Володимирчанин Віктор Хиць уже шостий рік працює помічником народного депутата Ігоря Гузя. За цей час зробили сотні добрих справ для Княжого міста та Володимир-Волинського району, а помічник нардепа пам’ятає кожну із них до деталей, бо сам вивчав усі ці проблеми та гордився успіхом їх вирішення.
Лише за останні п’ять років на соціально-економічний розвиток територій Володимира-Волинського та району з ініціативи Ігоря Гузя з держбюджету спрямували більше 40 мільйонів гривень. Підтримку парламентаря в окрузі відчувають усі – від наймолодших жителів сіл, які граються на нових майданчиках, до пенсіонерів, яким комфортно ходити не так давно вкладеним асфальтом, – пише БУГ.
«Команда Ігоря Гузя – енергійна та прогресивна і це лише початок того, що ми разом можемо зробити для громад», – вважає Віктор Хиць.
Саме тому Віктор Леонтійович йде одним із перших у списку кандидатів у депутати Володимир-Волинської районної ради від команди «За майбутнє».
–Вікторе Леонтійовичу, у вас цікаве життя: від рядового міліціонера до політика. Розкажіть про себе більше. Яким було Ваше дитинство?
-Я народився у селі П’ятидні 1965 року. Мама працювала кухарем, батько – у колгоспі. Коли мені було 5 років, шляхи найрідніших людей, на жаль, розійшлися і я виховувався бабусею і дідом – батьками тата. Рано подорослішав. Уже після 5 класу на літніх канікулах працював на зерновому току, допомагав у колгоспі.
Після закінчення школи, не маючи посвідчення тракториста, мені довіряли їздити на тракторі в полі, бо знали, що можна покластися на мене.
–А де Ви навчилися їздити на тракторі?
– Ми з товаришами крадькома ходили на поле, де трактористи в нічні зміни обробляли землю, і просили в них покермувати. Вдома, щоб нас не сварили, казали, що йдемо на дискотеку. В часи мого дитинства бути трактористом було престижно.
Пригадую, як мені довелося уперше сісти на МТЗ-80 – він колісний, а я до того їздив лише на гусеничних. Я мав завезти кислий жом на цукровий завод. Коли приїхав вивантажитися, то не знав, як правильно включити в тракторі механізм перекидання жому на причіп. Коробку передач вивчив дорогою до Володимира, а от як вивантажити жом, так і не знайшов: скинув його не на ту сторону і залишив посеред дороги (сміється, – Авт.). Знав, що сфальшивив, але зізнався бригадиру у цьому аж коли йшов в армію, два роки після того…
–Ваша служба в армії співпала у часі із військовими діями в Афганістані…
– Так, у 1983 році я призивався у Збройні сили СРСР і пішов служити у Ковель, але ми не знали, що нас всіх готують до Афганістану. Я потрапив в артилерійський полк, у відділення розвідки… Нам пощастило, бо до Афганістану ми так і не поїхали, нас відсторонили. 152-каліберна гармата «Гіацинт Б», яка мала дальність стрільби 28-32 кілометри, не прижилася в Афганістані, наших хлопців «поклали», розпочали приходи вантажі 200.. Через це наш призив не відправили туди. Доля так склалася, на щастя…
Після служби в армії Віктор Хиць повернувся у рідні П’ятидні, де влаштувався на роботу директором будинку культури. Життя в селі завирувало!
«Дискотеки, концерти, звітні концерти, зажинки, обжинки, агітбригади, вітання на фермах, новорічні ранки для дітей, плюс гуртки… Був у нас хор, то доводилося жінок «красти» з поля, від чоловіків на репетиції (сміється – Авт.). Якраз у той час Валерій Діброва став головою колгоспу і він йшов мені назустріч, бо розумів, що культура – це престиж села. Крім того, я організував вокально-інструментальний ансамбль, якого раніше в П’ятиднях не було. Ми купили дороговартісні музичні інструменти: електробаян, клавіші, ударні, гітари. Новинкою для селян були наші проводи в армію: люди наймали музикантів для цього, а ми приходили самі і безкоштовно грали, співали, влаштовували концерти у навколишніх селах», – пригадує Віктор Леонтійович.
АБО БУДИНОК КУЛЬТУРИ, АБО ДРУЖИНА
– Як ви познайомились з дружиною?
– Ми познайомились ще до того, як я пішов в армію. Її батьки родом із П’ятиднів, але переїхали жити до Володимира-Волинського. А моя дружина приїздила до родичів у село, на дискотеці зустрілися з нею. Коли я служив в армії, ми листувалися. А в травні 87-го одружилися. Але дружина мені поставила умову, якщо поберемося, то я покидаю роботу в будинку культури.
– Так їй не подобалась Ваша робота?
– А якій жінці сподобається?! Я її розумів і погодився.
Молоде подружжя Хиців доля занесла в далекий Павлоград Дніпропетровської області, де дружина Віктора мала відпрацювати практику після закінчення Нововолинського електромеханічного технікуму.
«Жили в гуртожитку. Я теж часу не гаяв, вивчився на оператора станків із числовим програмним управлінням, працював на військовому заводі. Нам могли дати квартиру у Павлограді, але ми усе зважили і вирішили все ж повернутися на Волинь. Там проблеми із водопостачанням, вода дуже жорстка: намилив голову і можна змивати її безкінечно, шампунь все одно залишався на волоссі», – розповів Віктор Хиць.
Повернувшись додому, молода сім’я оселилась у Володимирі-Волинському. Віктор із дружиною влаштувались на роботу в РТП.
«У країні розпочався розвал, у нас народилася дочка, треба було шукати стабільний хороший заробіток і так у 1990 році я прийшов на службу в міліцію водієм патрульно-постової служби, маючи з армії звання сержанта», – каже Віктор Леонтійович.
КРИМІНАЛЬНИЙ ВОЛОДИМИР 90-ИХ: МАЛИНОВІ ПІДЖАКИ VS МІЛІЦІЯ
– Згодом я став дільничним інспектором села Лудин, куди ми переїхали з сім’єю і де в мене народилась друга донька. Це село було цікавим. Підтримки для дільничного – нуль, а п’яниць та сімейних дебоширів – тьма. То вони свою хату пальним обливали, погрожували спалити, то самогонку гнали…
Якось я обходив будинки і застав на літній кухні процес: дві 40-літрових виварки з брагою чекають, щоб із них гнали самогон. Господиня до мене з претензіями, мовляв, чого прийшов. Я вилив цю брагу на подвір’ї, протокол не складав. То така трагедія була в селі! Наступного дня до мене прийшла та жіночка, вибачилася, сказала, що більше не гнатиме самогонку. А через кілька років я її зустрів. Виявилося, що через ту ганьбу з бражкою вона кинула пити і подякувала мені, бо, казала, що може вже б спилася до цього часу.
У 1994-му мене перевели до Володимира, де наступні три роки, як командир взводу патрульно-постової служби, я забезпечував охорону громадського порядку в нічний час. Малинові піджаки, «бєзпрєдєл», розбірки, підпільні азартні ігри, бійки… Були і вбивства, крадіжки машин… Важко було, бо робота – лише в ніч: повністю змінився режим. Тому, коли мені запропонували перейти оперуповноваженим в карний розшук, я погодився. У 2005 році вийшов на пенсію, маючи звання майора міліції. Мені тоді було 39 років.
– Ви могли залишитись працювати в міліції і надалі. Чому пішли звідти?
– Робота в міліції залишає відбиток на здоров’ї. Працюючи в карному розшуку, рік рахується за півтора, дільничним – те ж саме. Коли залишив міліцію – жодного разу не шкодував, що прийняв таке рішення.
Після виходу на пенсію Віктор Хиць працював заступником начальника виконавчої служби, начальником охорони в «Феміді-Інтер» та розпочав реалізувати себе у громадському житті.
ВІКТОР ХИЦЬ І ПОЛІТИКА
– Чому ви пішли у політику?
– Доля мене звела з Валентином Кошельником, який тоді був і є зараз депутатом Волинської обласної ради. Він запропонував очолити Володимир-Волинську міську організацію «Фронт змін». Я погодився, а згодом мені віддали ще й районну організацію.
У 2010 році мене обрали депутатом Володимир-Волинської районної ради, я продовжував займатися осередком «Фронту змін», а згодом – «Народного фронту» в районі. Коли нардеп Ігор Гузь балотувався від нашого округу – в 2014 році, він запросив мене на зустріч і запропонував доєднатися до його команди. І от я вже шостий рік як його помічник-консультант.
– Ви завжди на місці, так би мовити, в «гарячих точках» Володимира та району. Як формуєте пропозицію нардепу, кому і як допомогти?
– Діє громадська приймальня народного депутата, яка працює окремо в місті й районі. Проблеми району ми вивчили всі. Хіба що з’являються якісь нові критичні ситуації, наприклад, з дорогою, лікувальними закладами, де потрібне втручання, бо немає реакції місцевої влади. Ми вивчаємо УСІ звернення громадян.
– Активна робота команди Ігоря Гузя в окрузі стала очевидною?
– Кошти залучені народним депутатом зробили свою справу. Наші села були настільки занедбані! Люди відчули, що таке дитячі майданчики в селі. Навіть у моїх рідних П’ятиднях Ігор Гузь посприяв, щоб облаштували дитмайданчик і він став першим та єдиним за усю історію села. Є населені пункти, які навіть не уявляли, який вигляд має сучасний дитячий майданчик.
Багато зробили на підтримку освітніх та культурних закладів. Придбали комп’ютерні класи. Ця ініціатива йшла від народного депутата, щоб у кожній школі І-ІІІ ступенів був комп’ютерний клас. І нам це вдалося!
Загалом на 19-ий округ за 5 років нардеп залучив 110 мільйонів державних коштів на соціально-економічний розвиток територій, з них більше 40 мільйонів – виключно на місто Володимир-Волинський та район.
«ГОРДЖУСЯ КОЖНОЮ ДОБРОЮ СПРАВОЮ»
– Яким об’єктом чи проектом, реалізованим спільно із нардепом, ви пишаєтесь найбільше?
– Виділити щось окреме неможливо. У нас нічого не було! Всі проєкти – це гордість! Я горджуся, що ми закупили обладнання на ФАПи, горджуся кожним музичним інструментом для відділу культури… Ми розпочали відновлювати за кошти держбюджету клуби, вдихнули у них життя. Це ділянка роботи, на яку ніхто ніколи не звертав уваги. Нардеп своєю енергією змусив не лише мене повірити, що не буває нічого неможливого. Хочеш мати – долучайся до проєктів, у тому числі від фонду «Прибужжя», енергозберігаючі програми із заміни вікон та утеплення дахів, фасадів, були дороги, ремонт яких лобіював нардеп. Взагалі усі відремонтовані дороги від Володимира-Волинського – це заслуга нардепа: львівський, луцький напрямки, зараз в проєкті шистівська об’їзна, дорога до Верби… Це усе важливо і не можу виокремити якийсь один об’єкт окремо.
– Віри в людей додалося, що не все так погано?
– Я знаю усіх народних депутатів, які представляли наш округ у Верховній Раді. Ігор Гузь показав, що депутат – це не лише значок на грудях. Він об’їхав усі села Володимир-Волинського району: немає жодного села, де він не був. Навіть ті, де вже хат немає, а він там був, бо казав: «Хочу знати, де вони є». Гузь зустрічався з трудовими колективами, був на сходах селян, звітував, розповідав про свою роботу, він доступний, має діалог з людьми.
Люди побачили, що співпраця є. Політика закінчується там, де розпочинаються людські стосунки.
– Голови Зимнівської, Устилузької, Оваднівської громад, Зарічанської ОТГ, яка скоро стане частиною Володимира, – представники різних політичних поглядів, але не відчувається конфлікту інтересів між ними та командою, яку Ви представляєте…
– Треба повернутися до того часу, коли Ігор Гузь уперше обрався нардепом. Його завданням якраз і було об’єднати усіх голів навколишніх сіл, ОТГ не за політичними вподобаннями, а для людей.
Голови громад розуміють, що взаємодія з парламентарем вигідна, бо ремонтуються дитячі садочки, школи, дороги… На політику ніхто не зважає. У пріоритеті – інтереси людей та громади, а вже потім – політика. І це не пусті слова.
– На місцевих виборах будете балотуватися до Володимир-Волинської районної ради від команди «За майбутнє». Які проблеми в районі найбільш актуальні сьогодні?
– У мене є амбітні плани прийти в районну раду і привести інвесторів у кожне село. Люди заслуговують на роботу і достойну зарплату. Молодь не розуміє, що робити далі: їм треба пояснювати, як заробляти гроші на місці, не їдучи за кордон. Так, черги зараз на кордоні з Устилугом немає, але я не відчуваю, що в нас потужно запрацювало щось, куди б люди пішли працювати. Вважаю, що у нас є всі можливості залучити інвестора та створити робочі місця.
Я побував з командою нардепа в Мукачевому, Тернополі. Мені дуже сподобалося, що міський комунальний транспорт використовує валідатори, діє електронний квиток. Не знаю, чи ця ідея «зайшла» би у Володимирі-Волинському, але рейси сполученням Устилуг – Володимир-Волинський чи з громадами Овадно, чи Зимне — вони себе окупили б.
Віктор Хиць вважає, що прибирання вулиць клінінговими компаніями автоматично знімає навантаження з місцевого бюджету, а ще позитивним рішенням Мукачева та Тернополя вважає електронний обіг документів.
«Наприклад, дитина шкільного віку має електронну картку в базі поліклініки, вона пройшла медогляд і медсестра у школі це бачить без усіляких довідок і черг. Теж саме в садочках. Зайдіть зараз у поліклініку – перед першим вересням там довжелезні черги на проходження медогляду», – розповів Віктор Леонтійович.
«Вважаю, що на повну потужність мають запрацювати ЦНАПи в ОТГ, їхні функції треба розширювати. Видача посвідчення водія, страхові послуги…
За шість останніх років, які я працюю помічником нардепа, не соромно слухати дорікання, які лунають зараз. Їх на багато менше, аніж було раніше. Справи говорять самі за себе», – переконаний Віктор Хиць.
Залишити коментар