Неділя, 10 грудня 2017,16:26

Світязька британка Наталія Цвид-Ендрю: “У Великобританії я зрозуміла, що стала любити Україну ще більше” (ФОТО)

Востаннє ми бачилися ще у студентські роки. Добре знали одне одного, позаяк в одних тих же аудиторіях ВДУ (тепер — СНУ) імені Лесі Українки з різницею у кілька років «гризли» один і той же граніт географічної науки. Зрештою, у той час вихідці з Шацького і Любомльського районів завжди вважати одне одного земляками, адже ці адміністративно-територіальні одиниці багато років були одним цілим.

Відтоді минуло добрих 16 літ. З плином часу багато з того, що нагадувало про чудові студентські роки, вже встигло якщо не стертися, то причаїтися у віддалених закутках пам’яті…

Одного прекрасного дня, користуючись у Facebook опцією «Люди, яких Ви можете знати» (у цьому місці засновнику соцмережі Марку Цукербергу — респект!), натрапив на знайоме усміхнене обличчя Наталки, яка за ці роки анітрохи не змінилася. Тільки до цілком світязького прізвища Цвид через дефіс додалося англійське Ендрю. Власне із запитання, як опинилася на туманному Альбіоні, й розпочинаємо розмову.

— Ще будучи студенткою, я почала працювати у Шацькій міжвідомчій науково-дослідній екологічній лабораторії — вона тоді тільки ставала на ноги. Тож по закінченні університету вже мала перше місце роботи, — каже Наталя. — Згодом повернулася на рідний факультет: спершу — аспірантом, пізніше, у 2010 році, захистила кандидатську дисертацію і стала викладачем. Через три роки, щоб отримати звання доцента при кафедрі географії, потрібно було знати англійську на рівні В2. Щоб «підтягнути» предмет, вирушила до Майфлауер-коледжу у м. Плімут (Великобританія). Обрала це місто, бо поряд є багато національних парків, було на що подивитися. Окрім того, саме з Плімута вирушали у давнину багато кораблів, екіпажі яких зробили низку географічних відкриттів.

— Певно, тут ти й зустріла свого майбутнього чоловіка?

— Саме так. Під час навчання у нас періодично з’являвся час на екскурсії. Під час однієї з них познайомилися. Стів — серфінгіст, навчав мене цьому виду спорту. А ще він — художник, пише картини… Почали зустрічатися — звісно, в міру можливого: то я прилітала на курси англійської у коледж, то він в Україну. У 2014 році Стівен освідчився мені. Це було у мальовничій місцевості — Гранд-каньйоні Колорадо (США). Уявляєш, як романтично? Ще через рік ми побралися. У Великобританії ж проживаю з 2016 року, відколи отримала візу дружини. Разом зі Стівом виховуємо донечку. Еліс Роуз вже чотири з половиною місяці. У вільний час подорожуємо, займаємося серфінгом.

— Знаю, свого часу, ти займалася бігом і купалася в ополонці. Чи практикуєш це нині?

— На період вагітності довелося припинити заняття, втім, не тільки через це. Тут не замерзають, ні річки, ні озера. Зате відром холодної води з колонки після гарної пробіжки завжди можна освіжитися, або ж просто в океані — він поряд. Нещодавно відновила свої кроси, а замість ополонки тепер — обливання.

— Рідні українські простори, сподіваюся, не забуваєш?

— Звісно ж ні, адже народилася тут, зростала, формувалася як особистість. Знаєш, тут, у Великобританії, я зрозуміла, що стала любити Україну ще більше. На чужині це усвідомлюєш по-особливому. Власне, саме тому я восени й організувала сімейну поїздку автомобілем у рідний Світязь, де гостювали три тижні. До речі, як справжня українка, навіть пробувала у Британії вирощувати наші овочі. Щоправда, робити це ой як нелегко: по-перше не зовсім підходить клімат, а по-друге те, доводиться боротися зі слимаками — їх через підвищену вологість тут дуже багато. Шкода було труїти, тож збирала вручну — бувало за один раз півтисячі виносили з чоловіком до лісу. Але своїми помідорчиками, огірочками та цибулькою таки поласували. Щоправда, висаджувати їх довелося у горщиках, щоб врятувати овочі від слизьких ненажер.

— Чи подобається Україна Стіву?

— Дуже! Попри те, що він був тут до десятка разів. Особливо любить наші Карпати, озера. Щоправда, прикро вражений якістю доріг, а ще — роботою нашої митниці. Каже, що ТАКИХ черг він в житті не бачив. Щодо нашої кухні, то дуже любить червоний і зелений борщі. В англійській мові, до речі, слова «борщ» немає, тому для нього це нове.

— Як гадаєш, що потрібно зробити українцям, щоб мати рівень життя, як у Великобританції?

— Потрібно іти від одиничного до загального: кожному українцю піднімати рівень своєї свідомості у всьому. Працювати над собою, тоді і довколишній світ зміниться. Так, Україна, її землі, з давніх-давен пережила багато насилля, вторгнень, пригноблення, але нам варто бути вище цього, підійматися, тоді ми не будемо виступати у ролі жертви, а зможемо творити свою реальність, а в ній любов і мир під Господнім благословенням.

— Зараз в інформаційному просторі багато говорять про вихід Великобританії з ЄС. З огляду на це, чи варто Україні туди вступати?

— Думаю, що варто. Це один з етапів розвитку, який мотивує, структурує. Водночас це праця, багато що ще потрібно зробити. Зараз відчувається трішки хаос, непослідовність і невідповідність дій, а вступ до Євро спільноти передбачає дотримання євростандартів. З іншого боку треба чітко визначитися: чи ми самі хочемо цього? Щодо виходу Британії з ЄС, то скажу, що більшість наших друзів і знайомих там воліли б лишатися, а не виходити.

— І наостанок. Заверши, будь ласка, речення: «Найголовніше у житті людини — це…

— … взяти відповідальність за свої думки, слова і вчинки й плекати мир і Любов у своєму серці та довкола».

Сергій МАРИНЬОХА,

спеціально для Інтернет-видання «КОРДОН»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*