Історія Любомля тісно пов’язана з родом Браницьких.
Франциск Ксаверій Браницький отримав любомльське староство від короля як нагороду за участь у боротьбі проти Барської конфедерації та придушення Коліївщини.
Про це пише луцький краєзнавець Олександр Котис для видання Хроніки Любарта.
У самому Любомлі він поволі став скуповувати землі збіднілих шляхтичів і будувати палац. Історик Олександр Остапюк припускає, що в 1770-х роках споруду було завершено. Не збереглося точніших відомостей, також невідомо, хто архітектор. Наполеон Орда палац не малював. Проте є акварель 1827 року художника Вілібальда Ріхтера з виглядом будівлі.
Палац у стилі раннього класицизму складався з трьох корпусів: двох двоповерхових бокових та одноповерхового середнього, що становили єдине ціле. Південний корпус був головним і найбільшим, мав одноповерховий портик, який складався з шести колон. Дві їх пари утворювали головну вісь будинку, а дві інші стояли по одній на розі. Колони підтримували оточену балюстрадою терасу з двома масивними кам’яними оздобленими рельєфними вазами.
Правий корпус мав досить високий гладкий двосхилий дах із численними коминами. З північного боку до нього примикав подібний, але дещо менший двоповерховий корпус. Палац оточував парк, у якому була прямокутна водойма. Історик Роман Афтаназі припускає, що автором упорядкування парку міг бути Діонісій Макклер. За кілометр від комплексу споруд парк переходив у сосновий ліс. На північний схід від палацу розташовувалася пасіка.
Від палацу до майдану Ринок було прокладено рожеву доріжку з кінських зубів. Її фрагменти збереглися в кількох музеях України.
У палаці вирувало життя. Відбувалися постійні прийоми дворянства, виїзди на полювання. Проте польські повстання та їх підтримка Браницькими поставили під загрозу мирне життя в маєтку. У 1849 році російська влада мала намір конфіскувати палац. Як пише Олександр Остапюк, останній власник Костянтин Браницький перед конфіскацією відчинив двері палацу, щоб кожен охочий міг забрати, що забажає. Палац залишився порожнім. Наприкінці століття він переходив у власність різних російських чиновників. У 1930-ті роки один з корпусів здавали в оренду.
У цій не до кінця з’ясованій історії частину споруд було втрачено. Залишився тільки один корпус. Збереглися деякі деталі всередині: старий паркет, розписи стін, підземелля, автентичні соснові балки й система коминів. Він ще має шанс на друге життя як цінна пам’ятка палацового минулого Волині.
Залишити коментар