На окраїні села Мшанець розгорнувся яскравий дворик Володимира Мороза.
Серед краси волинських лісів ще за кілька хаток від двору Діда Мороза (так часто називають пана Володимира) видніються яскраво-жовті віконниці, що ніби світяться на тлі невиразних кольорів зів’ялого листя, пише газета “Наше життя”.
Та це лише невелика частина того, що робить обійстя господаря яскравим та незвичайним. Головним експонатом такого домашнього музею є млин із дерева, у якому заховався звичайний колодязь. І дерев’яні прикраси на вікнах, і млин, і загороджений та ніби розділений на кімнати тином, чималий двір Володимира Мороза — усе це результат праці останніх шести років.
Саме стільки часу шістдесятидворічний чоловік разом із сестрою Марією доглядають свою матір. У рідному селі він ріс і навчався. Далі вступив до Любомльського профтехучилища на спеціальність столяра-тесляра, яке закінчив з відзнакою. Пізніше працював у колгоспі начальником місцевої пожежної охорони, потім завклубом у рідному селі, далі одружився і виїхав у Торчин. Має двоє дітей, син Богдан дуже відомий в Україні та за її межами.
Він — бронзовий призер чемпіонату світу з тайського боксу, тріумфатор багатьох європейських турнірів, привіз на Волинь із Праги блискучу перемогу на міжнародному турнірі «Містер К1», президент Волинської обласної федерації таїландського боксу Муай Тай. Він дуже схожий зовні на пана Володимира. До того, як виїхав в Америку, приїздив у село допомогти батькові, забезпечив кількома станками і різним приладдям.
«Володя дуже любив малювати ще з дитинства, — згадує сестра, пані Марія, — у мене перед очима й досі його перший малюнок і сонце на ньому, який він мені намалював до школи».
По приїзду до села, через стільки років, він знову захопився малюванням. Вирізаних з дерева і розфарбованих фігур мав дуже багато, роздавав усім, перші роботи прикрашають вулицю сусідів Володимира.
Він ніколи нічого подібного не майстрував, а нині в одній із кімнат батьківської хати красується вироблений і прикрашений камінням камін, незвичний для сільської хати вирізьблений стіл з лавками та ніби королівські стільці з довгою, вирізьбленою спинкою.
Та найбільш захоплюючою є стіна кімнати, на якій застигли фасади двох незвичайних споруд. Одну із них, що схожа на якийсь замок, Володимир просто придумав та зліпив, інша ж — прототип лютеранської кірхи — відомої готичної пам’ятки архітектури Волині.
Про останню Володимир Мороз розповів таке: «Їхав я якось у Луцьку, побачив цю споруду, зійшов з автобусу, обійшов її кругом, щоб оглянути. Так по пам’яті зобразив її у своїй хаті».
Композиція з невеликого каміння, що тримається на цементному розчині, має до двох метрів в довжину та понад півтора метра у висоту. Якщо придивитися, то можна побачити безліч металевих деталей на воротах, вікнах, куполах, які майстер зробив сам. Разом з кількома дитячими пластмасовими частинами, що відіграють тут роль бруківки, усе виглядає дуже гармонійно та цікаво. Увагу привертають також великі металеві, ніби з позолотою медалі, які за часів СРСР вручали молодятам у РАЦСах. Пан Володимир віджартовується: «Мав багато жінок, то й назбирав».
Нині майстер займається оздобленням ліжок та й усього, що попадає під руку. У планах створити фігурки мультиплікаційних героїв-політиків з відомої телепередачі.
Залишити коментар