігії при Раді Міністерств СРСР від 28.06.1990 року, протокол №11 зареєструвала релігійну громаду села.
Любомльська районна рада ще у квітні 1990 року дала дозвіл на відкриття церкви. Активними учасниками відбудови храму були Володимир Лопашук із с. Столинські Смоляри, Панасюк Анастасія, Піщанюк Олексій та ін. з с. Забужжя.
Цікава історія дзвонів із Різдво-Богородицької церкви с. Забужжя. В 1944 році, коли поляки палили українські церкви і відчувався прихід радянської армії, жителі села почали переховувати церковні речі. Основний дзвін вагою до 200 кг у війну був закопаний як могила біля церкви. Згодом Гелім Іван Терентійович і Гурко Кузьма Іларіонович у 1944 році перевезли його в с. Локутки до Кузьми Гурка і закопали в клуні, де він і переховувався.
В 1993 році його викопали і передали до храму. Дзвін був тріснутий і його заварили. На ньому напис: “CONCORDIA R 1879 / LAŁ. A. ZWOLINSKI / 1878 / W WARSAWIE”. Ще два менші дзвони були закопані в урочищі “Дев’яте” в 500 м на схід від с. Вербівка і до цього часу не знайдені.
В 2001 і 2005 роках церкву візитував архієпископ Симеон. Старанням парафіян у 2005 році поблизу храму викопаний глибокий колодязь і над ним збудована капличка. До церкви приписані села Локутки, Вербівка, Рогові Смоляри. У 1997 році в Любомльський краєзнавчий музей передана книга “Тріодь пісна” 1767 р. Почаївського друку, яка зберігалась в жительки с. Забужжя, з церкви передано 2 стародруки, деякі богослужбові книги ХІХ ст.
Стараннями місцевих священників та місцевої громади в листопаді 2012 року в с. Забужжя урочисто освячено новозбудований храм Олександра Невського.
Залишити коментар