Неділя, 21 жовтня 2018,14:36

Польський ксьондз облаштував на Любомльщині інтеграційний центр

18.07.2016 / Новини

У цьому охайному будинку систематично відбуваються різні заходи, що об’єднують різні культури та різних людей.

Про це пише “Район.Любомль”.

Сучасний господар із Середніх віків

Біля ошатного обійстя до нас вибігає Рудка – гарна руда собака породи ріджбек родезійський.

Голосу не подає, лише обнюхує і вдивляється. Уже потім господар розповів, що він пізнає людей, слідкуючи за реакцією Рудки: якщо та незадоволена і гавкає, отже, людина не дуже добра (значить, нам пощастило, – авт.).

На подвір’ї зустрічає приємний чоловік, охоче погоджується про все розповісти і все показати. З’ясовуємо, що це і є директор Центру інтеграції «Замлиння» отець Ян Бурас.

Звісно, враз розбиває всі стереотипи про священнослужителів, які зазвичай поводяться поважно і відразу переходять на моралізаторство. Отець Ян – харизматичний чоловік із якогось Середньовіччя чи що, адже шляхетність у нього в усьому: у словах, тембрі голосу, рухах. Активний, прогресивний, має чудове почуття гумору, розуміє з півслова, дуже добре серце, гостинний, мудрий… Врешті, судіть самі.

У віддаленому селі оселився через азарт

Коли він уперше побував у селі Замлиння Любомльського району на Волині, одразу облюбував саме це місце – колишню будівлю для прикордонників, поставлену 1953 року. Потім тут розміщувався санаторій, який закрили 1998 року, а 2002-го будинок передали на баланс римо-католицької організації «Карітас Спес».

У 2008 році ксьондз завершив службу в єпархіальному управлінні у Луцьку і мав повертатись на батьківщину до Польщі.

«Але я подумав, що туди завжди можу повернутись, та не зроблю там нічого особливого. Мене вабили азарт і невідомість. Раніше я вже бував тут у Замлинні, але ж мав службу в Луцьку. Тепер же, після її завершення, хотів зробити щось довговічне. Крім того, розумів, що це буде непросто. Тут зовсім не було католиків (зараз є одна сім’я), та й деякі жителі поставилися до мене спочатку насторожено, мовляв, що це поляк, римо-католик надумав робити на їхній території. Але зараз ми всі є друзями. Фактично, я був сам у лісі, серед руїни, і всі дивувались моєму рішенню», – розповідає Ян Бурас.

Отець порадився з однодумцями і вирішив: тут має постати інтеграційний центр для молоді, місце, де можна буде проводити час з користю для тіла і душі, територія повної свободи духу і творчості. Так і сталось. З допомогою рідних вдалось швидко почати реконструкцію будівлі та навколишньої території. Кошти виділяло і Міністерство закордонних справ Республіки Польща, сприяла тодішній Генеральний консул Беата Бживчи, чимало інших меценатів.Сьогодні тут охайно і чистенько.

Є кухня, де готують місцеві жінки.

Дерев’яний клуб – місце для танців і творчості, клумби, невеличкий сад, футбольне та волейбольне поля, трохи далі – загорожа, де пасуться вівці, хлів для свиней, курей і коня, трактор…

Міні-оазис, де є все, що треба, аби відпочити душею, подумати, зупинитись, врешті-решт, і заглибитися в себе.

Тут панує абсолютна свобода

От тільки добиратись сюди дуже довго. Замлиння знаходиться за селом Штунь, за ним є ще одне найбільш віддалене село Висоцьк.

Та цьогоріч ситуацію обіцяють виправити і зробити поточний ремонт.

Інтеграційний центр «Замлиння» – це унікальний культурно-туристичний осередок, тож дорога тут має бути ідеальною, адже приїжджають з усіх куточків України і з-за кордону, та й місцеві жителі не повинні так страждати. Адже щоб дістатися на ринок у райцентр Любомль і назад, доводиться витрачати цілий день, часом мусять добиратись пішки.

Колись їхав до отця його знайомий, і вже так довго їхав, що отець Ян щоп’ять хвилин телефонував і питав, де він є. Той метафорично сказав, що ксьондз живе там, де диявол каже «На добраніч» (тобто, де кінець світу, – авт.). «Ні, – відповів отець. – Я живу там, де Бог каже «Добрий день».

«Звернення щодо ремонту дороги ми направляли до всіх, кого могли. Кілька місяців тому мене запевняли, що скоро вона буде зроблена. Чим ця дорога не стратегічна? Розкажу один приклад. Кілька місяців тому ми викликали ветлікаря з Любомля до хворого коня. То вона відповіла, що не поїде сюди, бо погана дорога, і їй шкода своєї машини. Як же мені було прикро це чути! Я щодня їжджу цією дорогою, проваджу ще службу в Любомлі, роблю покупки, вирішую інші справи, і мені не шкода!» – ділиться отець.

Мета центру – інтегрувати людей різних конфесій, віросповідань і народів, щоб вони тут спілкувалися й затоваришували.

Шість років це вже чудово вдається робити, але не зупиняються, розбудовуються, покращують умови перебування, облаштовують територію.

Тут завжди є гості. Приїжджають організовані групи людей на реколекції, підлітки в табори (розміститись можуть до 60 людей одночасно), а справжньою візитівкою центру є щорічний пленер іконописців, який збирає близько 30 майстрів з України та Польщі (потім роботи представляють на виставках та у каталогах).

Цікаво, що гості інтеграційного центру самі формують програму свого перебування, але сумувати тут не доведеться. Чудова природа, є Wi-Fi, можна поїхати в ліс по гриби і ягоди, займатися спортом, близько 50 кілометрів до озера Світязь.

Обходимо частину території (бо загальна 3,8 гектара). «Знайомимося» з «в’єтнамськими» свинками, щойно постриженими вівцями, в огорожу до яких заскочила прудка Рудка і почала з ними ганяти, потім бачимо Карого – красеня коня з добрими великими очицями.

Вдихаємо чисте повітря та запах сосон і листяних дерев.

Ідемо до річки Неретви, яка є мілкою, зарослою і не придатною для купання, але, попри це, все одно прикрашає село і гарно вписується у незабутній краєвид.

Під час обходу ксьондз вітається та спілкується з односельцями, які реагують привітно і дружелюбно.

Без менеджерських якостей не обійтися

Ян – прекрасний менеджер, у якого все іде за планом. Йому вдається і організовувати заходи в рамках проектів, і розраховуватися з працівницями кухні, іншими робітниками, й оплачувати комунальні послуги, і навіть встановлювати огорожу на зекономлені кошти. До речі, кошторис доступний на сайті центру.

Палять тут дровами, що дуже економно. За світло платять 800–900 гривень на місяць: це небагато як для такого великого центру. Бували непрості часи, але завжди допомагали рідні з Польщі.

У планах – організувати цілорічну роботу центру, проводити більше заходів не лише в теплі пори року, а й взимку, збудувати окремо кімнати для гостей та їдальню.

Отець Ян зізнається, що дуже любить це місце. І хоч має багато друзів по всьому світу, які запрошують, усе організовують, але найбільше любить тут сісти на коня й поїхати до лісу «на гриби».

Ольга БУЗУЛУК

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*