Оселя Галини Бідношей (Селегейна), уродженки села Вишнів, яка тепер проживає в самому серці України, у місті Києві, оформлена в українському стилі та й наша землячка полюбляє виходити в люди у традиційному українському одязі – вишиванці.
Про це пише “Район.Любомль”.
«Любов до всього українського була, скільки себе пам’ятаю, − розповідає Галина. – З дитинства ходили з мамою в гості, на весілля – всюди, де можна почути українську пісню. З 6-го класу почала записувати їх від неньки. Завжди дуже подобалися сорочки в орнаментах чи узорах. Коли навчалась у 9-му класі, мама вишила мені першу. А вже в період навчання у виші власноруч справила собі вишиванку».
Все почалося з простих українських узорів, а вже пізніше, років 15 тому, зацікавилася майстриня волинськими вишиванками. Тепер користується узорами, які знаходить у Любомльському та Волинському краєзнавчих музеях.
«Чоловік теж часто одягає вишиванку на різні заходи. Навіть у відрядження за кордон їздив у сорочці, яку я йому вишила. Каже, що подобається відчувати себе справжнім українцем. У самої є їх кілька. Виступаючи зі своїм колективом на різних святкуваннях, завжди одягаємо традиційний український одяг».
Галина Бідношей уже 12 років відвідує Волинське братство Міжнародного громадського об’єднання. При ньому діє жіночий клуб «Волинянка». От вона й є його активною учасницею.
Колектив часто запрошують виступати на різних святах. Завжди одягають вишиванки, бо гордяться, що – українки! У 2012 році пані Галина привозила цей гурт до Вишнева на святкування Дня села.
Ця жінка встигає ходити на автентичні танці, на майстер-клас із вивчення повстанських і стрілецьких та інших патріотичних пісень. Кілька разів була на майстер-класі з мережки та крою традиційної української сорочки.
Раніше відвідувала хор Віталія Лисенка. А ще в студентські роки була солісткою хору пісні і танцю «Колос».
Зараз перейшла на автентичний спів (тобто без обробки). До речі, вона переписала всі весільні пісні вишнівчан. Вони зібрані в альманасі «Волинь моя», який є у бібліотеках району.
«Я навіть ознайомила киян з нашим любомльським короваєм із рогульками. Всі були здивовані і зачаровані від побаченого рукотворного дива».
А ще Галина захопилася ткацтвом, уже закінчила перший курс у Радивилові. За період навчання виткала собі крайку і рушник. Залишився ще один. Та мало хто хоче навчатися цьому ремеслу, тому не можуть набрати людей.
«Так як я українка, то, звичайно, що прагну надати національної самобутності своєму дому. У нашому сімейному гніздечку є багато деталей зі старовинного українського побуту, я б сказала, маленький музей. Камін оформлений петриківським розписом».
У цієї жінки вільного часу практично немає. Якщо не на роботі (пані Галина працює на Київській митниці), то відвідує якийсь захід, чи виступає десь із колективом. А ще, окрім всього, з братовими шиє чоловічу білизну для наших захисників, яку потім передають на Схід.
Залишити коментар