“На хвилях Світязя ми не прощаємось, на хвилях Світязя ми зустрічаємось”, – ностальгічна мелодія з мого дитинства вириває з реальності і переносить у безтурботні літні місяці, проведені на берегах Шацьких озер.
“Трасою Київ-Ковель ми летимо на Шацькі озера” – пише у своєму блозі користувачка Ніна Богуш.
Дівчина ділиться не лише думками та враженнями від відпочинку, але і правилами, щоб відпочинок на Шацьких озерах запам’ятався на довго.
Правило № 1: будьте готовими до різких змін погоди
Не шкодуйте місця у своїх рюкзаках-валізах і пакуйте дощовики, джинси, спортивні костюми і м’якенькі пуловери. Не факт, що вам так сильно не поталанить. Але тоді погода точно не зіпсує вам відпочинок.
Доїжджаємо до Ковеля, далі – дорога на Любомль, звідти – на Шацьк, за яким – найкрасивіші краєвиди українського Полісся. Шацькі озера.
До речі, не доїжджаючи до Шацька, справа від траси, у маленькому вагончику під назвою “Еко-блокпост” винахідливі поліщуки збивають з в’їжджаючих на територію заповідника по 5 гривень з людини ( і з машини 20). Головне – не прогавити еко-точку, бо можна нарватись на еко-патруль.
На Світязь нескладно добиратись і потягом, тільки тоді поїздку доведеться планувати заздалегідь. Справа в тому, що на нашу мальовничу Волинь з Києва курсують усього три потяги, тож квитки краще купувати за 45-30 днів. Один з них – Київ-Ковель (№ 97) – має найзручніший графік відправлення-прибуття і доставить вас у Ковель о 07:35 ранку. З ковельської автостанції щопівгодини відправляються автобуси з кінцевою зупинкою “Турбаза “Шацькі озера”. Усі вони проходять через село Світязь, де ми і збираємося відпочивати.
Правило №2: організуйте закупи і візьміть їжу з собою
Якщо ви їдете на Шацькі озера машиною, то це для вас просто аксіома. Якщо поїздом чи автобусом, теж. В останньому випадку закупи ви можете здійснити в Ковелі. Не подумайте, що село Світязь чи навколишні населені пункти мають проблеми з постачанням, хоча великих супермаркетів тут дійсно немає. Але ж вам точно захочеться похрумтіти чимось смачненьким на пляжі, перекусити стиглою динею, ввечері приготувати неперевершений шашлик чи свіжу рибку на грилі, заповнюючи паузи прохолодним білим вином. Навіщо кожного разу витрачати час на походи по маленьких магазинчиках з вузьким асортиментом і завищеними цінами? Краще усе мати під рукою, і весь час присвячувати собі і своєму відпочинку. Звісно, що в такому випадку сумка-холодильник просто the must. Ми затарились в «Ашані» і в «Метро», щось прикупили в бабульок на ринку, тому їдемо на озера з повним багажником і з легким відчуттям відсутності будь-яких турбот.
Правило № 3: шукайте житло на місці
Звичайно, хочеться все продумати і забронювати заздалегідь. Існує декілька сайтів, де можна обрати житло і зателефонувати господарям садиби, щоб підготували все до вашого приїзду. Але у випадку зі Світязем завбачливість зайва. Справа в тому, що село Світязь ще рано вважати частиною інтернет-цивілізації. Більшість будиночків і кімнат тут здають місцеві дяді, які власноруч збудували сезонне житло для туристів. Або бабусі запрошують до маленьких кімнат у власних багаторічних хатах. Ясна річ, таких оголошень на сайтах ви не знайдете.
Натомість, натрапите на яскраві фото котеджів, побудованих кмітливими підприємцями у 1-2 лініях біля озера з цінами від 250 до 1000 гривень з людини на добу. Насправді, це далеко не середні ціни для шацького курорту. До речі, з’явилась уся ця розкіш після анексії Криму, тому люди, що приїжджають сюди вперше, цілком адекватно сприймають такі ціни, порівнюючи їх із кримськими. Моя вам порада: просто приїжджайте до села, і заходьте до будинків з табличками «Здаю кімнату».
Скоріш за все, у першій лінії вільних кімнат ви не знайдете. Зате можна пройтись трошки глибше в село і там поселитись за адекватні 90-100 гривень на добу. За ці гроші ви отримаєте місце у двомісній кімнаті, спільні на декілька сімей душ, туалет і кухню. За 150-200 гривень на добу приємним бонусом стане персональний WC. Якщо ж ви не хочете ні з ким розділяти свій особистий простір і прокидатись під скиглі чужих дітей, можете вчинити так, як ми. Дійшовши до невеличкого бару під березами під оригінальною назвою «Під березами», ми натрапили на чергове оголошення про здачу кімнат. Виявляється, власник бару тільки закінчив будівництво красивого дерев’яного котеджу за 300 метрів від озера.
Від дороги його відділяє невеличкий пахучий сосновий бір, біля будинку – ставок для рибальства, крім нас там житиме лише одна білоруська сім’я з дорослими дітьми. Ідеально, пакуйте, беремо! Пан Роман хоче отримати по 250 гривень з людини за добу, застосовую свої майже досконалі навички сейлз-менеджера, сходимось на 225 гривнях 🙂 За 4 ночі кожен з нас платить по 1000 гривень за новенький номер з власною ванною кімнатою, кухнею та плазмою з білоруським телебаченням. Хто шукає 47 хвилин, той завжди знайде.
Правило № 4: не обмежуйтесь лише пляжами Світязя
Головна і найприємніша перевага Шацьких озер у тому, що ви можете відпочивати не на одному озері, а, як мінімум, на трьох. Перше з них – Світязь – перлина Волині, найглибше озеро України. А ще Світязь має свою непомітну на перший погляд особливість: щоб повністю зануритись у його неправдоподібно чисту воду, треба здолати метрів 150 мілини, покресленої тоненькими лініями сонячних променів.
За 2 км від села Світязь розташований істинно радянський рекреаційний гігант – пансіонат “Шацькі озера”. Не можу назвати його пострадянським, тому що в ньому немає ніякого “пост”, хіба одне кафе з дещо нахабними цінами і декілька кольорових кіосків з морозивом. Мене завжди захоплювали будівлі та предмети, що говорять мовою минулої епохи. А пансіонат “Шацькі озера” – не говорить, кричить! Неповторне видовище 😃 Зате тут є доглянутий пляж з різними розвагами для приїжджих. Він дещо відрізняється від того, що у селі Світязь, так сказати, більш окультурений. І якщо вам таки заманеться відчути себе вибагливим туристом на курорті, то you are welcome!
На другому місці в моєму рейтингу найкрасивіших місць Шацьких озер – озеро Пісочне. Гарненький затишний пляж розташовується на території санаторія «Лісова пісня». Щоб сюди дістатись, потрібно їхати до Шацька, де біля ресторану «Голубі озера» звернути наліво, на дорогу до села Мельники. Уже багато років тут все залишається незмінним: і облуплені корпуси санаторію «Лісова пісня» (хоча є декілька з косметичним ремонтом), і височенні сосни з давньою історією, і фантастичні краєвиди Пісочного, що загубилось посеред величних волинських лісів. Тут хочеться перечитувати Лесю Українку, вірити в існування міфічних істот і віддатись невагомій розміреності поліських вечорів.
У самому Щацьку, недалеко від головної дороги, посеред задуманого лісу затаїлось ще одне дивовижне озеро – Чорне. Якщо пляжі Світязя і Пісочного здались вам багатолюдними, то кращого місця, ніж Чорне, не знайти. Туристи рідко сюди заглядають, це швидше сакральне місце жителів Шацька. Вода Чорного збагачена залізом, має специфічний колір, тому й озеро назву носить відповідну. Чорне – це ідеальне місце для поєднання з природою і втечі від людей.
Правило № 5: спробуйте місцеву їжу
– Пончики, трубочки зі згущенкою, кукурудза! – По чому пончики? – ще тільки вибігаю з озера. – По десять, – швиденько направляється до мене миловидна жіночка з велосипедом, вправно маневруючи між розніженими червонястими тілами на піску. – Хм, – розмовляю сама із собою, – минулого року теж були по десять. – А дайте два з чорницею будь ласка! Господиня виймає зі своєї картатої сумки два гігантські (чесне слово, величеезні) круглі жарені згустки кілокалорій і протягує мені, щедро посипаючи їх цукровою пудрою. Я “розправляюсь” з одним із них за декілька хвилин. І поки каплі прозорої озерної води активно стікають по моєму вигорівшому на сонці волоссю, берусь за другий.
Готова закластися, ви ніде не куштували таких пончиків. Чорниця, смородина, персик, – будь-яка начинка щедро витікає із солодкуватого пухкого тіста і тане у роті. Випікання таких смачних штучок – маленький бізнес кожної місцевої господині. Найчастіше вони самі знаходять своїх покупців: з самого ранку ходять від хат до котеджів і продають свіженьку гарячу випічку, пончики і домашнє молоко.
Шацькі озера неможливі без багатства самих озер. На ринку на вас уже чекають сушені-в’ялені лящі, окунці, щуки і всяка різна риба, назви якої я не пам’ятаю. Шацькі озера мають навіть власні делікатеси. Більш доступні – то живі чи варені червоні раки з ніжним соковитим м’ясцем. Раки продаються ледь не в кожному кіоску з пивом і квасом, на пляжі, в кафе і на ринках (по 8-10 грн за одного). І більш богемний наїдок – вугор.
Правило № 6: комарі нам не друзі
Комарів тут багато. А в травні-липні капець як багато. Навала цих паскудних комах починається ближче до вечора. І хоча ви переконані, що комарі не закусають вас до півсмерті, бо у вас якась там група крові, яку вони не люблять, то я благаю вас бути готовими до всього. Без сумнівів, зранку ви помітите на собі червонясті набряклі плями, що пекельно чесатимуться наступні декілька днів. А далі – тільки гірше, ще більше укусів і роздратування. Найефективніше проти комарів допомагають спреї для тіла, гірше – різні електронні штукенції, які варто запихати в розетки. Зазвичай ввечері, коли легке вино створить романтичний настрій, ви закутаєтесь в м’якенький коцик і спостерігатимете захід сонця, сімейство голодних злих чортів буде атакувати вас знову і знову. Спрей допоможе врятувати вечір. Тому Raid, Раптор, чи ще якась отрута проти надокучливих комах, пакуйте в торбу все.
Правило № 7: не пропускайте заходів сонця
Найбільше я люблю Шацькі озера за неймовірні заходи сонця, що розфарбовують небо у тисячі теплих відтінків. Десять, двадцять чи сто років тому – вони лишаються і лишатимуться такими ж трепетними і довершеними. Палаюче вечірнє сонця понад далеким горизонтом зупиняє час на декілька невловимих хвилин, і життя поза цим моментом перестає існувати. Не віриться, що природа і досі є такою милосердною до людей і дарує казкові миті, у які хочеться повертатись знову і знову.
Наша п’ятиденна подорож добігає кінця. Ми прощаємось із Шацькими озерами, що з року в рік не втомлюються зберігати свою неповторну первозданність. Розлігшись на вечірньому березі Світязя, ми віддаємося ностальгічним спогадам про щасливе дитинство, буремну юність і спокійне сімейне життя, розділене з цими дивовижними краями. І тільки коли сонце остаточно ховається за горизонт, щось легенько закололо зліва, біля серця. Ми повернемось, обов’язково сюди повернемось. Хоча б за чорничними пончиками і безперервним відчуттям спокою та щастя.
Залишити коментар