Торік у Забужжі Любомльського району був встановлений пам’ятний знак з нагоди відзначення 500-річчя Реформації та 400-ліття перших голендрських колоній на Західному Бузі і на згадку про жителів колишньої колонії, які впродовж 1824–1940 років в мирі та злагоді проживали по сусідству з українцями у цьому селі, а у 1940 році виїхали за межі України, в основному в Німеччину.
Були серед них німці, поляки, чехи, євреї та росіяни, – пише “Вісник і К”.
Місцеві жителі розповідають, що забузькі голендри з’явилися у цих місцях після поділу Польщі, коли Правобережна Україна відійшла до Російської імперії. Катерина ІІ своїм маніфестом запрошувала європейців переселятися на цю територію, надаючи їм неабиякі привілеї: виділення землі, право на самоврядування в колоніях, тимчасове звільнення від податків, свободу віросповідання, звільнення від військової служби, вільне заняття торгівлею. Звісно, це не могло не приваблювати жителів сусідніх країн. Частина їх оселилися на Волині, зокрема, в Забужжі та сусідньому селі Рівному.
– Колоністи були досить хорошими господарями, – розповідає староста Забужжя Олександр Герун. – У нашому селі з вуст у вуста передається повчальна історія про те, як український селянин надумав продати корову, бо вона давала мало молока. Купив її голендр. Через деякий час наш співвітчизник прийшов до покупця у гості, і той пригостив його смачною сметаною, сиром та маслом. “Це все від твоєї корови”, – сказав господар. Гість був вражений.
– З місцевим населенням вони жили мирно, – продовжує Олександр Миколайович. – Їхні будівлі нагадували наші. Одружувались між собою, жінки носили на голові своєрідні чепчики. Голендри були хорошими знавцями будівельної справи, майстрами з різноманітних ремесел, лікували худобу тощо. А ще ніколи не брали до рук зброї. Після війни, поки був закритий кордон між Польщею та Україною, дехто з нащадків колишніх колоністів стояв на березі Західного Бугу з польського боку і в бінокль дивився на рідні місця. Це було дуже зворушливо. Коли кордон відкрили, в село почали навідуватися діти та внуки голендрів. Приємно було чути у їхній мові деякі українські слова, що з часом вони їх не забули. Нині ми підтримуємо контакт з головою Товариства бузьких голендрів у Німеччині Едуардом Бютовим, який відвідував Забужжя.
Для кожної людини дуже важливо знати, де проросли корені її роду. Тому забузький сільський староста Олександр Герун переконаний, що святкування пам’ятних подій в житті голендрів, яке відбулося торік – це лише початок тісних стосунків українців з нащадками Баумів, Хюнесбургів, Людвігів, Бютових, Бжушків та інших родин.
Залишити коментар