Про них писав «КОРДОН» у році, що минув: Любомльська ексчемпіонка з батерфляю Євдокія Хабовець

02.01.2020 / Новини

Майже 40 років свого життя Євдокія Хабовець – у минулому чемпіонка Волині з плавання в стилі батерфляй, навчала дітей азам спорту, намагалась прищепити вихованцям жагу до здорового та рухливого способу життя. Її учні були серед кращих на спартакіадах районного та обласного рівнів. Ось уче чверть віку жінка перебуває на заслуженому відпочинку, а минулого літа відзначила свій 80-й ювілей.

Мабуть, чи не у кожного учня був колись свій улюблений предмет, але чи не найбільше діти усе-таки полюбляли фізкультуру, особливо коли уроки проводились на свіжому повітрі. І це не тільки завдяки веселим спортивним іграм, а й, насамперед, завдяки вчителям фізкультури, їх професійним здібностям, педагогічному таланту.

Однією із таких вчительок, яка вміла й організувати, і навчити, і прищепити дітям любов до спорту, була Євдокія Прокопівна Хабовець.

— Євдокіє Прокопівно, чому обрали саме професію викладача фізкультури?

— Тоді багато моїх ровесників обирали професію учителя, вступали до педагогічних училищ та інститутів. Після закінчення школи, у 1953 році поступила і я у Володимир-Волинське педучилище, а чому обрала саме фізичне виховання?

…Уже й не пам’ятаю, мабуть, подобалось, принаймні не шкодую… До речі, навчалася там разом зі своєю ровесницею із Любомля Вірою Іванівною Корнелюк, разом і закінчили училище, і працювали в одній школі, разом і пішли на заслужений відпочинок.

Також основний період часу пліч-о-пліч з нами викладав дітям фізкультуру нині, на жаль, уже покійний Сергій Харитонович Приступа.

Ще будучи учнем їздив із нами на змагання, показував хороші результати в легкій атлетиці, а після закінчення вузу повернувся у рідну школу і став зразковим учителем фізкультури, якого згадують добрим словом і донині, і ще довго пам’ятатимуть — дуже був хороший колега. Багато наших вихованців нині працюють викладачами в СНУ імені Лесі Українки у школах району та області.

— У вас майже 40 років стажу, і усе на одному місці?

— Після навчання спочатку направили в Ратнівський район (де, до речі, і зустріла свого майбутнього чоловіка Василя Олексійовича), потім трошки довелось попрацювати на Турійщині і зрештою перевелась в Любомль у першу школу, яка на той час була іще в старому приміщенні.

Директором тоді був Остап Петрович Олексюк, спортшколою завідував Іван Сидорович Ґедзь. Багато в колективі було хороших людей, усіх не перерахуєш.

Вже працюючи тут, доводилось часто їздити на обласні змагання, де часто займала призові місця, зокрема, була  чемпіонкою Волині з плавання у стилі батерфляй. Не раз піднімала прапор перемоги нашої збірної на обласних змаганнях.

Учні нашої школи завжди були серед кращих на різноманітних спартакіадах та інших змаганнях як обласного, так і районного рівнів, завжди займали призові місця, особливо з легкої атлетики, баскетболу тощо. Хоча не все було так легко, траплялись учні і дуже «важкі»…

Пам’ятаю один з них свого часу прийшов із дитячої трудової колонії, а нещодавно побачив мене в міському парку, обіймав, дякував за працю. Виявляється, подальше життя у нього склалося добре, виїхав за кордон, одружився на вчительці. Любила дуже з «важкими» дітьми працювати, і добре ми закінчували з ними…

— А як склалося особисте життя?

— У березні 59-го одружились, невдовзі отримали квартиру, народили і виховали трьох дітей, маю уже шістьох онуків, правнуки є…

— Хтось із них пішов вашою стежиною?

— Син Володимир закінчував фізкультурний, у минулому — відомий в нашому краї футболіст. Старший Микола також працював учителем. Навіть правнук, який проживає нині у Києві, хоча і навчається лише у другому класі, але уже активно займається спортом, їздив навіть до Франції…

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*