Після багатьох років професорської праці у столиці уродженець Любомльщини повернувся на рідні терени
Як говориться в народі, де б ти не був, де б тебе життя не розкидало — все одно завжди хочеться повернутися назад, на малу батьківщину, де пройшли дитячі роки і багато гарних спогадів, закарбованих у пам’яті назавжди.
П’ять років тому Володимир Дмитрович отримав у Сильному ділянку та із сім’єю стали зводити дім, а нині вже переїхали із київських багатоповерхівок у сільську глибинку, й онук Ілля тут пішов до першого класу. Про це пише газета «Наше життя» за 13 вересня.
Герой публікації, Володимир Сиротюк народився у селі Сильне, де й закінчив 8 класів школи, потім Володимир-Волинське педучилище, має диплом вчителя початкових класів і старшого піонервожатого. Викладачі вважали, що з хлопця вийде хороший філолог, проте у 1978 вступив до Київського державного педагогічного інституту імені О.М.Горького на фізико-математичний факультет. З цього часу й розпочався шлях Володимира Дмитровича у цій сфері.
У спогадах про свого викладача, професора Віктора Дущенка, Володимир Дмитрович написав, що під час проведення лекцій Віктор Дущенко, побачивши, що студенти не зовсім уважні, міг поставити оригінальне запитання.
Одного разу запитав: «Почему до, ре, ми, фа, соль, ля, си?» Студент Володя тоді відповів, що це взято з початкових складів латинського гімну, на що Віктор Павлович зауважив: «Молодой человек, зайдите завтра ко мне в кабинет». Так Володимир почав працювати лаборантом науково-дослідницького сектору, досліджуючи теплофізичні властивості фторопласту-4.
Після років студентства Володимир, у якого дипломна робота називалася «викладання фізики французькою мовою», мав їхати працювати в Алжир, оскільки тоді у них основна мова була французька, проте не судилося — там перейшли на арабську.
Пішов працювати в школу, потім рік пропрацював у Москві. Повернувся, і за деякий час закінчив аспірантуру, за десять років — докторантуру. Працював на посадах асистента, старшого викладача, доцента кафедри, а з 2006 року — завідувач кафедри теорії і методики навчання фізики й астрономії Київського національного педагогічного університету імені М. Драгоманова.
За роки праці підготував багато студентів, котрі продовжують його справу. Дехто повернувся викладати до рідного університету, дехто займається науковою роботою при інших навчальних закладах, є й чимало високопосадовців у різних відомствах Києва та цілої країни.
Але найбільше гордиться професор своєю працею по написанню шкільних підручників для навчання. В колишні часи їх авторство приписували цілому колективу не залежно, хто і скільки над ними працював. А от ідею про написання власного посібника виношували одиниці й мало кому це вдавалося зробити. Нашому земляку вдалося, адже завжди до справи намагався підходити по-особливому, з креативом, так би мовити, на сучасному діалекті.
Розпочинав з підручника для дітей із затримкою психічного розвитку.
«За цей напрямок мало хто брався. Тоді ще у Черкаській області була відкрита перша базова школа для дітей з такими потребами, — пригадує науковець. — Директор Василь Петрович говорив: «Ти мені руки розв’язав, бо діти читати не вміють, а за твоїми книжками вони по картинках розказують, складають схеми». Часто запитували мене, як вдається писати підручники, на що я відповідав, що це дуже просто, потрібно лише опуститися до рівня дитини і не більше».
Нині Володимир Дмитрович працює над посібником для учнів сьомого класу, тож роботи вистачає. Отож, найближчим часом можна буде ствердно сказати, що підручник, як і його автор, походить з мальовничого села Сильне. А ще науковець є головним редактором журналу «Фізика та астрономія в школі», тому з роботи не зовсім відпускають, доводиться час від часу навідуватися до столиці. Тим більше, професор продовжує в межах наукової роботи керувати аспірантами й докторантами кафедри.
Повернувшись на малу батьківщину, пан Володимир зіткнувся з незвичною для нього проблемою — щоб підключити електрику до щойно зведеного будинку, потрібно тягнути нову лінію, а це недешево та й бюрократії багато. Та й до цього підійшов по науковому і не довго думаючи, вирішив збудувати власну електростанцію. Встановив сонячні батареї, а знайомі майстри із Києва тільки її налаштували і за два дні чоловік вже мав свою електрику без проблем та псування нервів.
Тепер тут проживає все його сімейство: дружина, дочка із зятем та внук Ілля. До речі, його можна назвати справжнім послідовником дідусевої справи.
«Їздив зі мною декілька разів на наукові конференції, про складні поняття фізики розповідав так, що кращі студенти не зможуть, я й сам з нього дивуюся, але говорити про науку поки що не беруся, навіщо відбирати в нього найкраще — дитинство», — зізнається дідусь Володимир.
Дружині Тетяні Андріївні також подобається в селі, серед гостинних земляків. У свій час вона об’їздила півсвіту із національним хором ім. Верьовки. То ж тепер радіє кожній хвилині відпочинку серед природи.
«Але сумувати односельчани не дають, запрошують до школи, пропонують позайматися із дітьми, «підтягнути» місцевих артистів», — ділиться пані Тетяна.
Ну, а на запитання, чи не шкодують, що переїхали до Сильна із Києва, ціле сімейство професора хором відповідає, що ні: «Тільки тут відчуєш себе вільною людиною, радієш кожній хвилині життя».
Залишити коментар