Минуло 575 років від часу першої писемної згадки про село Запілля

11.02.2019 / Новини

Територія с. Запілля заселена людністю ще в період мідного та бронзового віків, про що свідчать археологічні знахідки.

Перша відома писемна згадка про с. Запілля датується 1444 роком, – йдеться на Facebook-сторінці любомльського краєзнавчого музею.

В XVI ст. село було приписане до замку м. Любомля. У 1510 році в селі уже функціонувала церква. Згідно податкових реєстрів за 1533 рік церква с. Запілля сплатила податок 16 грошів і за водяний млин 3 гроші.

Згідно люстрації Любомльського староства за 1654 рік жителі села сплачувало податки в сумі 3 злотих 28 грошів. Окрім основних сільськогосподарських занять, згадуються також бортництво, вівчарство. На той час в селі було два ставки, існував водяний млин.

У 1620 році місцева церква була переведена в унію. В 1627 році львівський каштелян Мартин Красіцький надав священику церкви с.Запілля Григорію Василевичу дозвіл на використання ріллі, полів, бджіл, лук, нив, як йому особисто так і наступникам його, священикам Запільським.

У 1659 році с. Запілля у складі Любомльського староства перейшло у володіння гетьмана Івана Виговського.

27 травня 1660 року привілеї місцевій церкві були підтверджені майбутнім гетьманом Павлом Тетерею, на той час, адміністратором любомльської економії.

2 листопада 1664 року також підтвердження церкві були від ксьондза Яна Малаховського, схоластика Львівського, Варшавського королівського каноніка, комісара Любомльської економії, видане в Любомльськім замку.

В 1763 році на кошти парафіян побудована нова дерев’яна церква. В 1773 році о. Варфоломій Назаревич провів візитацію Любомльського деканату, і серед інших Запільську церкву.

Після ІІІ поділу Польщі у 1795 році село відійшло до складу Володимир-Волинського повіту Волинської губернії Російської імперії. Місцевий священик Іван Лілікович дав також згоду на перехід в православну віру.

Згідно клірової відомості за 1796 рік с. Запілля ввійшло в склад Волинської губернії, Володимирського повіту,Згоранської волості.

Під час французько-російської війни (1812) через Запілля проходила північна лінія дислокації військ 3-ї російської армії під командуванням генерала О. П. Тормасова.

Клірові відомості за 1828 рік відмічають, що власником села вже став граф Владислав Браницький. Після конфіскації російським урядом володінь Браницьких у 1849 році селяни села стали казенними.

З 1858 (1856) року при церкві почала працювати церковно-парафіяльна школа. В школі, де законоучителем був настоятель М.Гвоздіоковський, вчителем М.Мальчевський, на 1897 рік в школі навчалось 27 хлопчиків. При школі був організований церковно-співочий хор.

В 1911 році в школі навчалось 70 хлопчиків. Село нараховувало 177 дворів і 1422 жителі. На початку ХХ століття найбільшими землевласниками в с. Запілля були Анна і Олександра Просоловичі, у володінні яких було 340 десятин землі.

В період І світової війни значна частина жителів парафії була евакуйована в глиб Російської імперії. В лютому 1917 року Українські січові стрільці відкрили в селі Запілля першу українську школу. Викладачем був Осип Безпалко, пізніше Іван Мойсей. В школі навчалось 80 хлопчиків і дівчаток.

У 1919-1939 році село входило до складу Любомльського повіту Волинського воєводства ІІ Речі Посполитої. Згідно першого перепису населення Польщі 1921 року в селі було 155 дворів в яких проживало 862 українці і 22 поляки.

305 гектарів кращих земель польська влада надала одинадцятьом родинам осадників. У 1926р. було створено показово-господарський державний маєток “Запілля” у власності якого було 50 га.землі, лісу-13, решта сад і неугіддя.

В 1930-х роках в Запіллі діяла організація “Українського Національного Козачого Руху” (УНАКОР), отаманом якого був Павло Яценюк, тому частина молоді була вихована на національних ідеях. Вони мали контакти з ОУН, за що були розгромлені і репресовані поліцією.

В селі також був осередок КПЗУ, членом якого був місцевий уродженець Василь Матчук (Влас Мізинець), український поет і публіцист. У 1936 році в селі побудована початкова школа.

З встановленням радянської влади в 1939 році всі церковні і осадницькі землі були конфісковані. В селі створено колгосп ім. Т.Г.Шевченка.

У період німецької окупації, в 1941 р., молодь села приймала активну участь в українській “Просвіті”. Багато молоді поповнили ряди ОУН, а пізніше УПА. За це сім’ї вояків УПА були розстріляні німцями. Посилилось протистояння між поляками і українцями. Стали непоодинокі напади військових формувань на село.

18 березня 1944 року сталась найбільша трагедія в історії села Запілля. Частина польського батальйону Армії Крайової Казиміра Філіповича, псевдо “Корд”, вранці оточила село, їх підтримував батальйон Міхала Фіалки “Сокола”. В той час було вбито і замордовано більше 80 жителів села Запілля, а село спалене. Поляки також спалили місцеву церкву На другий день приїхали німці і спалили дзвіницю. За співпрацю з УПА окупантами був розстрілений у Любомль і в 1943 році поет Влас Мізинець. У відповідь УПА ліквідувала в селі німецький “штатс-гут”, що розташовувався на території колишнього державному маєтку “Запілля”.

19 липня 1944 року село зайняте радянськими військовими. В період нацистської окупації (1941-1944 рр.) в селі було знищено 161 житловий будинок, 103 людей загинуло, 41 особу вивезено на каторжні роботи в Німеччину.

У 1948 році відновив роботу колгосп, який у 1952 році був укрупнений і отримав назву ім. Мічуріна.

У 2003 році жителі села побудували нову муровану Св.Миколаївську церкву, яку освячено в 2006 році.

Вдячні жителі села біля церкви спорудили памʼятник з іменами Борців за волю України, а в 2018році,на місці страти, споруджено памʼятник з іменами жителів села замордованих поляками в 1944 році. В 2001 році біля храму встановлено пам’ятний хрест в честь 2000-ліття Різдва Христового. Згідно перепису населення в 2001 році в селі проживало 654 жителі.

Нині в селі діють: школа І-ІІІ ступенів, дитячий садок, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку.

Село входить до складу Любомльської об’єднаної територіальної громади.

Відомими уродженцями с. Запілля є поет і публіцист Василь Матчук (Влас Мизинець), український кінокритик, викладач НаУ “Києво-Могилянська академія” Лариса Брюховецька, доктор геолого-мінералогічних наук, професор Національного університету імені І.Франка Василь Узіюк та ін.

Читайте також:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*