Найбільший бій під Шацьком: 80-річчя події часів Другої світової війни

23.09.2019 / Новини

Після нападу 1 вересня 1939 року Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. Згідно з домовленістю між СРСР і Німеччиною, Червона Армія 17 вересня перейшла новий кордон і направилася до старого по річці Буг.

Польське військо практично не брало участі в боях і поспішно відступало. Йдучи на допомогу оточеній німцями Варшаві, підрозділи їхньої армії та поліції 21 вересня, на престольне свято Різдва Богородиці, наблизилися до Шацька і побачили жителів, що зібрались урочисто зустріти Червону Армію біля спорудженої святкової брами.

Розлючені жовніри відкрили вогонь по беззбройних людях. Тоді було вбито місцевого кобзаря-лірника Адама Шковороду, також односельчан Адама Жука й Оксентія Купиру.

Про це пише газета «Новий погляд+», передає Район. Шацьк.

Отримавши донесення, що у районі озер Люцимер, Чорне й Пулемецьке зібралось польське військо, командир 52-ї дивізії Червоної Армії, яка підійшла до Влодави, Русіянов вислав до Шацька танковий батальйон і дві батареї протитанкового дивізіону.

Коли військові вступили до селища 27 вересня, їх зустрів сильний опір. У тому бою польське військо зазнало втрат. Полонені тоді ж повідомили, що у їхньому напрямку рухаються головні сили дивізії.

Того ж ранку до командира 411 особливого танкового батальйону Несенюка прибув парламентар і заявив, що у лісі південно-західніше Шацька знаходиться кавалерійський ескадрон, який хоче здатись у полон. Хоча в дійсності це був план поляків – зробити засідку. Капітан із танковим батальйоном вирушив у цьому напрямку. Там потрапив у ворожу засідку і танкова колона втратила декілька машин.

 

Польське військо групи «Полісся», яке нараховувало до шести тисяч, перейшло в наступ. Бої точилися до вечора. У ніч з 28 на 29 вересня вони знову зайняли Шацьк.

Тоді загинув капітан Несенюк, був поранений командир 52-ої дивізії полковник Русіянов. Опівночі 29 вересня війська Червоної Армії ввійшли в селище. Протягом чотирнадцяти годин бою поляки втратили понад сімсот жовнірів і офіцерів, Червона Армія – близько вісімдесяти чоловік.

Убитих в бою червоноармійців захоронили в братських могилах біля дороги на Брест і на сільському кладовищі, капітана Несенюка, офіцерів – у місті Малорита. Звіт командирів Червоної Армії про загиблих поляків був значно завищений. Газета «Волинь» № 10 за 1989 рік повідомляє, що тоді загинуло сім радянських танкістів на чолі з лейтенантом Коніним, вони знайшли вічний спокій в Шацьку.

Польські джерела ці події описують інакше:

«Битва почалась близько восьмої години 28 вересня. Більшовицька колона танків була допущена на узліссі на 500-600 метрів і накрита прицільним вогнем бронебійників, а далі окремими пострілами 75 мм гармат. Після цього при спробі розвернутися і підійти ближче до лісу її майже знищили».

Командир батальйону Бальцежак писав:

«Ми мали справу з розвідувально-моторизованим загоном у складі восьми бойових танків і однією стрілецькою ротою на автомобілях. Противник у паніці відступив, залишивши, крім підбитих, ще один розвідувальний танк, п’ять вантажних автомобілів, дві малі гармати й частину своєї канцелярії».

А ось якою була битва під Шацьком, згідно зі свідченням майора Війська Польського Жуковського:

«Настав чудовий сонячний день, видимість дуже добра. Перед нами лежала велика грузька долина… Раптом з боку Шацька почувся гуркіт моторів, на греблі з інтервалом десять-п’ятнадцять метрів з’явилися танки противника. Вогонь ворожої артилерії, як і його важких кулеметів стих. На греблі зосередилася ціла ланка танків і бронемашин.

Вони їхали, наче сподівалися, що наша лінія оборони врахує сам їхній гарний вигляд. У люках танків стояли їхні командири. Коли з Шацька виїхав дванадцятий, можливо, останній і наповнений піхотою вантажний автомобіль з причіпленою до нього польовою кухнею, яку розрізняємо за її димом, я наказав командирові гармат: «Увага, почергово по передньому танкові та до броньовиків вогонь!»

Гримнули снаряди – і майже одночасно вибухнули по черзі вісім машин. У повітря полетіли якісь шматки, клапті, та за хвилю всі танки загорілися. Одночасно наша артилерія вела вогонь по шосе в Шацьку і по виходу дороги із села в нашому напрямку. У повітря злетів якийсь вантажний автомобіль із солдатами, що їхав за танками. Совєтів охопила паніка…

Серед стрілянини, що чергувалася із зойками конаючих і криками поранених радянських солдатів, горіли танки та самохідні бронемашини, що рухалися, і вантажні автомобілі. Хто ще живий, вискакуючи з танків, розбігалися по долині, й тільки декілька з них (офіцерів) послушно стояли, поклавши пістолети з ременями на землі та тримаючи руки догори. Піддаються…».

Згідно зі свідченням майора Журавського, загинуло близько трьохсот червоноармійців.

Основні сили Червоної Армії змусили війська КОП (Корпус Охорони Пограниччя) відступити за Буг, значна частина попала в полон. Старші офіцери, згідно з рішенням трибуналу, розстріляні біля села Мельники, інші вислані в табори. Це був один з найбільших боїв, де Червона Армія зазнала значних втрат під час походу на Західну Україну. Архівні документи згадують загиблих офіцерів, на двох братських могилах у Шацьку викарбувані прізвища, та кількість захоронених не вказана.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*