Він воював в УПА і в Червоній армії, відсидів у в’язниці й брав участь у Норильському повстанні.
Та круті віражі долі не зламали ні його самого, ні життєвої позиції.
Анатолій Дроздович з міста Любомль Волинської області пройшов війну від самого початку і майже дійшов до Берліна. Чоловіку 94 роки, і він пам’ятає кожен епізод воєнних дій, – повідомляє канал 24.
В УПА Анатолій Дроздович пішов 20-річним хлопцем – рятувався від смерті. Тоді він був зв’язковим. Видала його сусідка. Її розмову з жандармами випадково почув друг пана Анатолія й попередив про небезпеку.
І Анатолій утік у штаб повстанців. Тут серйозних боїв на його долю не випало. Але кілька сутичок з німцями й червоними мав. Якось із хлопцями вирішили затримати нацистів і підірвати їхній табір смерті «Собібур» у Польщі, де загинуло багато євреїв. Пробралися, розвідали. Через нерівні сили протистояти не змогли.
Біля лінії фронту поблизу Шацька повстанці наштовхнулися на німецьку армію. Пересиділи ніч, а наступного дня там уже стояли червоні. П’ятьох повстанців убили, ще п’ятеро разом з Анатолієм ховалися по лісах.
Хтось пішов додому, хтось згубився й Анатолій залишився один. Аби його не схопили, пішли з матір’ю у військкомат. Друг оформив усе так, аби ніхто не здогадався про повстанське минуле. З іншими призовниками їх кинули на Віслу. Там рятував поранених.
У радянській армії служив сапером. Був двічі поранений. До Берліна не дійшов 40 кілометрів. Після війни ще служив 2 роки. Його китель виблискує десятками повстанських і радянських нагород.
Попри численні нагороди 1948 року за участь в УПА пана Анатолія арештували, вирок – 25 років каторги. Його знову здала сусідка. Лише через 8 років за хрущовської відлиги відпустили. Повністю реабілітували 1957. Та наслідки арешту ще родина відчувала довго.
Має й орден «За мужність», який вручав президент. Ці нагороди й родина – всі статки пана Анатолія. Інших не заробив. Та все одно вірить в Україну, за яку боровся, бо дух має незламний. Цьому вчив сина і вчить онуків.
Залишити коментар